Не мав «Медвін» клопоту
На «Медвіні» між стендами видавництв годі було пройти. Кожен щось шукав для душі. Письменники годинами дають автографи, спілкуються з шанувальниками. «Медвін» більше зорієнтований на продажу, ніж на гучні презентації, поетичні слеми та позастендове життя.
Зону презентацій першого дня віддали навчальній книзі, другого — християнській, яка цього року зайняла більшу частину залу №2, третього — фентезі. Перед входом на виставку свою сцену під проводом братів Капранових розбили журналісти для публічних інтерв’ю з письменниками. І це була чи не найпритягуюча зона ярмарку.
Керівник проекту ярмарку «Медвін: Книжковий світ» Валерія Олексієнко на запитання про економічну кризу тільки усміхається. «У нас навпаки збільшилася кількість видавництв. Відмовляються хіба ті, хто не хоче працювати у спортзалі. «Махаон» каже, що не може виставляти свої книги там, де пахне потом, — віджартовується Валерія. — Плануємо в майбутньому переїхати у нове приміщення, тоді найкращі видавництва автоматично підтягнуться. У нас немає державних грошей. Ми і не хочемо, але підтримка з боку Міністерства культури потрібна. Інакше не можливо організувати справжню міжнародну виставку. Закордонним видавництвам потрібне запрошення від держави. Цього року до нас підтягнулися видавництва Західної України. Вони дуже носяться зі своїм Форумом, тому їхня участь для нас уже показник, а комплімент щодо організації — це взагалі вище всього».
«Ми — «виставківці», а не фахівці книжкового ринку. Заробляємо на стоматологічній виставці, виставці газового опалення, а книжкову організовуємо для душі, — веде далі Валерія Олексієнко. — Звичайно, збираємо гроші з видавців, але цього не вистачає, щоб провести виставку на тому рівні, на якому б хотілося. Тому в організації презентацій, новинках ринку нас орієнтують самі видавництва. Моїм наставником є Леонід Фінкельштейн. Він дає мені наснагу, розказує, що нового у книжковому світі, що зробити таке, чого не було в попередні роки, і через кілька годин плідної розмови доходимо висновку, що виставка все–таки буде, і буде вона успішною».
Директор видавництва «Факт» Леонід Фінкельштейн каже, що Львівський форум із «Медвіном» порівнювати не можна: «Це якби запитали, що краще — «Дзеркало тижня» чи «Україна молода». Я живу в Києві, і мені ця виставка обходиться дешевше, ніж Львівський форум. У Львові продається набагато більше, але все одно мало, як на Львів. На виставці я не заробляю. Тут головне — живе спілкування. Моє завдання, працюючи на стенді, проводячи презентації, зробити так, щоб читач назавжди став прихильником української книжки». «Економічна криза зачепила не читачів, а видавництво, — вважає пан Фінкельштейн. — «Читачів якраз стало значно більше, а мені нема за що видавати книжки, — резюмує він. — Перед Львівським форумом видав п’ять тисяч примірників «Таборового зошита» Василя Стуса. За два місяці вони закінчилися. Закінчуються дуже серйозні ходові книжки. З мого боку як видавця, тепер треба було б видати 15 тисяч. А грошей нема».
Наприкінці ярмарку зустріла Марію Матіос після її автограф–сесії. «Виставка пройшла, а публічних людей так і не було. Минулого року чотири міністри підписували в мене книжки. Був Єхануров, Кириленко, Вакарчук. А цього року з упізнаваних облич підходив Микола Жулинський і бачила депутата Зубкова, бо має тут стенд свого видавництва. Тримаються своїх крісел, — підсумовує результати виставки Марія Матіос. — А книжки все одно купують. Моєму видавництву «Піраміда» цього року вперше не вистачило книжок. Хоча вони завжди беруть кілька сотень».
Годі з книжками ходити, краще з фільмами
Фішкою цьогорічного книжкового «Медвіну» стали презентації фільмів, знятих за творами сучасних українських письменників.
