Президент поміняв голови

Учора Віктор Ющенко своїм указом звільнив із посади голови Комітету з національної премії імені Т. Шевченка Романа Лубківського і призначив нового голову — Миколу Жулинського. Зміни в комітеті назрівали давно — занадто багато невдоволених не зовні, а всередині комітету було після минулорічних засідань і рішень, ситуацію при всій лояльності важко було назвати здоровою. Багато членів Шевченківського комітету написали заяви про вихід, назріла необхідність міняти Положення про премію, процедури відбору і вибору, але голова Роман Лубківський змінювати нічого не хотів. Учора «УМ» зв’язалася з новим головою Комітету — директором Інститут літератури АНУ, головою Національної ради з питань культури і духовності при Президенті, академіком Миколою Жулинським. «Я зітхнув із важкотою, але це не для преси, — були перші слова академіка Жулинського. — Ну, яка від того радість? Єдине, що мене тішить — це те, що мені вдасться змінити положення про Комітет, щоб надалі уникати клопотань, дзвінків, підношень різного роду — я маю на увазі книги, картини, і вийти на незалежну позицію. Бо я вважаю, що найвища державна премія повинна бути якимось зразком не тільки з професійного, а й з морально–етичного боку». Новий голова планує залишатися на чолі Нацради, «поки не скоротять», і директором Інституту літератури, а головувати в Комітеті з національної премії імені Т. Шевченка збирається на громадських засадах.

Розповісти про своє бачення концепції Шевченківської премії й організаційних моментів функціонування Комітету Микола Жулинський пообіцяв «УМ» найближчими днями, а поки зізнався, що хотів би замінити процедуру висунення кандидатів на найвищу державну премію в галузі літератури і мистецтва із подальшим публічним обговоренням на експертний відбір. «Експерти мають працювати протягом року, відслідковувати весь культурний процес і шукати мистецькі одкровення по всій Україні. Щоб людина ставала знаменитою не до, а після Шевченківської премії. Як у Франції — у Гонкурівський комітет надходять тисячі рукописів, і після присудження Гонкурівської премії нікому не відомий талант стає знаменитістю. Цей комітет має дати відчути, в якому культурному контексті, в яких параметрах функціонують наша література і мистецтво», — каже пан Жулинський. На його думку, у складі комітету мають працювати і мастодонти — «такі як Іван Драч, я», і молоді енергійні діячі культури — як Андрій Курков, Олег Скрипка.

 ОПИТ–ДОПИТ

Євгенія Кононенко, письменниця:

— Нібито Жулинський більш модерна людина і більше ознайомлена з сучасними течіями в мистецтві, більше сприймає в цілому контекст. Але як це впливає на самі рішення, це ще ж залежить від того, кого висувають... Я б узагалі реформувала Шевченківські премії для письменників і переробила б їх на стипендії. Щоб письменник, коли пише новий роман, міг півроку не думати про заробітки, а нормально працювати. Бо, крім нещасного Ірпеня, за який треба сплатити кошти з власної кишені, для роботи письменників, для усамітнення майже нічого нема. Я б таку пропозицію внесла. А Шевченківську премію як щось високе і виняткове треба давати раз на кілька років.

Сергій Тримбач, кінокритик:

— Важко сказати, чи міняється щось від зміни одного персонажа. Але Жулинський — достойна людина. Попри те, що він увесь час перебуває у верхах, він не втратив ні порядності, ні своїх чеснот. У ньому немає осанки вельможі. Тому я сподіваюся, що він внесе в роботу комітету живу, сучасну нотку. В першій половині 90–х років я був членом цього комітету, тоді премію жужмом давали за боротьбу за вільну Україну, і це дуже понизило її рейтинг. Головне пам’ятати одну просту річ: Шевченківська премія — це Нобелівська премія національного масштабу. І якщо людина отримує премію, то має бути максимальний розголос, лауреат повинен стати фігурою національного масштабу. Процес присудження має бути максимально демократичним і відкритим, із висвітленням у пресі. Якщо, наприклад, фільм висувається на премію, то його варто було б показати по національному телебаченню, щоб усі могли побачити, що ж це за високий твір мистецтва.

Павло Гудімов, музикант, галерист, куратор:

— Питання від мене настільки далеке, що мені треба зібрати дуже багато інформації, щоб на нього відповісти кваліфіковано. Напевне, найкраща премія для будь–якого художника — це гарні виставки в Україні й за кордоном. Сам Тарас Григорович був художником і письменником, насамперед творчою людиною. Це вже потім із нього зробили такий політизований образ. Багато художників, які вже ходять у ранзі класиків, безсумнівно, заслуговують на визнання держави, але художники, з якими я спілкуюся, ніхто мені в розмові не сказав: от би отримати Шевченківську премію. Престиж премії — це дуже велика і серйозна робота, подивіться, який розголос має у світі Нобелівська премія.