У середині лютого всеукраїнський фестиваль альтернативної музики «Рейвах» «гудів» свій перший день народження у себе вдома — в Тернополі.
Чи знаєте ви хоча б один фест, який би зміг влаштувати свої сейшени майже по всій Україні? Зазвичай такі акції проводяться в якомусь одному місці, а тут... Суми, Тернопіль, Київ, Миколаїв, Запоріжжя, Житомир, Полтава. І все це лише за рік існування «Рейваху», а якщо казати офіційно — Всеукраїнської мережі мистецьких креативних клубів. Але унікальність «Рейваху» (для тих, хто не знає, за словником Грінченка, рейвах — безладно розкидані речі, гармидер. — Авт.) не тільки у його географії. Жодне інше зібрання різноманітних команд не супроводжується ще й перформансами художників, фотографів, якісним відеорядом, і найголовніше — вільним духом, свободою самовиражання.
Увесь карнавал музики, кіно, живопису і спілкування був винайдений Зоряном Безкоровайним, лідером тернопільського гурту «Неймлес». Як йому вдається майже щомісяця знаходити чималі кошти, щоб запрошувати на свій фест гурти, приймати армію журналістів, ставити завжди якісний звук і орендувати кращі зали, залишається таємницею. Пан Безкоровайний не є багатою людиною (як дехто вважає), він просто має внутрішні батарейки, які дають достатньо енергії знайти все необхідне для життя свого дітища.
День народження «Рейваху» проходив у найбільш придатному для подібної акції приміщенні міста — ЦДМІ ім. Довженка. І знову організатори здивували своєю винахідливістю і нестандартністю мислення. Все відбувалось у двох залах (!): у фойє та безпосередньо на головній сцені. Входячи всередину, народ стикався з двома невеличкими подіумами і екраном. Там своє мистецтво демонстрували київський ветеран перформансу Федір Тетянич, знаний під ніком Фріпулья, який неймовірними костюмами і екстравагантною поведінкою просто шокував тернополян, а також місцевий нойз ембієнтний гурт Zsuf. Не зважаючи на те, що «Рейвах» знають у Тернополі краще, ніж будь-де, довелося бачити численні обличчя з виразом відвертого захвату.
Майже одночасно з «нижньою» стартувала головна сцена на другому поверсі, і ЦДМІ почав нагадувати хаотичний мурашник, повністю відповідаючи назві дійства. Сумувати тут не вдалося б навіть за великого бажання: купки тінейджерів безперервно снували між сценами, роздивляючись патетичну ходу Фріпульї, більш помірковані ринули на виставку робіт художників і фотографів, а ті, хто прийшли винятково на музику, старанно трусили хаєрами під сценою, яка в перший день була з присмаком панку і гранжу. Місцеві гурти «Неатестовані», «Фудді Дудді», «Мандраже» знаходили прихильників серед найбільш молодих хедбангерів. Вражаюче виступив львівський гурт «Лузер», котрий своїми панківськими заявами на кшталт «Хочу Брітні Спірс» довів альтернативну молодь до екстазу. Справжнім відкриттям, принаймні для київських журналістів, стала команда «Верховна Зрада». Поєднуючи джаз-рок, фанк, хіп-хоп, та ще Бог знає що, «зрадники» досягли неймовірного рівня драйву, а їхні відверто політичні та соціальні тексти приречені на велике майбутнє в світлі року виборів Президента України. Хедлайнери першого дня, готи Audi Sile, з невеличкого містечка Козови, показали шоу височенного рівня, примудряючись удвох (час від часу до них приєднувалась друга вокалістка) прикути намертво всі очі до свого виступу. Після нього скрізь можна було почути: «український Rammstein!»
Одним із найяскравіших моментів першого дня став вихід супермодного серед «продвинутої» молоді столичного художника Геннадія Гутгарца. Він разом зі своєю майже повністю оголеною моделлю викликав у місцевої публіки естетичний шок. Враження підсилювалось тим, що вестибюль, де все відбувалось, майже не опалювався, і модель, демонструючи прекрасну пластику, в поєднанні з фарбами Гутгарца, дуже мальовничо тремтіла. Від її тіла, яке нагадувало веселку, йшла пара. Байдужим не лишився ніхто.
Другий день «Рейваху» відзначився приїздом «зірок». З Києва прибув музичний десант у складі гуртів «Андерсон» і «Щастя», а хедлайнерами стали групи з Центральної і Східної України. Йдучи на певний ризик, через те, що команда з Дніпропетровська і співає російською, Зорян привіз «Я и друг мой грузовик», а також майстрів епатажу — сумчан «Хаммерман знищує віруси», — від яких московські фани вже давно ловлять нечуваний кайф.
Артпідготовка з декількох місцевих команд найрізноманітніших стилів пройшла під помірний ентузіазм залу, і по-справжньому людей завели «Андерсон», а потім «Щастя». Герой вчорашнього вечора, Гутгарц, цього разу шаманив просто на сцені разом зі «Щастям», які спеціально підібрали свій старий десятихвилинний неофлойдівський хіт Jack the Ripper's song. Закінчився перформанс Геннадія під виступ «Верховної Зради». При цьому обличчя фронтменів «Щастя» і «Зради» були розфарбовані і надруковані на «картині».
«Я и друг мой грузовик» не даремно названо хедлайнерами. Таке шоу, таку експресію і драйв більшість присутніх бачили вперше. Унікальність гурту в тому, що їх усього лише троє: вокаліст, басист та барабанщик, а звучать вони, як цілий оркестр. Фронтмен Антон приємно здивував чистою українською мовою, яку він застосовував між піснями, а іноді і в самих текстах, імпровізуючи на ходу. Зал просто шаленів! У єдиному пориві сотні фанів стрибали впродовж усього виступу «грузовиків». Аж ось настала черга десерту у вигляді «хаммерманів». Незважаючи на неприховане вороже ставлення деяких п'яних і обкурених відморозків, «Хаммерман знищує віруси» відіграв свій сет повністю, зберігаючи олімпійський спокій. Виступ гурту став дійсно альтернативним подарунком «Рейваху» на його першу річницю, і колеги з інших команд інакше як героями їх просто не називали.
Сподіваємось, далі буде.
Дмитро АНТОНЮК,
спеціально для «УМ».
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
