Коли прогуляєшся Херсоном, здається, що тут із мистецтвом, а тим паче contemporary art, геть скрутно. Але ж знайшли там провокативного художника Стаса Волязловського, який нині продається в Москві й за угодою з галереєю «Реджина» не має права зв’язуватися більше ні з якими арт–інституціями. Тут щороку проводиться ще й фестиваль футуризму, а це вже «не шо лібо как».

Черкаська художниця Олександра Теліженко, добре відома своїми вишивками не тільки в Україні, а й у Росії, Польщі, Бельгії, Канаді, США, Німеччині, Чехії та Індії, «пішла в народ». У Черкасах, у торговельно–розважальному центрі «Екватор», заслужена художниця України відкрила ексклюзивну виставку ручної та машинної вишивки від своєї «Творчої майстерні» і назвала її «Жива традиція». Вишиті рушники неймовірної краси, в тому числі і той самий, котрий називається «Роксолана», портрети Богдана Хмельницького, Тараса Шевченка, картини «Біле древо», «Озеро» та інші демонструються в холі центру.

Після того, як на мене напав якийсь мерзотник і сильно побив («УМ» писала про це минулого тижня), я всерйоз замислилася над тим, як захищати себе в аналогічних ситуаціях надалі. Лаври моєї улюблениці Хілларі Свонк не давали спати, тож заняття з рукопашного бою чи навіть якогось адаптованого під таких, як я, боксу здавались гідною альтернативою вечірнім урокам макраме. Але після того, як я ледь упоралася з відкриванням–закриванням затвора пістолета та й цілилась із кілограмового «макарова» обома руками, мене відрадили від подібних тренувань. Руки надто слабкі, сила удару — ніяка. Кремезного мужика хуком справа мені не відправити в нокаут. Тож «крихітки на мільйон доларів» з мене не вийде. Вийде хіба що надавати ніжними руцями старосвітських ляпасів. Але це малоефективно.