Хвостатий ескулап для Даринки

Хто бодай раз у житті виховував справжнього чотирилапого друга навряд чи стане заперечувати: найвідданішої, здатної захищати і заодно «перемикати» на позитив (хоча й на додаткові клопоти, ясна річ, теж) розумної істоти годі й шукати. А в родині Ганни та Олександра Бєляєвих–Гладких із Керчі на цього «друга нашого меншого» лягло ще й додаткове навантаження. Породистий стаффордширський бультер’єр Фроді «персонально» закріплений за їхньою дворічною донечкою Даринкою. У Даринки — вроджена інвалідність, тому батьки, звісно ж, не забуваючи про офіційну медицину, вдались і до нетрадиційної. Саме добрий і лагідний Фроді — ключова фігура у цій домашній анімал–терапії, себто лікуванні за допомогою тварин. Утім не тільки він один.

Свідомий вибір

Ганна та Олександр забили тривогу, коли стало очевидним, що їхнє єдине довгоочікуване дитя у шість місяців не може без сторонньої допомоги ні перевернутись, ні сісти. Згодом фахівці кафедри нервових хвороб Харківського медуніверситету поставили невтішний діагноз: дитячий церебральний параліч, спастична діплегія (свої, кримські, цього довго не хотіли визнавати). Усе це — прямі наслідки ускладнених пологів на тлі тутешньої «білої халатності». Тоді в пологовому будинку Олександра навіть попередили, що потрібно готуватись до найгіршого. Однак на п’ятий день новонароджена все ж таки самостійно дихнула — і від серця батька нарешті відлягло.

Думка ж про собачу «рятівну соломинку» прийшла до молодого подружжя мимоволі. «Я дуже багато читала, — розповідає Ганна,— що собаки здатні зарадити таким діткам — нормалізувати біополе, нервову систему. Тому невідкладно зайнялись пошуками собаки–лікаря. Вибрали три породи — анг­лійського та американського бульдогів, стаффордширського бультер’єра. Листувалась по інтернету з ветлікарями. Фахівці наполегливо рекомендували відмовитись від двох перших порід. Бо, виявляється, англійський бульдог дещо незграбний, до того ж у нього нерідко виникають проблеми з серцем. «Американець» — досить потужний, великий пес. Окрім загального курсу дресирування, йому обов’язково потрібно «натаскування» на охорону. Навіщо нам зайвий клопіт? Тож остаточно зупинились на стаффбулі. Знову ж таки через інтернет я вийшла на три московські розплідники — в Україні таких практично немає. Заводчиця одного з них, враховуючи, що мені потрібна собака не для охорони квартири чи боїв, а як друг для хворої дитини, порадила взяти саме Фродіка. І от нам прийшла жива посилка із Москви. За ці два роки ми геть не жалкуємо, що у нас з’явився Фродік».

Анімал–терапія на тлі виставок

Даринка і Фроді — майже ровесники. Тож зростали і пізнавали цей дивовижний світ під чуйним піклуванням мами Гані разом. Здебільшого за допомогою гри — найбільш підходящого способу виховання обох у такому віці. Добре, що в жінки раніше був досвід поводження із «зубастиками». Що це у підсумку дало?

«Раніше,— пояснює пані Бєляєва, — Даринка зовсім не могла розтиснути кулачки. Ні ліки, ні масаж не давали жодного ефекту. Але їй подобалось бавитись, вовтузитись із Фроді на підлозі. Гладити собаку в неї спочатку не виходило, скоріше це було пощипування. Але поступово, тримаючись за ошийник, поводок, донька почала робити це дедалі вправніше. А коли почала спинатись на ноги, мускулистий собака слугував їй опорою. Мене також тішить, що Даринка не росте жадібною, бо ту ж котлетку вона завжди розділяє навпіл: для себе і для собаки. Знаєте, для мене Фроді — теж віддушина. Адже чоловік місяцями на роботі, в морі, тож я постійно з дитиною. Руки інколи опускались із відчаю, коли бачила: ну, не може моя дитина самостійно ступати ніжками. А Фроді підійде, тикне її носом, підбадьорить, мене за компанію лизне — якось легше на душі стає, і дитині весело».

За словами Ганни, собака стійко зносив усе і жодного разу інстинктивно не огризнувся. Навіть коли сусідський малюк Коля, цілуючи Фроді, несподівано вкусив «брата меншого» за кінчика носа. Тоді пес лише відбіг від Колі подалі й три дні поспіль оминав свого кривдника. А потім Фроді знову приносив хлопчику кинуті палички — так, ніби нічого поганого не трапилося.

