Якої помилки може припуститися людина у своєму повсякденному житті? Може набрати неправильний телефонний номер. Може сісти не в той автобус. Може вийти в капцях з дому, забувши перевзутися. За умов якоїсь феноменальної забудькуватості може навіть потрапити в інше місто та влізти у чужу квартиру (але це лише за умови, що ця людина як чіп п'яна та є героєм комедії «З легкою парою»). Всі інші варіанти ненавмисних помилок ми відкидаємо. Включно з тим, коли міліція «помилково» робить обшук не в тій квартирі, де треба. Щоправда, в нашій історії обшук, на щастя, так і не відбувся: представники правопорядку прибули в один дім, посиділи-посиділи якийсь час та й пішли собі. А перед тим у цілком коректній формі (що було, то було) зіпсували людині настрій абсолютно недоречним і від цієї недоречності неприємним візитом.
...З тиждень тому на квартиру, де мешкає Марія Сокульська, кореспондентка газети «Без цензури», завітали на вогник двоє оперуповноважених карного розшуку Дарницького райвідділу міліції. Як «гостинець» принесли з собою постанову Дарницького місцевого суду про дозвіл на обшук. Незваних гостей привів, як виявилося, недавній вибух у Дарницькому суді (про який «УМ» свого часу докладно писала). Яке відношення мала до вибуху Марія Сокульська? Лише територіальне. Дівчина живе у тому самому районі, де стався вибух, — цього нібито достатньо для того, аби її житло охопили «плановою перевіркою», мета якої — виявлення серед мирних мешканців можливих терористів.
Проте у постанові, якою був санкціонований обшук, стояло прізвище зовсім іншої людини. Хоча адреса й була зазначена правильно. Як потім було роз'яснено, сталася прикра помилка — в усьому винною виявилася секретарка суду, яка вказала не ті дані. Помилилася, словом. Що й властиво людині.
Однак поки це з'ясувалося, у квартирі Сокульської залишалась міліція. «Опери» поводилися цілком пристойно: нікого не ображали, просто сиділи й спілкувалися. Так, ніби це звичайне діло — прихід міліції після восьмої вечора у приватне помешкання. Проте посиденьки затягувалися, а до обшуку міліціонери не квапились приступати. Причина була в тому, що оперативники очікували свого чотирилапого помічника. (Згадалося ще одне радянське кіно — «Іван Васильович змінює професію». Пам'ятаєте, там: «А мене ж пограбували! Собака з міліцією обіцяла прийти». Оце той самий випадок — собака обіцяла прийти. Але забарилася).
У міліції в цьому районі заплановано ще три обшуки, пояснювали Марійчині візитери. А пес, який винюхує терористів, один. Тож опергрупу з собакою слід зачекати. У господарів квартири виходу, власне, не було — тому всі чекали, аж поки міліціонери не з'ясували свою помилку, чемненько не вибачились та не пішли.
Повіримо цього разу міліції? Ні, не повіримо. Неважливо, чиє там ім'я було вказано у постанові суду. Бо якби насправді йшлося про затримання осіб, причетних до можливого теракту, правоохоронці діяли б зовсім в інший спосіб. По-перше, не теревенили б з господарями квартири мало не за чашкою чаю, а вклали б їх обличчям на пiдлогу і так змусили б чекати на опергрупу. По-друге, не дозволили б зробити з квартири десяток телефонних дзвінків (зі сторони Марії йшли консультації з юристом, як слід поводитися у такій ситуації). І, нарешті, по-третє: під час розмови з міліціонерами було відчутно, що вони достатньо чітко уявляють собі, куди і до кого вони прийшли. І може, саме те, що вони знаходяться у квартирі журналістки опозиційного видання, стримувало міліцію від її звичайного поводження з підозрюваними громадянами.
«Редакція газети хоче вірити, що це справді була прикра помилка, і що секретар, яка готувала постанову, неправильно вказала адресу. Однак, зважаючи на те, що газета вже мала низку проблем, зокрема ми повідомляли про затримку тиражу в Запоріжжі та про побиття наших розповсюджувачів, про проблеми з передплатою, можлива й інша версія — психологічний тиск на працівників опозиційної преси», — зазначила головний редактор «Без цензури» Діана Дуцик.
То як, автура видання пройшла тест на тремтячі коліна?
