Розкішні краєвиди — природне багатство Андорри. (Фото Юлії КОСИНСЬКОЇ.)
Як неоднозначно все в цьому світі... Є країни–гіганти, як Індія і Китай, і держави–карлики — такі мікроскопічні, що їхнє місце на карті позначено з допомогою цифр. Хоча це ніяк не пригнічує політичних прав і свобод «малюків». Взяти Андорру — країна з населенням 67 тисяч чоловік і площею, що не перевищує п’яти сотень квадратних кілометрів. А має свій прапор, герб, гімн і Конституцію, а також власне представництво в ООН. Щоправда, серед інших європейських «крихіток» Андорру можна вважати лідером — і Сан–Марино, і Ліхтенштейн, й інші «малюки» поступаються їй розміром. Але однаково — вона маленька і зворушлива. Як ялинкова прикраса у формі будиночка на тлі гори в оточенні сосен. Зніми її з новорічного дерева чи то пак глобуса — і враження від світу втратить свою повноту і розмаїття.
«Звідки ви приїхали?» — «З України». «Надовго?» — «На день». Перш ніж вручити нам карту Андорри–ла–Велья, привітна співробітниця туристичного центру андоррської столиці мала дотриматися обов’язкових професійних «ритуалів». Було видно — наша відповідь її не здивувала. Більшість туристів не затримуються у цій країні довше як добу. Розгорнувши карту, упевнились: особливо тут не розмахнешся. Князівство Андорра — то фактично гірська ущелина в Піренеях, що якимось дивом змогла втиснутися між Францією й Іспанією. Проїхати країну з краю в край займе не більш як півгодини. Звісно, якщо ви фанат зимових гір і нагострили лижі для улюбленого заняття, тоді можете загубитися в лабіринтах її засніжених трас на довше. Само собою — лише з грудня до березня.
Перші кілька годин в Андоррі хочеться сміятися від душі. Мабуть, так само веселився Гуллівер, потрапивши в країну ліліпутів, коли був змушений підлаштовуватися під тамтешні розміри і відстані. Через якийсь час розумієш, що «з отим паном» ви вже тут бачились, воду з цього джерела ти недавно пив, а он той будинок фотографував, щоправда, з іншого ракурсу.
Навіть гори — на перший погляд абсолютно однакові, через деякий час починають набувати індивідуальності: оце «твоя» гора, та, що за рогом, — чужа, а далі — взагалі не столична, а «провінційна». Дивовижне враження не полишає. Гори займають увесь простір, обступивши зусібіч це царство кам’янистих річок і стрімких вершин. Іноді важко зрозуміти — як же тут поміщаються самі люди? Місцеві жителі доволі винахідливі: будинки в них «стрункі» і компактні, іноді приліплені просто до гори задля економії однієї зі стін.
Андоррці доброзичливі, ввічливі і культурні, одягаються скромно, але зі смаком, розмовляють каталонською, іспанською і французькою, але за потреби відгукнуться до туриста й англійською. Так повеліла історія, аби на маленькому клаптику землі добре почувався букет мов і культур. «Якщо вам подобається смак іспанського вина, французька архітектура, безкрайнє небо, що розляглося на схилах Піренейських гір, і неймовірно чисте повітря — вам треба в Андорру!» — агітував нас знайомий мандрівник. І якщо бажаєте пересвідчитись, що таке парадокси історії, — додамо від себе.
Відомості про минуле й сьогодення Андорри просяться в підручник «Шляхи історії несповідимі». Колись Карл Великий разом зі своєю армією застряг у Піренеях. Визволитись із полону, як свідчить легенда, йому допоміг маленький народ, що з давніх–давен населяв крихітну долину в районі річки Валіри. Чому тоді, в 788 році, Карл вирішив, що заснування в долині князівства буде достойним подарунком для його рятівників, історія замовчує. Але князівство Карл заснував — і поклав початок майже п’ятсотлітній боротьбі Франції й Іспанії за право володіти 450 квадратними кілометрами землі.
Нарешті 1278 року змагання завершилися підписанням мирової угоди — і з того часу Андорра перебуває під незвичайним подвійним управлінням. Релігійну владу з іспанського боку має єпископат міста Сео–де–Урхель, а політичну з французького — президент (сьогодні) Франції. Такий устрій не змінювався з феодальних часів — аж до здобуття країною повної незалежності 1993 року, коли була укладена Конституція і Андорра стала членом ООН. Столітня боротьба за панування між іспанськими єпископами і французькими феодалами не дозволила ні тим, ні другим поглинути Андорру, і це допомогло їй залишатися окремим державним утворенням.
Упродовж останніх ста років життя андоррців не потерпало від потрясінь. Хоча комедійні епізоди траплялися. У 1930–х в Андоррі раптом ніби з неба впав 40–річний російський білоемігрант Борис Скосирєв. Добре вивчивши не таку вже й багату на події історію Андорри, авантюрист вирішив: якщо є князівство, то має бути й князь, і князь цей — я! Заручившись підтримкою впливових людей, 1934 року «князь Борис» захопив владу у спокійній і мирній країні, проголосивши себе королем Борисом І. Не відаємо, чи вдалося підданим насолодитися радостями від зовні кипучої діяльності самозванця, але закінчив цей каліф на годину плачевно: 1941–го його скинули з трону, і він опинився у німецькому концтаборі Верно на окупованій французькій території. Андорра ж окупації під час Другої світової не зазнала.
