Арманд Ассанте: Після ролі Наполеона в театрі і в кіно у мене були тривалі депресії

В Арманда Ассанте, який прилітав у Київ зі США, щоб очолити журі «Молодості», були всі формальні ознаки успішної голлівудської зірки: дорогі костюми і модні сорочки, професійна «фотопосмішка», каліфорнійська засмага, гламурна канапа для актора стоїть на мініподіумі, тож коли ти береш інтерв’ю, необхідна дистанція зберігається. Утім актор, за плечима якого майже сотня кіноролей, своєю поведінкою в Києві довів, що голлівудські зірки цікавляться не лише шматтям, гонорарами і власною значимістю, а й студентами кінофакультетів, фільмами, політикою, культурою країни, куди ця зірка прилетіла. В Україні Арманд Ассанте був удруге — в 2005му він уже приїздив в Одесу на фестиваль «Джаз­карнавал». У січні він збирається повернутися в Україну, щоб знімати документальний фільм про історію єврейської сім’ї на нашій території, але поки тримає ідею і деталі нової роботи в таємниці.

— Пане Ассанте, на фестивалі кінодебютів ви теж дебютували — у ролі члена журі. Як вам перший млинець?

— Я справді вперше оцінюю чиїсь картини і виношу вердикт. Насамперед я погодився брати участь у роботі журі, тому що там були дуже досвідчені у своїй професії митці, найвищої кваліфікації. Це було чудово — працювати з ними: журі було дуже талановитим.

— Я знаю, що ви гарно ставитесь до молодих режисерів. Чи зацікавив вас хтось із них на рахунок співпраці?

— Ну, я багато працював з молодими режисерами. Актор завжди сподівається бути втягнутим у якусь нову талановиту гру, в нові творчі завдання. Якщо ти працюєш із кимось молодим і неймовірно талановитим, то це і твоє власне творче зростання. Тому мені дужедуже цікаво працювати з молодими режисерами, це завжди великий шлях для обох — і для режисера, і для актора. Актора запрошують зніматися в картині, тільки якщо режисер відчуває, що він якимось чином може удосконалити, покращити або створити історію, можливо, цікавішу, ніж задумував режисер. Тобто причина запрошення якогось актора на певну роль — допомогти режисеру яскравіше розповісти історію. І якщо режисер талановитий, це дає артисту набагато більше творчого натхнення, свободи...

Я не знаю, чи зміг би я співпрацювати з тими режисерами, які показувалися на «Молодості», бо не знаю, чи підходжу їм, які в них завдання і чого вони хочуть досягти. Кожний режисер надзвичайно індивідуальний у творчості. Я маю на увазі, що бути режисером чи актором у кіно — це дуже персоніфікований момент, дуже особистий, це надзвичайно суб’єктивна робота. Тобто що вони хочуть зобразити на моєму обличчі, щоб представити свою роботу? Я думаю, що кожного разу, коли тебе запрошують, — це завжди несподіванка, сюрприз.

— Кого вам цікавіше грати — бравих американських солдатів чи героїв на кшталт Одіссея або Наполеона?

— Для мене найважливіша річ — це глибина почуттів. Це той критерій, за яким я оцінюю сценарій. Коли я бачу твір, який насправді має глибину, це як знайти поезію. І потім ти говориш щось типу «Я хочу це зіграти!». Це те ж саме, коли ти слухаєш пісню і кажеш: «Я хочу це заспівати!». Це найважливіше для актора — знайти глибину предмету, проблеми, теми.

На той час, коли я зіграв Наполеона в серіалі «Наполеон і Жозефіна», я довгий час грав Наполеона в театрі. Я дуже серйозно поставився до цієї ролі на сцені, всю попередню підготовчу, розумову, емоційну роботу провів перед спектаклем. Відтак я зрозумів емоційну історію Наполеона. Для виконання в театрі це була дуже складна роль, тому що Наполеон — це шекспірівський герой: пристрасті Отелло, сумніви Гамлета, амбіції Маккіавеллі. Дуже складна особистість. За збігом обставин мене запросили зіграти цю роль і в кіно. Я грав багато ролей — і дуже великі, і маленькі, і в мене є досвід гри і досвід роботи з вивчення персонажа. Зараз я розумію предмет. І це насправді є атом моєї кар’єри. Іншими словами, мені доводилось грати ролі, тому що я довго вчився.

— Чи не було у вас потім комплексу Наполеона?

— Обидва рази після того, як я зіграв його в театрі і в кіно, у мене були довгі періоди депресії, тому що роль забирала багато енергії, і я ніколи не був задоволений результатом. Довгий час потому я був дуже сумним, розстроєним. Таке може відбутися з багатьма ролями, вони забирають велику частину твого серця. Але якщо ти незадоволений результатом, відчуваєш дискомфорт, наслідки можуть бути серйозні.

— Ви вже двічі були в Україні, познайомилися з країною із якимись кіноперсонами. Якщо раптом вам запропонують знятися в українському фільмі і сценарій вас зацікавить, чи можливо таке, що ви би погодилися?

