Як нам витратити $16 500 000 000?

Позавчора пізно ввечері у Вашингто­ні, у штаб–квартирі МВФ, рада директорів цієї організації урочисто погодилися надати Україні кредит «стенд–бай» на суму 16,5 млрд. доларів. Нашу державу перед світовими банкірами представляв Голова Верховної Ради Арсеній Яценюк. «Українська економіка, особливо банківська система перебуває під суттєвим тиском. Труднощі поглиблює падіння цін на метал, що становить основу вашого екс­порту», — зазначив заступник виконавчого директора МВФ Мурільйо Португал, оголошуючи про позику.

Умови кредиту — 4% річних, а перший транш у 4,5 млрд. доларів офіційний Київ отримає негайно.

Про додаткові вимоги, які у МВФ зазвичай дуже жорсткі, офіційні особи говорили дуже обтічно. Представник Фонду заявив, що вони погодилися видати кошти після того, як Верховна Рада ухвалили антикризовий закон, що регулює схему надання допомоги банкам, запроваджує стабілізаційний фонд та збільшує суми гарантування банківських вкладів. Не надто прояснив ситуацію й Арсеній Яценюк: «Основна вимога до нас — макроекономічна дисципліна і прозоре використання 16,5 млрд. доларів». Спікер пообіцяв, що левова частка цієї допомоги піде на підтримку валютно–обмінного курсу і платіжного балансу України, а друга частина — на розвиток вітчизняної економіки.

Прем’єр–міністр Юлія Тимошенко оперативно пояснила, що вважає отримання позики великою перемогою. Своєю. «Ті кредитні ресурси, які ми отримали,  вони найдешевші, які можна уявити», — заявила глава уряду, яка вже бачить, як заокеанські кошти «наповнюють економіку України реальними грошима».

Президент Віктор Ющенко, аби надання кредиту принесло реальні плоди для держави, поставив перед Кабміном та Нацбанком завдання — провести масштабні структурні реформи. «Реалізація антикризових заходів перебуватиме під моїм постійним контролем», — наголосив Ющенко.

Кредити «стенд–бай» МВФ видає порціями — тоді, коли в них виникне потреба. Тому зовсім не факт, що Україна використовуватиме всі 16,5 мільярда. Механізм використання грошей узгоджується у кожному конкретному випадку, але зазвичай він такий: гроші надходять на рахунок Національного банку, а той витрачає їх для стабілізації обмінного курсу та видає валюту для імпортерів чи для погашення наших зовнішніх боргів. На гроші МВФ можуть розраховувати і комерційні банки. Механізм: випуск облігацій цих установ та обмін їх на тверду валюту. За подібною схемою держава може оплатити борги промислових підприємств, торговельних організацій — саме про це, очевидно, натякав Голова ВР. Проблеми в цій сфері не менш гострі, ніж у фінансистів: якщо банки заборгували на зовнішньому ринку 13 мільярдів доларів, то торговельні кредити становлять 15 мільярдів. Щоправда, як продавати акції підприємств, якими ніколи не торгували на ринку, невідомо: у меморандумі з МВФ ця процедура не прописана. «Втім держава може перекупити борги приватних позичальників, — пояснив «УМ» завідувач відділу економічної та соціальної стратегії Національного інституту стратегічних досліджень Ярослав Жаліло. — Але такий процес уже більше скидається на націоналізацію».

МІНУСИ

Зловживання із коштами МВФ, на думку експертів, хоча й можливі, але вони не будуть системними: західні банкіри зазвичай жорстко контролюють, як витрачають їхні гроші. Шахраювати можуть ну хіба що зовсім трохи: під час обміну неліквідних акцій на живі гроші чи коли надання коштів комерційним банкам у часі «випадково» підгадають під їхні вигідні оборудки тощо.

Найгірше інше — що громадськості не показали документ, у якому виписані деталі нашої домовленості з Фондом — особливо у частині поступок, на які вимушено пішла держава. Адже ці вимоги Міжнародний валютний фонд переважно прописує «під себе». «Найбільший мінус співпраці з МВФ у тому, що внаслідок неї значно посилюється післякризова стагнація, — вважає експерт Ярослав Жаліло. — Тобто країна долатиме свою хворобу довше, ніж робила би це без кредиту».

Противники чи скептики «стенд–баю», а таких серед аналітиків чимало, стверджують також, що подібний кредит дуже негативно впливає на інвестиційний клімат, адже де–факто свідчить про капітуляцію держави, підписує її нездатність самотужки долати кризу — зазвичай «стенд–бай» виділяють для недостатньо розвинутих економік. «Останній «стенд–бай» ми брали в 90–х роках, — каже експерт. — Але тоді була зовсім інша ситуація».