Завітайте в українську хату

Єгипетське бунгало на петриківський лад

Кажуть, до козацького буму в Гречаному насамперед спонукала сучасна автострада з Дніпропетровська до Решетилівки на Полтавщині, звідки прямий шлях на Київ чи принаймні Харків (міста учасників чемпіонату з футболу Євро–2012).

У самому ж Гречаному на сьогодні налічується більше тисячі мешканців. Та й то з урахуванням сусідніх Проданівки та Галушківки, з якими село колись об’єдналося в один колгосп, названий в унісон із тими часами на честь XXII з’їзду КПРС. Проте на сьогодні населений пункт має всі ознаки вимираючого: хат із солом’яними стріхами, які часто–густо безнадійно покосилися внаслідок тривалої відсутності господарів, тут побачиш чималенько. І хто б міг подумати, що на долю деяких із цих садиб випаде триваліше життя, аніж слід було б сподіватися.

У хати, де колись мешкало бездітне подружжя на прізвище Семенча, історія й узагалі особлива. За розповіддю невістки їхньої родини Зінаїди Решетняк, про цю садибу як яскравий приклад укладу життя українського селянина наприкінці 80–х років минулого століття навіть розповідав популярний всесоюзний журнал «Вокруг свєта». Господарям немовби навіть пропонували навзамін двокімнатну квартиру в розташованому не так уже звідси й далеко Дніпродзержинську. Однак Семенчі рідне село відмовилися покидати навідріз. Коли ж вони повмирали, хата збереглася у вигляді досить пристойному настільки, що привернула увагу людей підприємливих, які на її базі відкрили центр відпочинку «Зелена садиба».

Роздивляючись туристичний центр зовні і зсередини, мимоволі подумалося про єгипетське бунгало на петриківський лад. Певна річ, зі значною часткою іронії. Що, мовляв, туристичний центр може бути у селі, подібних якому в Україні тисячі? І аби ж один... Майже водночас під егідою обласної громадської організації «Козацтво Придніпров’я» з’явився ще й козацький хутір «Галушківка». Люди підприємливі явно побачили у цих місцях неабияку перспективу. Назва ж села має стосунок до слова «гречка». Найпоширеніша легенда засвідчує, що саме таке прізвище носив козак, який мешкав у цих місцях. Вищезгадана Зінаїда Решетняк засвідчила, що це ж прізвище було і в її сусідів — їх по–сільському ще називали греками.

Сучасний унітаз під солом’яною стріхою

У самій історичній хаті постаралися зберегти все до дрібниць — навіть фотографії її колишніх мешканців на стінах залишили. Чого тут тільки не побачиш: і лава, змайстрована ще у 1870 році, і такі ж давні ткацький верстат, рогачі, глечики, горщики, каганець, дерев’яна діжка, полотняна скатертина і, звісно ж, рушники. Валентина Ячмінь, яка віднедавна працює директором «Зеленої садиби», стверджує, що іноземців найбільше зворушують українська піч і горщики.

В іншій хатинці, де розташувався магазин українських сувенірів, можна подивуватися не менше: неповторні витвори рук знаменитих петриківських май­стрів, серед яких навіть знайшлося місце для корзини, у якій розкошувала справжнісінька квочка, теж викликають непідробний інтерес. Привертає увагу, що підлога в історичних хатах покрита пахучим сіном, яке доводиться міняти кожні два тижні, інакше «втратиться ефект». А от справжнісіньку козацьку Січ у «Зеленій садибі» збудували спеціально. Оригіналу постаралися дотриматися максимально, хоч і в значно менших розмірах. Тут ви побачите і сторожові вежі, і курені, і капличку, і сіновал, і млин, і кузню... Навіть живністю — курками, цесарками, павичами — можуть похвалитися. Для любителів же козацьких розваг — теж справжнє роздолля. Їх тут вистачає: бої на колоді, на подушках, стрільба з лука тощо... Проте й без елементів сучасності у «Зеленій садибі» не обійшлося. Чи не найпоказовіші серед них — справжній солдатський намет і польова кухня, де можна зварити смачну кашу. А от невеликий готель — щонайбільше на десять персон — у «Зеленій садибі» збудували спеціально з дерев’яного бруса. Внизу розташувалися вже оснащена на сучасний лад кухня і банкетна зала, де можуть накрити столи водночас на 70 чоловік.

Дещо інші підходи сповідують у козацькому хуторі Галушківка. За «китою» (плетеною огорожею Січі) також будуть і спостережні вежі, і курені, і місця для стрільби з лука, метання списа тощо. Для відпочинку ж гостей облаштовують дві 120–річні хати, у яких з сучасного начиння можна буде побачити хіба що туалет з унітазом.

Попри все, відразу дві січі у старовинному стилі сприймаються за неабияку дивину. Тим паче до всього цікаві іноземці сюди вже навідувалися не раз. А найзавзятіші навіть спробували на собі всі принади ночівлі у справжній українській хаті з солом’яною стріхою.