Батько нового хокею України

      Як це — бути свідком і безпосереднім учасником того, коли в країні народжується й розквітає вид спорту? І не просто прийти, устряти, попрацювати й зійти зі спортивного небокраю. Ні, навпаки, назавжди, міцно увійти в історію радянського й українського хокею на правах фундатора. Таких сумлінних титанів у нас мало. Знайомтесь ближче: Валентин Павлович Уткін. Саме він є «батьком» українського радянського хокею. Між ним і хокеєм, за його власним зізнанням, — обопільна любов з першого погляду.

      Дванадцятирічним хлопцем він разом із багатьма іншими радянськими людьми спостерігав за тим, як у грудні 1946 року на лід вийшли перші вітчизняні хокеїсти, аби вперше зіграти у канадський хокей (на той час так називався хокей із шайбою). Не можна сказати, що тi спортсмени гру з шайбою сприймали як стопроцентне дивацтво — на відміну від звичайних громадян, котрі спочатку вважали «айс хокі» своєрідною заокеанською екзотикою на тлі хокею російського, з м'ячем на льоду. Усі ці гравці набиралися навичок і майстерності якраз у так званому «бенді», як і досі називають хокей з м'ячем у Скандинавії. Розповсюдити ж у СРСР шайби вирішили радянські керівники — аби не відставати від Заходу. Канадський варіант «найшвидшої гри у світі» одразу прийшовся до душі майстрам хокею з м'ячем. А то були видатні, неперевершені спортсмени.

      Юний Валентин Уткін, як і інші глядачі, з непідробною цікавістю спостерігав за пересуванням хокеїстів по майданчику, за незагнутими ключками, за шайбою, яка, ковзаючи по льоду, на диво рідко відривалася від льоду, за самим «полем битви» (30 на 60 м), відгородженим тоді незвичними бортиками (адже тоді в «бенді» грали на футбольному полі, залитому льодом). Та вже через кілька років у Радянському Союзі хокей з канадською шайбою набув шаленої популярності — в нього почали грати не тільки в Москві, а й на Уралі, в Сибіру, на Далекому Сході. Хоча, слід зауважити, Прибалтиці та нерадянській Західній Україні він був знайомий ще до війни, та ж Латвія вже кілька разів брала участь у чемпіонатах світу і Європи, де посідала доволі високі місця. Не дивно, що саме ця країна була однією із сильніших на зорі хокею СРСР. Та коли в цю гру почали грати інші республіки, то виявилося, що московські команди перемагають латишів. Пояснення — у навичках гравців  російського  хокею. Одразу засяяли такі зірки, як Всеволод Бобров, Віктор Шувалов, Євген Бабич. З появою чемпіонатів із хокею з шайбою ігри з м'ячем почали втрачати колишню популярність.

      Валентин Павлович Уткін, який ще з 1949-го грав у російське «бенді», також перекваліфікувався на канадський хокей. Значним стимулом для цього став приїзд чехословацьких гравців до Москви 1948 року на кілька матчів з радянською збірною. Хокеїсти СРСР, продемонструвавши відмінний рівень дворічної підготовки, тоді перемогли гостей, які на той час були чемпіонами світу.

      «Мене здивувала, — розповідає тепер уже український видатний хокеїст і тренер Валентин Уткін, — ця незрозуміла спочатку гра. Коли ми з хлопцями побачили, яка вона динамічна, як багато шайб там закидається, яка форма на спортсменах цікава була, все це дуже сподобалося. Після цього мене потягнуло на хокей, і відтак я грав за організовані команди».

      Післявоєнні часи стали складним випробуванням для СРСР. Та навіть за таких непростих умов виховувалися видатні спортсмени, які починали «кар'єру» зі звичайного підвір'я, а закінчували при переповнених стадіонах і льодових палацах, на очах тисяч палких шанувальників. Звичайно, у спорті, який тільки-но народився, таким першопрохiдцям, як Валентин Павлович, було скрутно. І діти, і дорослі за відсутностi льодових палаців, які тільки почали будувати, грали в хокей просто неба, до того ж за будь-якої погоди — в тріскучі морози по 10, 20 і навіть 30 градусів нижче нуля, коли й глядачі, й спортсмени відморожували ноги, вуха, руки... Проте від улюбленої справи не відмовлялися.

      Як виховуються спортивні таланти? Є багато факторів, проте чи не вирішальну роль у цьому відіграє сам тренер. І Валентину Павловичу з такою людиною пощастило, адже його наставник вплинув на Уткіна не тільки як на гравця, а й також як на майбутнього вихователя, гартівника хокейної молоді. Як згадує директор ДЮСШ «Сокіл», тренував його видатний у минулому хокеїст і футболіст Володимир Георгійович Блінков. Стільки років промайнуло, й не перелічити, проте в серці Валентина Павловича і досі живе цей талановитий педагог і тренер. Саме Блінков одним із перших у Союзі був нагороджений званням «Заслужений тренер СРСР» за відмінну підготовку як хокеїстів, так і футболістів. Та не в титулах визначається талант людини. Головне, що Володимир Георгійович любив дітей. Завжди жартував, усміхався, та міг бути, якщо треба, й суворим. Все це дозволило йому виховати видатних спортсменів як, приміром, відомого футболіста Ігоря Нетто, капітана збірної СРСР, хокеїстів — олімпійських чемпіонів — Віктора Якушева, Віктора Кучкіна і ще багатьох.

      На питання про шайбу, яку Віктор Павлович пам'ятає досі, Уткін згадав два цікавих випадки, які припали на його хокейне буття. Перший — під час матчу «Локомотива», за який він колись виступав, зі швейцарською командою. Валентин примудрився одразу після вкидання забити гол уже на сьомій секунді зустрічі! Та було й таке, що змусило п'ять тисяч людей одночасно замовкнути. І винуватцем цього став саме Уткін. Запам'ятався Валентину Павловичу гол у власні ворота. «Грали ми тоді в Києві з новокузнецьким «Металургом», — розповідає колишній гравець київського «Динамо». — Сталося так, що я повів шайбу iз зони суперника до власних воріт. Навколо були суперники, а шайба мимоволі зіскочила з моєї ключки в напрямку нашого воротаря Віталія Павлушкіна, який, звісно, цього не очікував. Опинилася в сітці. Німа сцена, мертва тиша в залі. Я спочатку навіть не зміг зрозуміти, що трапилось  і як я таке зробив. Страшенно перехвилювався. Але згодом повністю реабілітував себе двома наступними голами у ворота новокузнецької команди... Утім мені цю шайбу і понині згадують всі мої друзі й колишні партнери по команді...»

      В одному з наступних номерів «УМ» – закінчення розповіді, в якому ви дізнаєтесь, з яких причин Валентин Уткін переїхав до Києва, як він працює з дітьми вже 28 років, чому у свої 70 так чудово виглядає, а також його думки щодо канадського, російського й українського хокею...

Досьє «УМ»

      Валентин Павлович Уткін народився 12 січня 1934 року. З 1955 року грав у радянських командах майстрів — «Локомотив» (Москва), «Хімік» (Москва), «Хімік» (Воскресенськ), «Кіровець» (Ленінград), «Динамо» (Київ). Майстер спорту. Бронзовий призер чемпіонату СРСР.

      З 1968-го розпочав тренерську роботу. Тренував київську хокейну команду «Динамо» (1973 року її було перейменовано в «Сокіл»). Заслужений тренер України. Директор СДЮШОР «Сокіл» з 1976 року.