Свинство у Кроватці

Не думало–не гадало невеличке волинське село Кроватка, що може опинитися у вирі міжнародного скандалу. І через що? Через елементарне... свинство. Не зовсім, правда, просте, а з голландським корінням, що добре прижилося на українському ґрунті. В епіцентрі конфлікту опинилися голландські... свині. Їх вирощує на своїй фермі громадянин Нідерландів Ерік Де Кріс із дружиною–волинянкою. Вирощують у приміщенні колишнього тваринницького комплексу. Коли 12 років тому молодий хлопець із голландської півночі приїхав на Волинь, аби навчити українських господарів вирощувати свиней за голландськими технологіями, він і думати не міг, що застрягне тут надовго, знайде свою долю, що тут народяться його донька й син. Що тут він започаткує свій серйозний бізнес. Почавши із невеликого поголів’я, спільне українсько–голландське підприємство «Гірсан» за вісім років наростило свою потужність і тепер довело кількість свинячих рилець більш як до 2600. І радіти б, що знайшлася людина із далекого зарубіжжя, яка не просто навчила наших аграрників голландських премудростей свинячої справи, а й сама розвиває цей бізнес у непростих українських реаліях. Мешканці Кроватки й довколишніх сіл донедавна й раділи, що в умовах тотального занепаду й розрухи хоч хтось щось робить. І не мали ніяких претензій. Аж до нинішнього літа...

Це — агробізнес, у нього свої закони

За 12 років він навчився добре розмовляти українською. Він викупив два корівники й адмінприміщення, в якому молода сім’я облаштувала собі житло. Трирічний Ніко (він же Миколка на честь українського діда) грається просто на облаштованій та впорядкованій території ферми. Господиня Оля навіть квіти на клумбах посадила, щоб було, як біля справжньої садиби, гарно. Семирічна донька Еріка до сільської школи добирається сама на ровері. У Нідерландах в Еріка є сім братів і п’ять сестер. Вони теж мають свої ферми, багато хто займається агробізнесом. Сам Ерік колись вів бухгалтерію на батьківській фермі. Поки не прочитав у газеті оголошення, що потрібен менеджер для роботи в Україні. Так він потрапив на Волинь і застряг тут не на два роки, як передбачалося контрактом, а на цілих дванадцять. І поки що про повернення на батьківщину не думає, особливо після того, як народився син, спадкоємець батькової справи.

Тваринницький комплекс у селі Кроватка він викуповував у СВК ім. Мічуріна поетапно. Тепер уже викупив усі приміщення й планує збільшувати поголів’я свиней. Якщо все буде добре, то до п’яти тисяч тут можна буде розводити.

— Коли не було ціни на м’ясо і кілограм коштував вісім гривень, ми були у збитках. Тепер продавати свинину вигідно. Головне у нашій справі не поспішати й не розчаровуватися. Триматися треба, щоб дочекатися, поки ціни на твою продукцію підуть угору. Так сталося з свининою і не тільки. Це — агробізнес, у нього свої закони розвитку, — розповідає Ерік. — Спочатку ми не мали ні техніки, ні землі в оренді. Тепер орендуємо в людей 250 гектарів, самі сіємо, вирощуємо свої корми. Платимо за паї грошима, щоб люди не нарікали, що зерно неякісне чи ще щось. Кожен рік переукладаємо договори оренди.

— За пай у середньому виходить 700 гривень орендної плати. На фермі працює 23 робітники. Працюють вахтовим методом тижнями. Зарплата — понад тисячу гривень. Ось уже з півтора року маємо хороший, відповідальний колектив, — продовжує Ольга, дружина і співзасновниця спільного підприємства. — Допомагаємо людям чим можемо. Треба трактор поле виорати — нема проблем. Комбайн зерно змолотити — теж Ерік не відмовить.

