«Коли всіх лякають грипом, мені не страшно»

Кожний ранок Валерій Маснюк розпочинає з обливання холодною водою. Набирає з крана два відра води, в одних плавках босоніж спускається зі своєї квартири (другий поверх) у двір багатоповерхівок по вулиці Тараскова. Там на траві (взимку — на снігу) 67–річний черкащанин декілька хвилин стоїть із широко розкинутими руками, долонями догори, та подумки просить для себе і своїх рідних здоров’я. Потім Валерій Левкович виливає на себе холодну воду з відер і йде додому. Рушником не витирається. Цю процедуру він повторює ще й увечері.

Від морозу рятує піджак

Черкащанин, якому нізащо не даси його років, загартовується вже 16 років поспіль. Майже стільки в гардеробі Валерія Маснюка немає звичного для кожного з нас пальта й шапки. Чому? Такий одяг йому просто не потрібний, бо для чоловіка немає поганої погоди. Весною, влітку та восени Валерій Левкович ходить у тенісці, а взимку — в сорочці з довгими рукавами. Піджак або светр він вдягає, якщо надворі вдарять сильні морози. Тож коли черкащани кутаються в теплі куртки та шуби, рятуючись від крижаного вітру, Валерій Левкович йде вулицею з високо піднятою головою, бо холод йому, як кажуть, по барабану. Він абсолютно впевнений: відколи подружився з холодною водою, відтоді й забув про застуди. Здорову людину грип не бере.

Винайти власну систему загартування чоловікові допоміг випадок. Улітку 1992 року в Черкаси на лікування приїхав колишній учень Валерія Левковича — педагог за фахом. Зупинився гість у родині Маснюка. Разом вони поїхали на прийом до лікаря, де й почули детальну розповідь про систему загартування росіянина Порфирія Іванова. Цей спосіб зміцнення здоров’я по–справжньому захопив учителя.

«Того ж дня я набрав у ванну холодної води, шубовснув туди з головою та бігом випірнув. Звісно, що половина води з ванни вилилася на підлогу», — сміється Валерій Левкович і зізнається, що пірнав у ванну з холодною водою ще два дні поспіль. А тоді вирішив, що в приміщенні «нема природи, там повітря мертве». Тож почав виходити загартовуватися на свіже повітря. Спочатку виносив із собою лише одне відро води, а пізніше почав брати вже два. А щоб мати більший ефект від загартування, вирішив виходити обливатися щоранку і щовечора.

«Та ні, думаю, не тому вона усміхалася!»

Валерій Левкович каже, що за літо він добре втягнувся в нове своє захоплення, відчувши, що обливання на свіжому повітрі додає йому не тільки сил та здоров’я, а й бадьорого настрою. Тоді ж прийшла до нього ще одна ідея. «Експериментатор» дав собі слово, що взимку обійдеться без шапки. За будь–якої погоди! Тим паче що й раніше траплялося: виходив із дому без головного убору і не знав горя.

«Колись, як учителював у селі Байдузах під Черкасами, перед зимовими канікулами вийшов зі школи й тільки по дорозі згадав, що забув шапку. Так усі канікули й проходив без неї», — пригадує Валерій Левкович. Він говорить, що першу зиму виконав свою задумку і так жодного разу головний убір і не одягнув. Наступної зими, окрилений своїми успіхами, він запланував ходити вже й без пальта. Та як скинув його у 1993 році — не одягає й дотепер. Каже, що без верхнього одягу почуває себе набагато комфортніше.

— А не страшно було так різко розпочинати загартування? — запитую пана Валерія.

— Справді боявся, чи не захворію, чи вистачить сили волі та духу виконати те, що задумав. Але ж я тоді ще молоденький був: мені виповнився тільки 51 рік, — хитро примружує він очі та усміхається з–під вусів.

— А яке відчуття охоплює, коли в сорочці йдеш, а люди — в куртках?

— В отаку осінню погоду мені в тенісці абсолютно комфортно. А буває, коли, наприклад, тільки три градуси тепла, то приємно терпіти такий холодок. Це ж загартування.

— Звертали увагу, як на вас люди здивовано поглядають?

— Та вже 15 років як про це й не думаю. А в першу зиму справді звертав увагу. Особливо як ото йде вродлива жінка, подивиться на мене й усміхнеться — приязно так, гарно так! А я забуду, що роздягнений, то мені здається, що я їй сподобався. І так приємно на душі! А тоді згадаю, що йду в сорочці... Та ні, думаю, не тому вона посміхалася, — не перестає жартувати Валерій Левкович.

«Скидайте штани, виносьте відро води і загартовуйтеся»

— Трапляється, що на вулиці до вас підходять люди і цікавляться, як це воно — ходити без пальта?

— Буває. До речі, у такі хвилини видно, яка людина підійшла — добра й приязна чи зла. Трапляється, що вголос обурюються: дивись, хіба йому ото не холодно? Ну подобається мені так ходити! Інколи п’янички підходять. Таким кажу: скидайте штани, виносьте на вулицю відро води і загартовуйтеся. Усе дуже просто, було б тільки бажання.

