А з Одеси «брід» не видно...

Минулого тижня в далекому Азербайджані, за старою доброю традицією, знову лунали слова «Одеса» та «Броди»: на енергетичному саміті затвердили показники техніко–економічного обґрунтування нафтотранспортного коридору зі столиці Азербайджану до польського Плоцька. Вартість першого етапу нафтогону для каспійської нафти в обхід Росії становитиме один мільярд доларів при прокачуванні 9 мільйонів тонн нафти. Але... Експерти дуже скептично оцінюють шанс цієї «труби» найближчим часом качати «чорне золото» із чорноморського порту на захід, а не навпаки.

Турки випереджають на півкорпуса

Нафтопровід завдовжки майже 700 кілометрів збудували за ударних шість років, аби вбити одразу трьох зайців: стати країною–транзитером та отримувати свій гарантований прибуток від перекачування нафти на стабільний західний ринок, завантажити три вітчизняні нафтопереробні заводи (Одеса, Дрогобич, Надвірна. — Авт.) і диверсифікувати джерела надходження пального. Тобто отримувати його не тільки з Росії, а й з політично нейтральнішого для нас каспійського басейну. Початок роботи «труби» мав припасти на 2002 рік, але справу до кінця не довели, три роки споруда простояла без руху, а потім разом з росіянами її почали використовувати, аби качати нафту у зворотньому напрямку — з Бродів (стиковка з нафтопроводом «Дружба». — Авт.) до перлини на Чорному морі.

Така ситуація триває й досі: Україна використовує нафтогін у реверсному режимі, отримує свій прибуток — за 2007 рік разом із портовими зборами понад 200 мільйонів доларів — але втрачає набагато більше. Найсумніше ж у цій ситуації, що шанси України запустити вигідний проект залишаються проблематичними. Світ не стоїть на місці, і те, що було доцільно наприкінці 90–х, нині стрімко втрачає свою актуальність. Так, претензії на лідерство в проекті все активніше висуває Туреччина, її ідея — нафтопровід за маршрутом Баку—Джейхан та Баку—Ерзурум. Для азербайджанців турецька пропозиція є не менш вигідною, ніж українська. «Турки на Бакинському саміті ще раз проявили свою активну позицію», — каже керівник енергетичних програм «НОМОС» Михайло Гончар. Казахи, які попервах погоджувалися підписатися під ідеєю Києва, нині більше захоплені власним проектом казахстано–каспійського коридору. Свою думку має й Москва, причому висловлює її дуже агресивним тоном — включно до політичного тиску на суверенний Азербайджан, використовуючи його проблеми в Нагірному Карабаху. Росії насамперед дуже не подобається ідея оминути нафтогоном її територію, бо вона втрачає свій прибуток, а від диверсифікації джерел — ще й політичний тиск на сусідні держави.

Ви комусь щось обіцяли?

Українська позиція на перемовинах у Баку виглядала не вельми переконливо. «Абсолютно незрозуміло, чому «Укртранснафта» не виконує рішення київського енергетичного саміту, де також йшлося про «Одесу—Броди», — продовжує пан Гончар. — Так, досі не повідомлено російського партнера про наші наміри перейти на аверс, не закуплена технологічна нафта — хоча нинішня світова кон’юнктура цьому неабияк сприяє, а також не закуплено технологічне обладнання для роботи у прямому режимі». За таких обставин пояснити зарубіжним партнерам, що ми й справді підтримуємо цей проект, було дуже нелегким завданням. Може, саме тому фахівці не побачили у документах саміту головного: дати початку роботи, мінімальних обсягів прокачування нафти, гарантії країн–учасниць — саме це необхідно, аби можна було стверджувати, що проект набуває реальних обрисів.

Попри свій оптимізм щодо запуску нафтопроводу в аверсі вже упродовж наступних півроку український Президент Віктор Ющенко не приховував внутрішніх проблем: «Юлія Тимошенко не піде на диверсифікацію поставок нафти в Україну, виходячи зі своїх політичних зобов’язань... Позиція блокувати аверс — це не позиція всього уряду, а особиста позиція Прем’єра».

Пропозиція аналітиків, яку поділяє глава держави, анітрохи не зачіпає інтереси російської сторони: замість шляху «Мічурінськ—Мозир—Броди—Одеса», яким біжить нафта нині, її можна транспортувати іншим маршрутом «Мічурінськ—Охтирка—Кременчук—Одеса». Другий варіант є швидшим, дешевшим і вигіднішим. Проте наш північний сусід проявляє неймовірні зусилля, аби все залишалося по–старому. Через це, за словами уповноваженого Президента України з питань енергетичної безпеки Богдана Соколовського, страждають національні інтереси України.

Заводи просять нафти

До 2015 року, за підрахунками аналітиків, у Чорноморському регіоні буде 90 мільйонів тонн каспійської нафти. До 2020 року ця цифра зросте до 117 мільйонів тонн. Тож боротися за такі обсяги варто і треба. Тим паче що поляки вже підтвердили: їхня країна готова щороку переробляти шість–сім мільйонів тонн легкої каспійської нафти, яку вони хотіли би отримувати нафтогоном «Одеса—Броди». Втім директор енергетичних програм центру ім. Разумкова Володимир Саприкін заявив «УМ»: він не вірить, що нафтогін запрацює раніше 2012 року. Дещо оптимістичніше налаштований Михайло Гончар: «На всі формальності нам потрібно у середньому півроку: три місяці від моменту, коли ми оголосимо російському партнерові про припинення реверсного використання «труби».

Вітчизняні нафтопереробні заводи, до яких мала прийти сировина з нафтогону «Одеса—Броди» (нині вже йдеться про два — у Надвірній та Дрогобичі. — Авт.), на думку аналітиків, могли би суттєво вплинути на ринок світлих нафто­продуктів. За певних обставин. «Для цього треба провести переоснащення заводів, модернізувати їх, — каже керівник програм «НОМОС». — Але не тільки. Головне — подолати «специфіку» українського ринку, на якому замість реальної конкуренції — її імітація та суцільні картельні змови».

«Згадайте, — наголошує «УМ» експерт із ПЕК, член Q–клубу Олександр Тодійчук. — Як тільки вартість нафти зростає, трейдери одразу ж підвищують ціну пального. Коли ж ціни йдуть у зворотному напрямку, вони одразу ж апелюють до уряду — ми закупили велику партію пального за старою ціною, тому знизимо ціни тільки тоді, коли продамо весь запас. Найгірше, що ніхто не контролює, коли цей запас закінчується. Звідси й зловживання. А контролювати тарифи має не тільки Антимонопольний комітет».

Ще одне завдання уряду — тарифна політика. За словами пана Тодійчука, нині економічно доцільніше завозити до України бензин, а не сировину для його виготовлення. Як наслідок, заводи зупиняються, люди втрачають роботу, нафтохімічна галузь уже переживає технічну рецесію. «Якщо не вжити радикальних заходів, галузь може померти», — каже Олександр Тодійчук.

Нині економічно доцільніше завозити до України бензин, а не нафту. Саме тому у країнах Євросоюзу пальне подешевшало на 70 євроцентів, а у нас — на 40 копійок. І це уряд подає як дуже велике досягнення.