— Я пройшов дорогу в цьому бізнесі від «а» до «я». Згадайте ті роки, коли не можна було нічого ніде придбати. Не вистачало кормів, сої в Україні знайти не можна було і доводилося возити з Голландії. Племінних свиней теж завозив звідти, — згадує Ерік. — А зі збутом? Ніхто не приїде до тебе і не скаже: «Давай свої свині!» Треба було їздити і по базарах, і до підприємців, шукати ринки збуту, зав’язувати контакти. Це тепер здається все просто. Купили новий комбайн, іншу техніку, і прибутки якісь пішли. Але кредит все одно більш як один мільйон мусив брати. А от уже два місяці у нас перевірка за перевіркою. Вони не заважають, але приємного мало.

«У людей забрали все майно, тепер хочуть забрати останнє»?

Перевіряючі на СП «Гірсан» почали їхати справді з усіх інстанцій. Після того як місцеві мешканці стали скаржитися, що через голландську ферму у людей з’явився кашель, особливо у дітей. Почалися ці проблеми цьогорічного літа. Коли стояла спека, села Кроватка і Залісці просто задихалися від смороду, що йшов не з самої ферми (там запахів майже ніяких), а з кукурудзяного поля неподалік села, куди ціле літо вивозили з ферми гноївку.

— Біля того поля можна було втратити свідомість. Спека, все це випаровується і ввечері з туманом пеленою накриває наше село і частину сусіднього. Діти почали кашляти літом ні з того ні з сього. Коли прийшли 1 вересня до школи, то першокласники кашляли майже всі. І досі кашляють. Пробіжаться на фізкультурі п’ять хвилин і починають бухикати, — про це розповів учитель місцевої школи Руслан Хомич (він же — голова Рожищенської районної організації Асоціації фермерів і господар–одноосібник): — Ми сказали про це Еріку. У нас були дуже хороші стосунки. Він нікому не заважав, і конкурентом нам не був. І до цього часу ніхто не починав би нічого, якби не те, що сталося влітку. Ми його розуміємо, це — бізнес. Але як жити нашим дітям? У людей забрали все майно, а тепер ще й хочуть забрати останнє — право дихати чистим повітрям. Гній вивозили на кукурудзяне поле, розливали його й не заорювали, бо в них люди кукурудзу крадуть. Виходить, здоров’я наших дітей другорядніше, ніж їхня кукурудза? Ми не знаємо, що в тих кормах, якими свиней годують, є. Точно, вся таблиця Менделєєва, а може, й антибіотики теж. Навряд чи це хтось перевіряв. Ми просто злякалися, коли дізналися, що Ерік планує збільшити поголів’я свиней до п’яти тисяч. Куди він діватиме весь гній? Очисних споруд немає, контейнерів для відкачки і консервування гноївки теж. Вивозитиме на поля, як улітку? Якщо зараз із одного корівника вивозять 70 тонн за тиждень, то з п’яти корівників, як планують, щомісяця вивозитимуть до 2 тисяч тонн. Тут буде страхіття ! Але Ерік нас не почув і слухати не хоче».

Про те, що влітку справді було важко дихати і стояв незрозумілого походження неприємний, задушливий запах, розповідали й інші мешканці Кроватки і сусідніх Залісців, де від смороду потерпало кілька крайніх вулиць села. У двох десятків тамтешніх дітлахів улітку почався кашель. Медики навіть говорили про коклюш, але ніхто так і не сказав батькам, від чого їхні діти кашляють. Можливо, справді у повітрі був якийсь алерген. Мама двох діток Лариса Пожарська розповіла, що її десятирічна донька кашляє й досі. Кашель дуже дивний, то мокрий, то знов сухий, і жодні сиропи і дорогі ліки не допомагають. Часом дитина просто задихається:

— Якось увечері донька прибігла до мене і показує: «Мамо, дивись, що я викашляла!». На долоні лежить зернятко білого кольору, завбільшки з просо. Я його роздушила, а воно таке смердюче! І не знаю, що то воно було. Зараз теж кашляє.

