Тут був Майдан

Чотири роки тому почалося дійство, яке багато хто називає найвеличнішою подією за всі роки незалежності, — Помаранчева революція. 21 листопада відбувся другий тур президентських виборів, а вранці 22–го на майдані Незалежності в Києві зібралися десятки тисяч людей. Невдовзі на Хрещатику з’явилися намети, а до вечора чисельність громади зросла в десятки разів.

Два останні роки День свободи, встановлений указом Президента Віктора Ющенка, святкують без урочистостей. Так, щоб зі сценою і музикою, річницю Помаранчевої революції відзначали тільки в 2005 і 2006 роках. Що ж до сьогодення, то нині поминають передусім 75–ту річницю Голодомору. Окружний адміністративний суд Києва у зв’язку із проведенням заходів до роковин голодового геноциду навіть заборонив двом громадським організаціям — «Реформація» і «Народна варта» — влаштовувати урочистості на майдані Незалежності й узагалі проводити збори громадян з нагоди чотириріччя революції.

Утім заборони навряд чи й потрібні — про День свободи люди вже фактично забули. В багатьох учорашніх активістів розчарування в політиках перенеслося й на ставлення до Майдану.

Хоча згадати є що. Президент Віктор Ющенко вважає, що Помаранчева революція була виявом національної гідності і революцією політичної свідомості українців. Про це він говорив у спеціальному інтерв’ю «5–му каналу», який у 2004 році відіграв немаловажну роль у перемозі демократичних сил. Ющенко наголосив, що Майдан «приніс свободу і повагу до нас». «Я на все життя збережу як предмет моєї найбільшої політичної гордості, що це було в Україні, і до нього я мав відношення», — каже Президент, приведений до влади Майданом.

Учора, аби не перетинатися зі скорботними заходами, на центральній площі столиці зібралися польові командири революції — Юрій Луценко, Тарас Стецьків, Микола Томенко і Володимир Філенко. Що показово: сьогодні всі вони далекі від пропрезидентських сил. «У Майдані розчаруватися неможливо, — заявив Стецьків, відповідаючи на закиди щодо девальвації ролі Помаранчевої революції. — Можна розчаруватись у вождях, а Майдан завжди залишиться для нас прикладом людської єдності й рушучості у відстоюванні демократичних цінностей».

Юрій Луценко в коментарі «УМ» напередодні річниці зізнався: «У мене є цілі альбоми фотографій, які допомагають у хвилини найгірших розчарувань відновити настрій спогадами про підтримку людей. Про те, як тоді було класно... Але, думаю, лідерам уже давно не варто ходити на Майдан. Кожен із них, хто має набутих у часи Майдану друзів і однодумців, повинен запитати самих себе у вузькому колі: що з нами відбулося? І бодай частково повернутися до загального піднесення листопада й грудня 2004 року».

«Єдине, щоб я зробив би сьогодні, якби той Майдан відбувався, — я б так само гаряче боровся за Майдан, але, можливо, частіше кричав би «Україна» замість окремих прізвищ», — це вже слова Луценка з учорашнього виступу перед пресою.

«Ніхто не знає, в якій би країні ми були б зараз, коли не було б Майдану», — цитує БЮТівця Філенка агенція УНІАН. Пан Володимир визнає: «Майдан спрацював, у першу чергу, завдяки людям. Ми сьогодні, якщо й вип’ємо чарку, то за рядового революції».

ЯКИЙ ДЕНЬ — ДЕНЬ СВОБОДИ?

Напередодні «помаранчевої» дати Тарас Стецьків під час веб–конференції на сайті «Оглядач» сказав, що для нього початком революції є не 22, а 21 листопада. «Тому що саме 21 листопада 2004 року о дев’ятій годині ранку ми вийшли на Майдан і почали будувати сцену (формально вона признавалася для концерту та політичних виступів. — Авт.). Спорудження цієї сцени було показано єдиним на той час телеканалом, який міг це показати, — «5–м каналом». Уже після революції я часто запитував у різних середовищах, коли саме люди прийняли для себе остаточне рішення, що треба виходити на Майдан. Більшість мені відповіла: «Тоді, коли ви почали ставити сцену». Це був такий колосальний сигнал, що в Києві штаб Ющенка не здається», — зазначив колишній «польовий командир» Майдану.