Блиск і убогість Боспора

Якщо відпочивальників звідусіль улітку традиційно манить у Криму його курортне Південнобережжя, то археологів із ближнього і дальнього зарубіжжя передусім стародавня Керч. Там одержимий наукою чи романтикою великих відкриттів люд бронзовіє під сонцем винятково з лопатою в руках. Як завше, заради схованих у культурних шарах артефактів Боспорського царства. Цьогоріч, наприклад, розкопки древніх городищ і склепів проводили вітчизняні, російські і польські експедиції, раніше — німецькі й австрійські. Узагалі ж методично перелопачують керченську землю давно, мало не два останні століття. Особливо інтенсивно після того, як російському імператору Миколі І показали казкові скарби скіфського кургана Куль–Оба. Тогочасна Європа ще не мала й гадки про усипальницю фараона Тутанхамона, золото Шлімана (німецького археолога–аматора, що відкрив скарби легендарної Трої. — Авт.), тоді як золота колекція Петербурзького Ермітажу раз по раз поповнювалась сенсаційними знахідками з Керченського півострова.

Стиль Госпітальної вулиці

Я був дещо розчарований: вулиця, що за знайдені у її катакомбах золоті та срібні прикраси, по–особливому інкрустовані вставками з кольорового скла і напівкоштовного каменю, отримала міжнародне наукове визнання, ба, класифікацію як «стиль Госпітальної вулиці», нічим не вирізнялась з–поміж інших у самому серці старої Керчі. Така ж роздовбана бруківка, чи то просто витоптаний не одним поколінням керчан покатий гірський митридатський схил, облуплені кам’яні паркани зусібіч, захаращені задвірки приватного сектора. Але ця непрезентабельність мала і свій позитив — тихою вулицею не снувала всюдисуща автотехніка. Тож, піднімаючись неспішно вгору, можна було спокійно «ловити ґав» і заодно, у буквальному сенсі, дихати на повні груди.

... Якихось сто з лишком років тому до вулиці Госпітальної тягнуло люд магнітом, причому і вдень, і вночі. Щоправда, все більше люд своєрідний, так званих «щасливчиків», як їх охрестили міські власті. Круту вулицю, що веде на найвищу точку приморського міста — гору Митридат, «щасливчики» перетворили на справжній Клондайк. Адже тут випадково натрапили на багате античне поховання — і почалося. Засліплені блиском «жовтого» металу, городяни і селяни зі всієї округи очманіло «прочісували» місцину у пошуках катакомб — усипальниць Пантікапея, головного міста на всьому узбережжі Боспора Кіммерійського, а також поховань варварської знаті епохи Великого переселення народів...

Сьогоднішні історики не беруться судити, скільки унікальних фресок, розписів, не кажучи вже про все інше, втрачено назавжди. Можна лише уявити, якщо, скажімо, вчитатись у доповідну записку тодішнього завідувача Керченського музею старожитностей, до речі, першого у Російській імперії, Карла Думберга. «У грудні, — повідомляв він, — лише довелось провести на горі Митридат невеликі розкопки через поновлені у 1900 році рухи «щасливчиків», які знову з’явились на кладовищах і попелищах, звідки їх прогнали після запеклої та тривалої боротьби. Особливо помітний був рух перед Різдвом, оскільки вони сподівались «заробити» на свята... Окремі «щасливчики» зовні мало чим відрізнялись від розбійників».

Від розкопок до музеєфікації

«Щасливчиків», чи то пак по–сучасному «чорних археологів», у Керчі я не зустрів. Утім це зовсім не означає, що їх узагалі в природі не існує. Якби–то. На Госпітальній вулиці від світанку і до обід­ньої спеки трудився винятково загін Боспорської археологічної науково–дослідної експедиції під орудою кандидата історичних наук Олени Зінько. Загін же очолював її старший син Олексій, молодший науковий співробітник Кримського відділення інституту Сходознавства НАН України. Прикметно, що фінансувались ті розкопки коштом благодійного фонду «Деметра», де директором — глава дружної археологічної родини, доктор історичних наук Віктор Зінько. Такий собі сімейний підряд — у кращому, безперечно, розумінні цього слова.

До речі, здобуткам фундаторів і керівників «Деметри» віддав належне глава держави. Під час цьогорічного відпочинку у Криму Віктор Ющенко разом із дружиною неофіційно відвідав Керч і ознайомився з експозицією тутешнього історико–археологічного музею, роботою фонду, безпосередньо побував на розкопі на вищезгаданій вулиці Госпітальній і навіть до нього долучився.

