Емо як сучасне мистецтво

«Подивись у вікно. Серце повне сліз. Хто я такий? Хто в тебе повірить? Не можу більше чекати. Навчіть мене виживати. Я так хочу. Народитися знову», — кричать на повну горлянку модні підлітки з екрана в одній з кімнат PinchukArtCentre, яку облаштували під Projekt Room. Це одна з трьох частин проекту «Мрійники» харківської групи SOSка, в яку входять Микола Рідний, Ганна Кривенцова і Сергій Попов.

Проект і його технологія

На презентації проекту «Мрійники» творців не було. Молоді люди до Нового року перебувають на стажуванні у Відні. «Це особливість культурного руху, коли художники зі всього світу працюють над спільними проектами на різних стажуваннях. SOSка вже була в Польщі, Італії, Чехії, — пояснює куратор виставки Олександр Соловйов. — Харків’яни цього разу звернулися до субкультури. Ми бачили багато таких груп: хіпі, панки, постпанки, готи, емо. Їх кожного дня можна зустріти в Арені. У них тут тусовка. На вулиці ми можемо не звертати на них уваги, але тут їхні слогани не залишають нікого байдужими».

З 14 листопада по 14 грудня у PinchukArtCentre проходитиме мультимедійна інсталяція — відео, на якому документально зафіксовані вигуки, п’ять великих фотографій розміром 1 на 1,5 м інфантильних героїв–мрійників і вітрина, де показано, як митці досягали потрібного результату. У «Мрійниках» представлено новий тип героїв — молодих людей, чия індивідуальність захована за приналежністю до підліткової субкультури емо. Емо — (скрочено від emotion — емоційний) молодіжна субкультура, яка бере свої початки з 80–х років на заході. Це сплав інді, хард–кору і панк–року, якому характерні крик, плач, стогін, шепіт. Молоді люди, здебільшого підлітки, порушують теми про несправедливість, нещасливу любов і жорстокий світ. Одягаються у чорне і рожеве. Пропагують здоровий спосіб життя. Користуються декоративною косметикою. Головна фішка — підведені чорним очі. Їхній настрій дуже мінливий, ранимий і чутливий. Сенс в емо — це насамперед самовираження, своєрідне одкровення перед світом і прояв емоцій, яскравих, соковитих, таких що запам’ятовуються. Вони не знають куди йти, дезорієнтовані в суспільстві, невпевнені в політичній позиції. Більше немає «фабрики мрій». У теперішніх «мрійників», як вигукує дівчинка з відео, «тільки свої мрії».

SOSка, досліджуючи історію емо, спершу показує їхню сутність, яку підлітки майстерно вдають. У поясненні до проекту Микола Рідний пише, що молоді люди, декларуючи свої інтереси як учасники телевізійного кастингу, несвідомо представляють учасників захоплюючої мандрівки без конкретного пункту призначення, революціонерів, які висловлюють безвекторний протест.

А я літаю, бо я — замріяний емо

На самостійній, в принципі, фотографічній серії, досить поетичній з першого погляду, молоді люди зависають у повітрі. «Коли заходиш у Projekt Room, через 30 секунд хочеться звідси втекти. Ця субкультура мене не цікавить. Але вона існує. Чи люблю я її, чи ні, та якщо зайшов, то мушу стояти і дивитися. В інших залах зараз йде відео з німецької галереї Джулії Стошек. Там немає історії, бо в героїв не буде завтра. А тут історія, дуже болюча. Вона викликає неприємні фантазії. І ми не знаємо, що станеться завтра», — каже арт–директор PinchukArtCentre Петро Дорошенко.

«Ефект застиглого польоту не зроблений у фотошопі. Художники знімали по чесному. Використовували батут. Це показано у третій частині проекту. Красивого, поетичного фото було досягнуто некомфортно і гостро, — додає Соловйов. — Цей проект кожен бачить по–різному. Хтось тільки як фіксацію субкультури, хтось відчуває глибину чи профілактику. На те воно й мистецтво, щоб не сприймати однаково».

ДОСЬЄ «УМ»

SOSка походить від міжнародної абревіатури Save Our Souls, тобто Врятуйте Наші Душі. Молоді художники досить відомі в Україні проектами «Be Happy», «Лежи і чекай», «Вони на вулиці», «Бартер». Для харків’ян органічні соціальні дослідження, виражені перформенсами та відео. Вони продовжують традиції харківської школи соціальної фотографії Бориса Михайлова і Сергія Браткова. Для SOSки — це ідейні метри.