— Цікаво, коли ви з теніски переходите на сорочку і піджак?

— Як ото морози вдарять, та ще й із вітерцем, то в тенісці не ходжу. Кажу собі: ти ж уже не молоденький. Тоді одягаю майку та сорочку з рукавами, а при сильному морозі — ще й светр на сорочку. І все, ото вже край. Навіть якщо 30 градусів морозу стукне.

— І вам ніколи не холодно?

— Бували періоди, коли замерзав. Пам’ятаю, чекав на зупинці тролейбуса, а він так довго не приходив... Я в сорочці, надворі мороз, вітер аж до кісток пронизує. Але я не панікував: знав, що хворіти не буду. Як прийшов додому, облився холодною водою — і хоч би тобі чхнув, хоч би кашлянув.

— А на ноги в холод що взуваєте?

— Оце в туфлях (показує) ходжу і восени, і взимку. Років вісім навіть шкарпетки не носив. Але нещодавно почав.

— І як вплинуло загартування на ваше самопочуття?

— Тут усе яскраво видно. Раніше не минало й року, щоб я не захворів ангіною або грипом. А як почав обливатися, без пальта і шапки ходити, то вже 16 років про такі проблеми забув. Ви знаєте, як приємно стояти босими ногами на сирій землі: вона така тепла! Додому йти не хочеться... Ото лають погоду, мовляв, з неба капає, вітер свистить, а мені аж боляче це чути. Я так звану погану погоду чекав з нетерпінням, щоб ото коли дощ та вітрюган, вийти з насолодою.

«Навіщо тими пігулками організм труїти?»

— Хіба так жодного разу й не хворіли?

— Одного разу було, коли в Черкаській школі № 30 іноземну мову викладав. Якось на уроці ні з того ні з сього пропав голос. Я відшептав урок і здивувався: що ж це таке може бути? А потім пригадав, що й увечері не обливався, і вранці заспав. То після школи прийшов додому і відразу ж облився холодною водою. Я того дня тричі виходив з відрами на вулицю. А зима якраз була, мороз гарненький тріщав. Уже на ранок мене попустило, а в обід і голос повернувся.

— Валерію Левковичу, а як ваші рідні ставляться до таких захоплень?

— Пам’ятаю, синові Сергію виповнилося 12 років, коли він сказав мені, що теж буде загартовуватися. А як підріс — покинув. Але, буває, коли захворіє, то обливається холодною водою, аби швидше одужати. Кажу йому: правильно, навіщо тобі тими пігулками організм труїти. Вода краще лікує. Як онук Роман малим ще був, то хворів часто. Жінка тоді запропонувала дочці, мовляв, батько обливається й не хворіє, давай і ми спробуємо малого пообливати. І вони Романа у ванні обливали та в рушник бігом закутувати. Справді, менше почав хворіти. Вже як старшим став, прибіжить, бувало, і просить: діду, облий мене.

— Чи є у вас інші секрети збереження здоров’я, окрім такого загартування?

— Люблю ходити пішки, інколи й бігаю. Давно покинув курити, довгі роки в рот не брав ні грама спиртного, хоча ніколи не був його любителем. Тепер інколи вживаю, перевагу віддаю червоним сухим винам. Років вісім був вегетаріанцем. Окрім того, практикував не їсти і не пити по суботах, тільки в неділю дозволяв собі обідати. Мене часом так щось захоплює... Учора, наприклад, прочитав такі слова: «Якщо ти встав із–за столу голодний, то ти наївся; якщо наївся — то об’ївся; а якщо ти наївся так, що вже нічого не можеш з’їсти, то значить, отруївся». Хіба ж не правда?

— Валерію Левковичу, про ще одне своє захоплення — видану вами книгу «Вузлики на пам’ять» — розкажіть.

— Ту книгу життя написало. Раніше, коли працював продавцем газет, люди підходили в запитували: «Скажіть, пожалуста, скільки врем’я?» Мені таке важко було чути. Ну як же так, думаю, своєї рідної мови не знають. Так почав писати свої «вузлики». Ось один із них: «Не скажу я скільки врем’я, не скажу которий час, а скажу котра година, бо лиш так говорять в нас!».

ДО РЕЧІ

Порфирій Іванов, чия методика так захопила Валерія Маснюка, радив усім купатися в холодній воді щодня. «Купайся де завгодно: в озері, річці, ванній, приймай душ або обливайся, — писав Порфирій Іванов у своєму зверненні «Дєтка». — Перед купанням чи після нього вийди на природу, стань босоніж на землю, а взимку — на сніг хоч на 1–2 хвилини. Вдихни через рот декілька разів і подумки побажай собі та всім людям здоров’я. Люби навколишню природу. Не випльовуй із себе нічого. Звикни до цього — це твоє здоров’я. Вітайся з усіма всюди, особливо з людьми похилого віку. Довіряй людям і люби їх. Звільни свою голову від думок про хвороби, нездужання, смерть. Це твоя перемога. Думку не відокремлюй від справи. Прочитав — добре, але найголовніше — роби!»