— Ха­хаха, я не знаю. Я не схожий на українця. Швидше, я виглядаю як італієць. Знаєте, все знову залежить від історії. Якщо режисер каже, що я абсолютно підходжу для цієї ролі... Це дуже важливо, особливо в кіно, щоб емоційно і фізично ти підходив на роль, тому що в протилежному випадку люди скажуть «я не вірю». Якби був підходящий матеріал і я би відповідав ролі, чому ні? Я думаю, що гірше за все — це робити те, для чого ти не підходиш, і це дуже неприємно для актора.

— Ви часто буваєте в Схід­ній Європі. Що вам цікаво в цьому регіоні?

— Три роки тому я зробив фільм із молодим румунським режисером Крістіаном Немеску («Каліфорнійські мрії», відзначені на Каннському кінофестивалі) і кілька років допомагав просувати цей фільм. Я кілька разів знімався у Румунії, були зйомки в Болгарії, Угорщині, Росії — почав працювати в Східній Європі давно, я багато вивчав її і можу сказати, що люблю Східну Європу. Вона креативна, вона перебуває в стадії відродження, вона розвивається економічно. Знаєте, тут багато феноменів і творчої енергії. Для мене відвідання цієї частини світу завжди є хвилюючим і захоплюючим попри деякі труднощі, які переживають країни цього регіону. Для митця зараз це одне з найцікавіших місць, тому що там є багато провокаційних думок про реальне значення наших свобод і привілеїв.

— Минулого року ви були на кінофестивалі «Ноєв ковчег» у Чечні. Які ваші враження?

— Без сумніву, ви не можете відвідувати такого роду місця, якщо нічого не знаєте про них, про те, що там відбувається. В Чечні дуже красиві люди, гостинні, доброзичливі, і те, що вони живуть в умовах розділення, в стані психологічної війни — це велика драма. Психологічно весь цей драматизм дуже відчувається. Я був дуже схвильований тим, що вони мене запросили, і було сумно усвідомлювати весь жах цієї трагедії. Вона величезна і тягне за собою дуже серйозні наслідки в майбутньому. Мене це турбує.

Ти від’їжджаєш звідти зі змішаними почуттями, розуміючи, наскільки складний цей регіон. Я сподіваюсь, там буде мир, тому що вони не заслуговують другої війни.

— Поїздка в Чечню змінила ваші романтичні уявлення про Росію?

— Ні, тому що я ніколи не романтизував Росію. Я люблю російську літературу, російське кіно, російську історію, але я зовсім не ставлюся до неї романтично. У мене дуже об’єктивний погляд на реальність — і не тільки щодо Росії, але й щодо всього світу. Якщо ви вивчаєте світову історію, якщо вам цікава історія управління світом, ви стаєте дуже об’єктивним щодо влади. Я ніколи не відчував романтичних почуттів щодо ідеї влади, дер­жави, насилля і так далі.

— Зазвичай успішні голлівудські актори не цікавляться регіонами, віддаленими від ЛосАнджелеса, не їздять у гарячі точки. Чому ви це робите?

— Я не знаю, але мені завжди з молодих років було цікаво, як керується світ політично. Мабуть, це тому, що я виріс у вільній державі. І завжди почувався щасливим, тому що коли дивився на інші напрямки, в інші боки, там було пекло, нестерпна обстановка. Багато років я вивчав політичну історію, читав серйозні дослідження, цікавився, як влаштований світ геополітично і хто ті, що диктують політику в світі. Коли я став старшим, мене почали багато запрошувати в різні країни. Але я не їжджу з ілюзіями. І я не їду, коли комусь потрібна моя політична підтримка — бо я там не для того, щоб підтримати того чи іншого політика, я там тому, що мене запросили. Я не хочу впливати на вибір людей, які живуть у якійсь країні, тому що я поїду додому, а жити з цим політиком їм. І не хочу, щоб люди думали, що в мене є якийсь особистий або фінансовий інтерес. Це величезний привілей — бути запрошеним.

— Яка найцікавіша зустріч була у вас на «Молодості»?

— Я дуже вдячний Андрію Халпахчі, тому що, поперше, він запросив мене в Київ, а подруге, він є пристрасним захисником кіно і демократичних процесів. Тому він був для мене найцікавішою людиною, яку я тут зустрів — адже він зробив цей фестиваль. І я знаю, яку величезну відповідальність він несе і яку відданість демонструє. Його відданість помітна не лише в Україні та Києві, а й у всьому світі на подібних фестивалях. Це неможливо переоцінити. У нього дуже широкий погляд на світ, дуже масштабний. Він — втілення надії.

— Коли ви приїдете в Україну знімати свій документальний фільм?

— Очевидно, ми повернемося в Україну не раніше січня, як тільки я закінчу всі свої найближчі справи і виконаю зобов’язання. Тому що зараз я повинен працювати і заробляти гроші.

ДОСЬЄ «УМ»

Арманд Ассанте

Американський актор театру й кіно, продюсер

Народився 4 жовтня 1949 р. у НьюЙорку (США).

Починаючи з 1963 р., знявся загалом у 94 фільмах, серед яких («Одіссей», «Каліфорнійські мрії», «Гангстер», «Дзеркальні ігри: відображення перше», «Королі Мамбо», «Суддя Дред», серіал «Наполеон і Жозефіна».

Спеціалізація — драма, кримінал, бойовик.

Сімейний стан — розлучений (із Карен Ассанте), має двох дітей.