Наш західний «Голос зі сходу»

Анжеліка Коршинська засвітилася відразу і яскраво. Спеціальний приз першої «Червоної Рути» в Чернівцях «за чарівність», диплом лауреата другої «Червоної Рути» в Запоріжжі, сольний альбом «Сходинка в рай», виданий у Львові, спільні записи зі «Скрябіним», успішні виступи на фестивалях у Польщі та Німеччині. Критики захоплено відгукуються про широкий діапазон її голосу, оригінальні композиції та манеру виконання.

Перед співачкою відкривалася блискуча кар’єра. Досить згадати колишніх партнерів Анжеліки, які нині стала метрами української музики — той же «Скрябін» чи «Мертвий півень». І раптом — стіна мовчання. Жодної звістки про талановиту співачку протягом десятиріччя.

Я дзвоню в двері ошатного будинку в старій частині Ужгорода. Саме тут мешкає відомий лікар, колишній політв’язень, а донедавна — ще й депутат Верховної Ради Іван Коршинський. Він трохи здивований моєю цікавістю до долі середньої доньки. Витягає польські журнали з милим жіночим обличчям на обкладинках. «Це статті про Анжеліку», — ніяково каже, і ми починаємо розмову за чаркою ужгородського коньяку.

Доля в пана Івана — непроста. Для того, хто відсидів у сталінських таборах і роками ходив на межі смерті й життя, родинні цінності є святими. Тому троє доньок у цій сім’ї сприйняли як дар Божий. До речі, старша, Мар’яна Товт, нині є доктором медичних наук, професором, завідувачем кафедрою УжНУ, а наймолодша, Наталя Сердюк, зараз із чоловіком працює в Об’єднаних Арабських Еміратах.

Ще в Ужгородському муз­училищі Анжеліка одночасно опановувала фортепіано, вокал і композицію. Себто грала, співала і писала музику, чим дивувала навіть досвідчених викладачів. Зі вступом до Львівської консерваторії почався зоряний час юної ужгородки. Про неї говорять, пишуть, її запрошують на гастролі в Україні та Німеччині. Здавалося, її щаслива доля визначена наперед. Але все змінила зустріч із польським журналістом Гжегожом Горним.

Молодий поляк був на початку гарячих 90–х кореспондентом у Львові. Чудово володів українською мовою ( мама українського походження) і навіть друкувався у «Пост–Поступі». Кохання, яке спалахнуло між Гжегожем та Анжелікою, було таким сильним, що дівчина навіть не закінчує консерваторію. Після третього курсу Коршинська переїжджає до чоловіка у Варшаву.

В одному з інтерв’ю вона зізнається: «З переїздом до Польщі я гадала, що моя музична кар’єра закінчилася. Не бачила там жодної перспективи». Починає вчити вокалу хлопців і дівчат, ставити голос уже популярним виконавцям. Так зно­ву потрапляє в музичне середовище. А коли на хвилі християнського навернення в Польщі у 90–х роках виникає гурт «2ТМ2,3» вона опиняється серед його учасників. Писати сучасну музику до біблійних текстів — справа не нова. Навіть знаменитий BonyM це робив. Але в цьому гурті об’єдналися відомі польські виконавці з різних команд.

Незвична назва «2ТМ2,3» є всього–на–всього скороченим посиланням на цитату з Євангелія. Гурт, який співає релігійні тексти на музику в стилі реггі, року чи балад, дуже популярний в Польщі. Він чимало гастролює, в тому числі й за кордоном (виступав і у Львові), а концерти його транслюються польським телебаченням.

У Польщі Анжеліка продовжує не тільки співати, а й писати музику. Зокрема, до біблійних псалмів, які звучать в останньому альбомі «2ТМ2,3». Під час візиту Папи Римського до Єрусалиму її музику включають як супровід до телерепортажів. А нещодавно видала свій альбом «Янгол вогнистий» на містичні тексти польського поета Юліуша Словацького.

До слова, Анжеліка співає не тільки польською, а й українською, угорською, церковнослов’янською, латиною і навіть на івриті. Готується до співу старогрецькою та арамейською. Запевняє, що найкраще Святе Письмо звучить в оригіналі.

Але Анжеліка Коршинська дивує не тільки цим. Бо 37–річна ужгородка є матір’ю... п’ятьох дітей: трьох донечок та двох хлопчиків. До речі, тепер польські журналісти називають її Анжеліка Гурні або Анжеліка Коршинська–Гурні. Мабуть, тому інформація про неї так важко дістається України.

Щасливе творче подружжя (Гжегож є засновником і редактором часопису «Фронда», автором книжок та фільмів) користується увагою ЗМІ. Анжеліка розповідає: «Деколи мене запитують: «Чи стільки дітей не обмежують мою творчість?». Адже я мала би більше часу і могла б, наприклад, створити більше дисків. Але хто знає, що би було? А може, — ні? А може, якби я мала більше часу, то нічого би не робила, лише б насолоджувалася ним. Бо люблю насолоджуватися.

Свій сольний диск «Янгол вогнистий» я почала компонувати, коли моїй третій донечці було два тижні. Каміла мала неповні три рочки, а Анна–Марія — п’ять. Пам’ятаю, що було спекотно. Ноемі спала в колисці, а я між годуванням писала музику. Відомо, що жінка після пологів є дуже вразливою. Щойно почала читати вірші Словацького, котрі підсунув мені чоловік, як відразу почала чути музику. Увесь матеріал був готовий за два місяці».

У Польщі Анжеліку Коршинську називають «голосом сходу». До речі, вона ще й перекладає і грає у виставах. Нещодавно, наприклад, озвучувала на пару з Богданом Ступкою матеріал, який невдовзі Музей Варшавського повстання покаже в Україні на своїй виставці.