Сьогодні Лук’янівка — один із центральних районів Києва, проте вона була такою не завжди. В середині XIX сторіччя Лук’янівка перетворилась із віддаленого селища під Києвом на справжній столичний відстійник. Саме до тих часів належить побудова Лук’янівської тюрми. Тут розкинулися страхітливі нетрі, куди збирались усі, хто опинився «за бортом» великого життя і не міг дозволити собі перебування у пристойніших районах міста. Промінцем світла у вічних сутінках злиднів стала побудова у 1856 році церкви, що була освячена на честь святого Феодора. Її створили на кошти генерала Олександра Федоровича Багговута, на честь якого названо також вулицю, на якій розміщена церква. Одним із завдань храму була й опіка за «складними дітьми» Лук’янівки. Церква святого Феодора одразу стала центром благочинної діяльності. З ініціативи настоятеля храму Костянтина Терлецького та Київської духовно–просвітницької спільноти на початку ХХ сторіччя поряд заснували Народний дім тверезості (чайну). У чайній намагались допомогти людям з алкогольною залежністю, проводили лекції про шкоду пияцтва. Також у Феодорівському храмі діяло дамське опікунство бідними. Утримували при церкві і притулок, який було об’єднано з приходською школою, та школу домоводства. Однак працювати храму судилося недовго. Невдовзі вибухнула революція, а з нею і часи тоталітарного атеїзму, тому церкву було зруйновано.