Концептуальний протяг в українських музеях

Фонд «Ейдос» — благодійна організація, спрямована на підтримку сучасного мистецтва в Україні, дитя галеристки Людмили Березницької і бізнесменів Петра Багрія та Любові Михайлової, фактично перша українська інституція, яка з невеликими капіталами почала орати ниву місцевого contemporary art — оголосив міжнародний конкурс кураторських проектів «Мистецтво a priori: актуальні історії». Під дах конкурсу запрошують українських та іноземних кураторів до 40 років, які здатні пов’язати сучарт із традиціями українського мистецтва і представити свої концепції вкупі з артефактами в провідних вітчизняних музеях. Тема у світі — не нова, питання як оживити консервативні заклади культури і впустити протяг концептуального мистецтва в храми класичного, академічного мистецтва відвідало просвітлені голови європейських та американських галеристів, кураторів, арт–критиків значно раніше, ніж українських, проте актуальності не втратить найближчі 50 років мінімум. Гучним «вторгненням» у святая святих естетів–консерваторів стала виставка «Янгол метаморфоз» бельгійського художника, режисера, літератора, хореографа і дизайнера Яна Фабра в Луврі в 2007 році. Його жорстке мистецтво, вмонтоване в тіло експозиції старих майстрів — воскова автоскульптура в червоній калюжі перед класичним шедевром, могильні плити з назвами комах і датами життя відомих художників і каучуковий черв’як між ними з головою Яна Фабра, не викликало захоплення у шанувальників живопису, але на відвідуваність Лувру вплинуло добряче — касири лише встигали рахувати євро за вхідні квитки. Російський куратор Катерина Дьоготь (до речі, входить у журі конкурсу) минулого року експериментувала з російськими реалістами 19 століття і ультрасучасними художниками на зразок Іллі Кабакова, Володимира Купріянова, Сергія Браткова, Юрія Бу­латова в Третьяковській галереї — проект називався «Мислячий реалізм». Перший фестиваль «Сучасне мистецтво в традиційному музеї» у Санкт–Петербурзі провели сім років тому, концептуальні роботи російських художників виставлялися в Музеї хліба, Музеї метрології, Музеї–квартирі С. Кірова.

Але якщо, до прикладу, в Пітері сім музеїв–учасників проекту об’єд­нувалися одним автобусним маршрутом, по якому кілька разів на день курсували транспортні засоби, а музейні акції в межах цілої України — це подрібнення, фрагментація проекту, бо навряд чи спеціально когось понесе в Суми або Бердянськ подивитися, скажімо, на мавп Чічкана в контексті місцевого краєзнавчого музею. Особливо незручно буде журі, яке мусить оцінювати «інноваційну енергію в поєднанні із задіяністю музейного контексту», — такий критерій озвучив член журі, художник Олександр Ройтбурд. Він, до речі, розповів про свій досвід зіштовхування лобами одеських музеїв із сучасними художниками, про те, як епічне, історичне, соцреалістичне полотно про винос моряками тіла свого товариша з броненосця «Потьомкін» спровокувало кількох художників до переосмислення його в сучасному контексті. Зрештою, роботи, які нині трактуються як класичні, свого часу здебільшого теж були написані як контраверсійні та провокативні, і зішкребти з них позолоту та змусити спілкуватися з мистецтвом своїх наступників — хороший виклик для сучасних інтерпретаторів.

За словами Людмили Бе­резницької, більшість заявок на сьогодні надійшли від іноземних кураторів, але до 12 грудня — останній термін подачі заявок — вони сподіваються на загострення активності вітчизняних креативників. Експертна рада Фонду має відібрати підходящі проекти, які попередньо мають бути узгоджені з керівниками музеїв — «договірну частину» з музеями–учасниками куратори беруть на себе, і Фонд фінансує проект, якщо його кошторис не перевищує 25000 гривень, усе, що зверху, — будь ласка, з додаткових джерел. Список проектів–фіналістів буде готовий уже в січні і далі протягом півроку триватиме нон–стоп «Мистецтво a priori: актуальні історії». За словами координатора проекту Тетяни Філевської, більшість музеїв, до яких звертався Фонд, радо погодилися на співпрацю, і одними з перших сучасних художників приймуть Київський музей російського мистецтва (його директор Юрій Вакуленко — теж член журі) і Музей імені Тараса Шевченка. Інтригує відсутність головного приза для куратора–переможця, який «слон» на нього чекає — Людмила Березницька анічичирк. Голова журі, директор Польського Інституту в Україні Єжи Онух, який теж є куратором, сказав, що наразі в Україні нарешті виникає ситуація максимального сприяння сучасному мистецтву — конкурс кураторів від «Ейдосу», конкурс молодих художників від PinchukArtCentre, премія від Польського Інституту імені Казимира Малевича. Може, цей процес, атмосфера, клімат і є головний приз?

Людмила Березницька, яка давно професійно тусується на провідних світових арт–ринках, запозичила правильну концепцію на Заході: сучасне українське мистецтво має говорити уніфікованою мовою глобалізації, але без свого обличчя, національно ідентифікованих почерку, системи смислів, образних архетипів претендувати на лідерські ролі у світовому мистецтві марно. А оскільки західні куратори, облажавши всі вічні цінності в різні способи, переконалися, що роботи класиків, старих майстрів людство з п’єдесталів скидати не збирається, тепер шукають шляхи примирення старого і нового, способи примазатися до спадковості мистецтва. Оце і є головна кураторська тенденція.

Конкурс кураторів «Ейдос» планує проводити раз на два роки.