Оцінити ж «фахові» здібності Фроді мені як бувалому собачнику не вдалось — у той день пес перебував за тисячі кілометрів від Керчі, у Санкт–Петербурзі. Виявляється, за домовленістю між колишньою і нинішньою власницями, його періодично вивозять на міжнародні виставки монопорідних собак. Звідти до рідних кримських пенатів він повертається неодмінно переможцем. Так, на першості України і ближнього зарубіжжя Фроді «закрив» свій титул чемпіона і гранд–чемпіона, а в Словенії та Угорщині став призером, про що свідчать численні медалі та дипломи над ліжечком Дарини.

Слід також додати, що у родині Бєляєвих–Гладких покладаються не лише на собачу терапію. Буквально днями Ганна з донькою повернулась із Одеси. У тамтешньому реабілітаційному центрі мала пройшла 12–денний курс дельфінотерапії. Ганна каже, що там дитина почувалася чудово і навіть навчилась вимовляти слово «пожалуйста». Прикметно, що лікування оплатив невідомий спонсор із Києва, довідавшись про біди керченської родини на одному з вітчизняних сайтів. Сподівається жінка й на допомогу Міжнародного благодійного фонду « Україна 3000», де в рамках програми «Радість дитин­ства — вільні рухи» їй пообіцяли виділити безкоштовну путівку до Міжнародної клініки відновлювального лікування за методом професора Козявкіна.

Пес— методист ЛФК?

На лікуванні ДЦП, сколіозів і не тільки добре знаються в Євпаторійському центральному клінічному санаторії Міноборони України. Це, до слова, єдина профільна установа «у погонах» в СНД, де за вісімдесят із лишком років функціонування пройшли оздоровлення й реабілітацію тисячі й тисячі маленьких пацієнтів. Начальника цієї оздоровниці, кандидата медичних наук, дитячого травматолога–ортопеда вищої категорії Анатолія Ненька я й попросив висловитись щодо керченської історії.

«У світі, — повідав Анатолій Михайлович,— описано дуже мало аналогічних випадків. Але якщо є ефект, то це, безумовно, заслуговує на увагу. Можливо, між дівчинкою і собакою встановився якийсь зворотний біологічний зв’язок на кшталт екстрасенсорики. Чи ж собака просто спонукав дівчинку рухатись, виконувати інші маніпуляції. Можна припустити, що в цьому випадку тварина виконала роль методиста ЛФК. Узагалі ж добрими лікарями для хворих на ДЦП на сьогодні вважаються лише коні й дельфіни. У нашому санаторії практикується іпотерапія, а щодо дельфінотерапії, то на неї нам забракло коштів. Якщо говорити про дельфінотерапію загалом, то вона в Криму смішна — несе здебільшого груповий характер і ґрунтується на психоемоційному впливі. Це добре при лікуванні, скажімо, різних фобій, безсоння, енурезу, але не ДЦП. Справжні ж дельфіни–лікарі є тільки в Севастополі. Вони «приймають» одного–трьох дітей за день і «працюють» ультразвуком. А взагалі в житті є багато прикладів, коли хворим дітям допомагають такі речі, що навіть важко збагнути. Наприклад, падіння з висоти або переляк».

КОМЕНТАР ФАХІВЦЯ

На собачій генетиці, вдачі, поведінці в усіх деталях особливо розуміється професійний кінолог, власник розплідника та автор книжок про службові й бійцівські породи, сімферополець Микола Альошин. Щодо «ескулапа» Фроді він зазначив: «Контакт у дитини з собакою, як правило, викликає позитивні емоції. Зверніть увагу — малюк аж світиться, коли обнімає великого лагідного пса. Проте для терапевтичної мети найбільше підходить така порода, як лабрадор, бо частота роботи його мозку збігається з частотою роботи людського. Тому дитину лабрадор зрозуміє найкраще. Щодо стаффа, то його давніх предків — пітбультер’єрів і бульдогів — використовували в Англії винятково для собачих боїв, боїв із биками і навіть із левами. А коли це криваве видовище заборонили, палкі прихильники породи вивели стаффордширського бультер’єра, якого офіційно зареєстрували у 1935 році. Він став неагресивною, декоративною копією свого бойового предка. Так, справжній стаффордшир, як у нашому випадку, має бути доброзичливим, поважним, у жодному разі не кидатись на кішок і собак, із відсутньою охоронною функцією. Це в ідеалі. Але іноді трапляється, що у стаффордшира, особливо якщо він придбаний невідомо де чи в результаті якоїсь стресової ситуації, «прокидаються» бійцівські гени предків. Собаку елементарно «переклинює», і тоді він безоглядно атакує собі подібних. Зрозуміло, що для квартирного утримання, а тим паче для дружби з дітьми така тварина не годиться».