Ірен Роздобудько розповідала, як її знімали в епізодах телефільмів «Ґудзик» і «Зів’ялі квіти викидають» за її ж книжками, а ще як вдався фільм «Таємничий острів» Володимира Тихого, що продюсери аж вирішили з цифри на плівку перенести і запустити в прокат. Андрію Кокотюсі набридло пропагувати свої книжки, тож романи «Повзе змія» і «Легенду про безголового» він анонсував на екрані. «Недавно ці фільми йшли на телебаченні. До мене потім підходили і казали: «О, я бачив твій фільм». Та не мій це фільм, а знятий за моїми книгами. Для письменника це велика честь, якщо їхні твори ще когось надихнули на творчість. Особливо продюсерів, а потім уже режисерів», — каже Кокотюха.
На відміну від своїх колег, Лада Лузіна не просто анонсувала екранізацію книжок «Комплекс принца» та «Маша і море»», а запустила на двох екранах у Зоні Презентацій цілі фільми. «Я з дитинства хотіла бути режисером. У зйомках телефільму «Маша і море» брала безпосередню участь. Якщо хтось критикуватиме цей фільм, тоді нехай критикує і мене. Маю мрію — щоб екранізували мій улюблений роман «Я — відьма!» Треба цю ідею підкинути Федору Бондарчуку. Я з ним одного дня народилася. Так що ми маємо розуміти один одного без слів», — розмірковує Лузіна.
«Телефільм за її романом «Ніколи в житті!», який ви зараз бачите на екрані, у Польщі дуже популярний. Він на першому місці вже кілька років», — презентує книжку Катаржини Грохолі, перекладену Андрієм Бондарем представник Польського інституту в Україні Олена Бабій.
Попри добре підготовлену презентацію з уривками фільму і справді цікаву новинку європейської літератури на книжковому ринку, роман «Ніколи в житті!» залишився непоміченим. Польський інститут розраховував на аншлаг, але Катаржина Грохоля в останній момент повідомила, що на презентацію не приїде, перекладач Андрій Бондар поїхав за кордон. Без «винуватців» і свято — не свято.
Це довів і стенд Олександра Турчинова. Пишний стенд з екраном, на якому безперервно крутилися уривки «Ілюзії страху» режисера Олександра Кирієнка, знятого за мотивами однойменної книжки Турчинова, і десятками плакатів по всьому Університеті фізкультури за чотири дні наловили гав цілі міхи. «Не вийшло Турчинову прийти на виставку. Презентація зірвалася», — буркоче під ніс дівчина–продавець і сумно поглядає на стоси «Ілюзії…».
Розціловані фантасти
Письменники Марина та Сергій Дяченки анонсували фільм «Обитаемый Остров» Федора Бондарчука за романом братів Стругацьких, до якого вони писали сценарій. «У романі ми висмикуємо образи і надаємо їм плоті. Дуже приємно чути від акторів, що завдяки сценарію вони мають повноцінну роль, а в романі — це тільки натяки на персону. Перед прем’єрою, яка буде в грудні, Марина дуже хвилюється. Я місяцями займаюся психотерапією, щоб мій співавтор не нив», — сміється у вус Сергій Дяченко. «Недавно була у Москві. Там про кінознавців, які написали схвальні рецензії на фільм, кажуть, що їх підкупили. До цього були арт–хаузні «Сталкер» Тарковського, «Як важко бути Богом» Германа. Та я бачила цей фільм–фентезі. І можу сказати, що він дуже сильний», — заспокійливо додає Марина.
Фантасти також презентували два мультфільми «Театральний роман» Оксани Карпуш і «Червона жаба» Марії Медвідь за своїми казками. Глядачі за цей подарунок їх мало не розцілували. «Такі фільми треба крутити на телебаченні з ранку до вечора. Вони антикризові, вчать бути сміливими і щиро любити», — задоволено прощаються Дяченки.
А я, спостерігаючи три дні за купою щасливих людей, які йшли з ярмарку з повними торбами надбань, не помітила, щоб українських читачів зачепила криза. Так їм і треба.