Сьогодні Андорра — єдина каталонська держава у світі. «Ми маємо Каталонію, але про незалежність лише мріємо. Тоді як Андорра в ООН звертається до світової спільноти каталонською мовою!» — не приховував гордості за країну–сусідку барселонець Анжел, наш провідник до Андорри.
Узагалі ж у такій крихітній країні живуть представники 130 національностей. Щоправда, громадянство мають лише 11 тисяч жителів. Донедавна його давали лише представникам четвертого покоління переселенців. Нині закони дещо пом’якшали: чоловік чи дружина андоррця громадянство не отримають ніколи (тільки право на проживання), але діти від цих інтернаціональних шлюбів уже вважаються андоррськими громадянами. Маленька Андорра не має своєї армії і власних вищих навчальних закладів — турботу про безпеку і рівень освіти взяла на себе Іспанія. Зате є своя поліція у складі 60 чоловік і декілька спецпідрозділів про всяк випадок. Про який саме — не ясно, адже якщо комусь спаде на думку помірятися силами з Андоррою, насамперед з’ясовуватиме стосунки з Францією й Іспанією...
Є в Андоррі власне таксі — також не більш як 60 машин. Місцеві жителі жартують: замовляєш таксі — замовляй одночасно і кухоль пива, чекати доведеться довго. А також має «крихітка» власний госпіталь і в’язницю, де одночасно можуть комфортно розміститися 22 в’язні. Андоррці називають її п’ятизірковим готелем: рівень тюремного сервісу перевершує всі сподівання злочинців...
Шукати в Андоррі свободи Ібіци чи азарту Монте–Карло — марна справа. Навпаки — все тут чинно, розмірено, неквапливо. Життєве кредо «підданих князівства» — не варто відкладати на завтра те, що можна зробити післязавтра. І водночас цей європейський «карлик» щороку приймає близько 11 мільйонів гостей.
Окрім гірськолижних курортів і термальних оздоровниць, Андорра приваблює своїм безмитним статусом. Ще донедавна ціни тут приємно тішили своїм демократизмом, на 20—25% поступаючись євросоюзним. Отож насамперед іспанці й французи їздили в Андорру «затарюватись» різним крамом — від косметики, одягу і продуктів до електроніки і меблів.
Щоправда, гра на податках кілька років тому втратила сенс. «Після введення євро ситуація почала мінятися, і сьогодні суттєвої різниці у цінах немає, хіба на деякі товари, — розповідав українець із Барселони Володимир Федюк. — Однак імідж великої «пральки» Європи за Андоррою залишається. Час від часу там ловлять на гарячому бажаючих відмити великі гроші. Але на азарті великих гравців це не позначається».
Місто Андорра–ла–Велья нагадує велетенський супермаркет, тільки без даху. Вузенькі звивисті вулиці столиці рясно «засіяні» фірмовими бутиками і велетенськими торговими центрами. Гостро пахне парфумами —концентровані аромати «Шанель», «Ланком» чи «Пако Рабанн» линуть із прочинених дверей парфумерних крамничок, де ціни скромніші за аеропортовські «дьюті–фрі». Значно нижчі вони і у крамницях одягу відомих іспанських фірм «Манго» і «Зара» — навіть київські так звані сезонні знижки у цих бутиках їм далеко не рівня. І вже зовсім смішить цінова різниця на вишукані алкогольні напої — дорогі вина, коньяки чи віскі. Ми самі були свідками, як дехто закуповував хмільне питво цілими візками — щоправда, не відаємо, як вони ті пляшки переправили через кордон. Він хоч в Андоррі й умовний, однак на митниці мандрівників люб’язно просять відчинити багажник авто і відкрити валізи.
Наш автобус також обдивились, проте швидко відпустили з миром. Бо ніхто з нашої інтернаціональної групи — ні британці, ні німці, ані італійці — Андорру особливо не розорив. Тільки 22–річна чешка Лейка півдороги клопоталась, що забула купити в Андоррі листівку. «Боже, моя ж мама їх колекціонує. Що я скажу матусі? Повертаймося!» — цілком серйозно наполягала вона, вчепившись у нашого добродушного Анжела. Довелося гуртом заспокоювати сусідку і поділитися з Лейкою власними фотографіями. Адже що на фото, що на листівках Андорра однаково казкова. Хоч і маскується скромно під цифру на карті...
Дістатися до Андорри найкраще від іспанської Барселони чи французького Перпіньяна. Дорога на авто від Барселони займає близько чотирьох годин. Любителям шопінгу варто пам’ятати: з 13–ї до 16–ї години переважна більшість крамниць в Андоррі зачиняється на сієсту. Проте кав’ярні й ресторани працюють без перерви. Вишуканий обід із кількох страв, включаючи вино і десерт, не розорить ваш гаманець більш як на 8—10 євро.
Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>
...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>
На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>
Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>
Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>
Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>
