Саме з цього місця опоненти авторів пам’ятника намагаються «спихнути» бронзового Мазепу.
Днями десятки полтавців, котрі прогулювалися Соборним майданом, побачили незвичну картину: поважні люди «тягали» за собою повномасштабний макет пам’ятника гетьману Івану Мазепі, намагаючись визначити оптимальне місце для його встановлення. Але ж, даруйте, депутати міської ради, котрі у серпні нарешті прийняли «історичне» рішення (тисячі їхніх земляків своїми підписами фактично змусили їх це зробити. — Авт.), бачили фото з «прив’язкою» до такого місця на тому майдані, зроблене самими авторами проекту — скульптором Миколою Біликом і архітектором Віктором Шевченком. Заперечень тоді ні в кого не виникало. Але...
Остаточний присуд стосовно осідку бронзового Мазепи має дати містобудівна рада Полтави, до якої входять переважно керівники «профільних» міських служб та чиновники із фаховою освітою. Без такого вердикту не можна фінансувати реалізацію проекту, що виходить на завершальну стадію. Своєрідним «шлагбаумом» на цьому шляху стала згадана містобудівна рада, яка не дає добро на «приглянуте» авторами місце. Мовляв, на тому ж Соборному майдані є кращі, такі, що не дозволять монументальному Мазепі «затуляти» дзвіницю Святоуспенського собору і, власне, сам собор, «повернувшись» до нього спиною...
Однак, за словами народного депутата–«нашоукраїнця» Миколи Кульчинського, абсолютна більшість членів містобудівної ради продовжує наполягати: місце для пам’ятника треба змістити принаймні на кілька десятків метрів уліво, тобто фактично «прибрати» його з осі центральної вулиці Жовтневої, яка звідси й починається. Хоча, згідно з задумом ініціаторів установлення пам’ятника та його авторів, бронзового гетьмана якраз і мають бачити не лише ті, хто прийде на майдан, — він має «проглядатися» саме з «центрової» вулиці, що колись таки змінить свою назву.
«Ми, як автори проекту, виходили з того, що саме тут для «нашого» Мазепи буде найпросторіше, — говорить скульптор Віктор Шевченко. — Пропоноване зміщення на майдані, де обмаль вільного місця, не лише «крастиме» симетрію та пропорції, а й неодмінно наближатиме пам’ятник до масивних споруд, а значить, — «тіснитиме» його».
Миколу Кульчинського насторожує й інше. Чи тільки фаховими критеріями керуються представники тієї ж таки містобудівної ради у своєму виборі? За умов, коли один із її чільників одразу запропонував «поселити» видатного гетьмана справа від дзвіниці й собору, тобто, даруйте, біля туалету... А інша діячка з високою «профільною» посадою на засіданні ради взагалі заявила, що вона «як громадянка Полтави» проти того, щоб Мазепа став «пупом» обласного центру. В цьому контексті, певно, не зайве згадати той шалений спротив, який іще кілька місяців тому чинили «батьки» міста й наближені до них депутати міськради в реалізації ідеї встановлення цього пам’ятника саме на Соборному майдані. «Поховати» її, як бачимо, не вдалося. Тож тепер треба хоча б «спихнути» Івана Мазепу з центральної вулиці й «заховати» його між дерев та споруд.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