Зрозуміло, люди забили на сполох і в Кроватку восени поїхали перевіряючі. Приїжджали екологи, санепідемстанція. Алергенів у повітрі, зрозуміло, ніяких не виявили (цікаво, як їх ловили й виявляли через кілька місяців після інциденту). А от результати аналізів гноївки, що проводилися спеціалістами «Облдержродючості», лише підтвердили побоювання людей — виявлено дещо більший вміст фосфору, ніж у гної ВРХ. Оскільки більше порівняти немає з чим і нормативів жодних немає. СП «Гірсан» порадили використовувати гноївку тільки восени під всі культури, крім овочевих. Тобто влітку її просто не можна було розливати по полю, як це робили.

Чому люди потерпають від українського свинства?

Коли копнули глибше, то виявилося, що реконструкцію корівника під свиноферму було зроблено без будь–якої документації та погоджень із тією ж санстанцією, екологами та ін. Звісно, про вплив діяльності свинокомплексу на довкілля можна говорити лише теоретично, бо цього ніхто не вивчав і не погоджував. Як діяльність такого потужного підприємства опинилася поза увагою усіх контролюючих дозвільних служб — залишається загадкою. Директора «Гірсану» оштрафовано на 272 гривні й рекомендовано усунути виявлені порушення. Дещо там уже виправили — нині вивозять гноївку на поля і відразу заорюють. Замовили також в інституті проект оцінки впливу на навколишнє природнє середовище. Напевне, доведеться підприємству розкошелитися і на нормальні очисні споруди. У Рожищенському районі працюють ще потужніші свинокомплекси, але нарікань із боку людей немає, бо там дотримуються вимог санітарного законодавства. У районному управлінні АПК тепер теж кажуть: очисні споруди повинні бути. А що, раніше про це ніхто не знав? Екологи висловили свою думку: якби це було наше підприємство, то можна було б спокійно закривати. Але самі розумієте, не хочеться скандалу...

Ерік частково визнав, що є низка недоробок. Не можна було влітку на поля гній вивозити. Але можна зрозуміти і його, адже стільки вже в цю справу вкладено і коштів, і душі. Хотіли, щоб добре, а вийшло як завжди.

— Я не бандит, якому байдуже, як заробляти гроші. Якщо буде науковий висновок, що від мого гною у людей розвивається рак горла — я відразу закрию своє підприємство. У вас стільки землі... Невже краще було б, якби я нічого не робив? Невже приємніше дивитися на розвалені ферми й польові стани? Люди тут важко працюють, село старіє. У вас по селах води нормальної немає, водопроводів. А це перш за все здоров’я людей. Це є проблема. Не знаю, може я комусь перейшов дорогу, може заздрість якась спрацювала, що у мене справи стали йти нормально. Але я хочу діалогу і порозуміння.

Ідеться про такі страшні речі і звинувачення. Йдеться про те, що влада безвідповідально поставилася до організації цього бізнесу й не подбала, аби бізнес цей був безпечним і для людей, і для довкілля. Але якщо в Рожищенському районі вже два роки немає екологічного інспектора (він один на два райони, обслуговує ще Ківерцівський район), то про який контроль і відповідальність можна говорити?

Усе це правда. І те, що немає водопроводів, і занедбані села, розбиті польові стани, забур’янені поля. Але є ще один бік у цієї медалі. Місцевим селянам, які все своє здоров’я поклали на ось цій тваринницькій фермі, образливо за інше. СВК ім. Мічуріна продав виробничі приміщення, навіть не запросивши на збори людей із Кроватки. За що на тих зборах голосували — ніхто толком не знає. Навіть голову сільради не кликали. Продали комплекс, а людям із цих грошей на майнові паї не дісталося ні копійки. І тепер ветерани праці — хворі, старі, дехто вже прикутий недугою до ліжка, тішитися можуть лише орденами й медалями за свою ударну колгоспну працю. Село нещодавно газифікували і ці люди мусили платити шалені гроші за те, щоб підвести у свої оселі газ. Як би їм згодилися ті гроші, що нараховані на майнові паї. Але вони їх не бачили і вже навряд чи побачать...