Для пана Зінька особливо важливо, що Президент України схвалив концепцію музеєфікації античного міста Тірітака та й взагалі предметно вникнув у проблему керченської археології. «Сьогодні, — зізнався мені Віктор Миколайович, — геть усі українські експедиції в Керчі працюють на позабюджетні кошти. Під час зустрічі з Віктором Ющенком уперше прозвучало, що повинна бути підтримка з боку держави, особливо щодо збереження боспорських пам’ятників. Цим раніше, у тому числі і за радянських часів, ніхто практично не займався. Я думаю, що позитивно має вирішитись і питання щодо присвоєння Керченському історико–культурному заповіднику статусу національного. Адже на його обліку перебуває аж одинадцять пам’ятників археології національного значення. Такого сузір’я античних міст–колоній, як Пантікапей, Мірмекій, Німфей, Тірітака, Порфмій, в межах одного сучасного міста не зустрінеш ніде більше в Європі».

Минувшина знову кличе

На мітридатський розкоп вивів мене безпосередньо Зінько–старший. Його син Олексій нарівні зі всіма іншими п’ятьма «бійцями» загону, фактично ровесниками, копав і відчищав ґрунт вправно. Поруч із ямою стояло звичайне оцинковане відро зі скарбом — якимись непримітними черепками.

— Олексію, тут уже стільки копано–перекопано. І ви все одно сподіваєтесь щось знайти?

— На цій ділянці ми конкретно шукаємо склеп 491 року нашої ери з ранньохристиянськими, швидше за все, візантійськими розписами. Те, що ви бачите у відрі, — підйомний матеріал, зокрема кераміка, яку ми зможемо потім датувати з точністю до п’ятдесяти років. Шукаємо склеп за картами XIX сторіччя, архівними і музейними описами, дещо підказують і місцеві старожили.

— Скільки, за твоїми оцінками, у пантікапейському некрополі може бути таких склепів?

— Гадаю, не менше п’яти тисяч — досліджених, розкопаних, розграбованих. Усі будинки в окрузі фактично стоять на катакомбах–склепах. У декого там просто нужник, хтось облаштував погріб. По суті, всі склепи нічийні, бо офіційно, як це має бути, вони не стоять на обліку в Рескомі з охорони пам’ятників історії.

— Чому ?

— Немає коштів чи просто не хочуть цим займатись .

— А от «чорні археологи» займаються...

— Так. Їхня активність не спадає. Зазвичай працюють вони на замовлення місцевих клієнтів, а також приїжджих киян, москвичів. За звичайну амфору, приміром, клієнти ладні викласти 20—30 доларів, за кубок чи грецьку розписну кіліку (посуд для вина з дома ручками. — Авт.) — і всі 100—150.

— Правоохоронцям упоратися з ними не під силу?

— Коли міліцію інформують про незаконні розкопки, вона каже, мовляв, ми готові з вами виїхати в поле, але у нас немає бензину. Можливо, це й так, а може, просто «відмазка». Зате СБУ нас перевіряє щороку не менше разів десять. І навіть лопати у нас рахують. А щоб когось там затримати «на гарячому», такого особисто я не чув і не бачив.

— А ви самі безгрішні...

— Десь три–чотири роки тому на міському ринку продавали старовинні монети з Тірітаки. Монети ті не особливо цінні — нумізмати давали за них не більше десяти–п’ятнадцяти гривень. Проте з людьми, котрі так чи інакше були до цього причетні, справи більше ми не хотіли мати. Усіх відразу попереджаємо: що знаходиш — ось відро. Відтак все це за колекційним описом і під розписку здається в музей. Нині в загоні тільки перевірені хлопці, пліч–о–пліч працюємо вже не один сезон.

— Олексію, все літо твій загін провів лише на вулиці Госпітальній чи кудись іще виїжджали?

— Із квітня до середини червня ми працювали на охоронних розкопках біля музею. Далі перейшли на городище Тірітака. Там майже щорічно експедиції. Тірітака на таку увагу заслуговує. Місто заснували у VI столітті до н. е. перші на Керченському півострові грецькі колоністи. Вони займались винятково рибним промислом, про що свідчать спеціальні ванни для соління риби. Знайшли ми там також багато корабельних якорів, бронзових риболовних крючків. Ще на Тірітаці допомагали польським колегам відшукати оборонний мур. Найбільш цінна знахідка — керамічна статуетка богині Деметри. На початку ж серпня приступили до розкопу на північному схилі Митридату.

— Чому ви обходитесь лише лопатами і не користуєтесь, приміром, щупами чи якоюсь спецтехнікою?

— Щуп якраз знаряддя «чорних археологів». Ним вони відбивають чотири кути надгробної плити, тобто вимальовують могилу «тютєлька в тютєльку» , а потім виносять її. Що ж стосується іноземних колег, то у них теж є лопати, хоча я бачив, як, скажімо, австрійці працювали за допомогою супутникових сканерів. Ними в землі виявляють пустоти і те, що в них міститься. Така апаратура коштує недешево — півтора мільйони євро, але вона того варта.