Східна Україна — теж наша

      «Східна Україна за «Нашу Україну» не голосуватиме» — цей міф опоненти Віктора Ющенка та залежні від них засоби мас-медіа старанно втовкмачували у свідомість електорату напередодні парламентських виборів. І хоча два роки тому результати голосування довели, що прихильників у «наших» не бракує не лише на заході, а й на сході держави, чим ближче до жовтня, тим старанніше провладні ЗМІ «розкручують» свою стару байку про «Ющенка-західняка». А слобожани, донеччани, кримчани, одесити й інші «східняки» слухають та все більше приєднуються до лав Всеукраїнського об'єднання «За Україну! За Ющенка!».

      8 лютого Установчі збори місцевого обласного осередку «ЗУЗЮ» пройшли і на Харківщині. Понад три сотні делегатів — від студентів, робітників, сивочолих професорів та iн. — радо скористалися нагодою висловити свою думку щодо майбутнього України й послухати шанованих гостей зі столиці. «Об'єднання бере початок від 2002 року, — розповів один із засновників «За Україну! За Ющенка!», народний депутат Петро Ющенко. — Я приїхав у депутатських справах до Луганської області. Побував у шести районах, зустрічався з людьми, з місцевою владою. Вже пізно ввечері, стомлений, дістався до міста Сіверськодонецьк, де відбулася ще одна незапланована зустріч. Заходжу в зал, сидять люди — душ сто. Я напівжартома запитую: «Люди, хто ви?» «Ми — «Наша Україна». А ти хто?» — «Так я теж «Наша Україна». — «Та ви там, у парламенті, нічого не робите, — кричать, — пасивні, вичікуєте, перемогу втрачаєте».

      Я проговорив iз ними дві години. З'ясувалося, що 22 серпня 2002 року в міському відділі юстиції було зареєстроване громадське об'єднання «Наша Україна». І це на Луганщині, в регіоні, який весь час намагаються представити як космополітичний чи «червоний»! Ось ця ініціатива — ніким не організована, не підказана, не спущена згори — і дала поштовх усьому руху, який, зрештою, був названий «За Україну! За Ющенка!».

      Природно, хтось може поставити це твердження Петра Андрійовича під сумнів, адже ми ще не забули, як організовувалися такі всенародні «одобрямси» за радянських часів. Та і як тут забудеш, коли й досі, за тими ж пронафталіненими сценаріями, Адміністрація Президента видушує зі «зборів трудових колективів» «підтримку» конституційної реформи.

      Утім довести демократичність «ЗУЗЮ» можна вже хоча б тим фактом, що харківські збори почалися з... конфлікту. Піднявшись на сцену для виступу, хтось із делегатів звернувся до залу російською мовою. Люди одразу загомоніли, почулися обурені вигуки, вимоги говорити українською. Довелося Петрові Ющенку звертатися до учасників зборів iз проханням заспокоїтися та дозволити спілкуватися тією мовою, яку людина краще знає. Якби того дня в Будинку культури зв'язківців сиділи несвідомі, зібрані за чиїмось наказом, люди або й такі, що прийшли на збори «в обмін» на зайвий відгул або червонець, їм було б абсолютно байдуже, якою мовою говорять iз трибуни — та хоч хінді чи фарсі!

      Хоч, як на те пішло, з мовним питанням давно вже слід визначитися принаймні в рамках об'єднання. Якщо його керівники, активісти та рядові члени вибудовуватимуть своє ставлення до людини в залежності від того, як вона володіє українською, то можуть відразу ставити хрест на своїх перспективних планах. Фільтрація людей за мовною ознакою настільки захоплююча справа, що ні на що інше ні часу, ні сил не залишиться. Це вже доведено практикою. Хочеш не хочеш,  доведеться враховувати життєві реалії, особливо тут, на сході України.

      Однак непорозуміння швидко було вичерпано, і надалі всі — здебільшого емоційні й палкі — виступи промовців зал сприймав на одному диханні. «Рух, який має назву «За Україну! За Ющенка», в нашому регіоні підтримують не тільки громадські організації, а й народ, — запевнив присутніх активіст «ЗУЗЮ» Сергій Кузьменко. —Ми відмовилися від революційного шляху, який провокує роз'єднання, нацьковування однієї частини населення на іншу і залишає глибокі рани, що не загоюються десятиліттями, й робимо ставку на еволюційний шлях, тобто постійно діючий процес, що готує грунт поступово, толерантно й обережно. Цей шлях важкий і тернистий, але ми повинні його пройти».

      «Дехто в «Нашій Україні» розмірковує так: «Захід у будь-якому разі проголосує за Ющенка, Схід — проти, значить, слід зосередити роботу на центральних та південних областях, — зауважив головуючий на зборах Валерій Бурко. — Вважаю це великою помилкою. Адже в нас, на сході України переважна більшість населення усвідомлює злочинність і неприйнятність нинішньої влади, тобто ці люди є нашими потенційними прибічниками. Але влада постійно використовує притрушений пилом, та все ще дієвий козир: «Ющенко — націоналіст». Ми повинні вибити з її рук цю зброю. І коли нам це вдасться, тоді схід і захід дійсно будуть разом».

      А виступ відомого правозахисника, колишнього політв'язня Генріха Алтуняна зібрання зустріло бурхливими оплесками — не лише з поваги до цієї авторитетної людини, а й із вдячності за сказані паном Генріхом слова. «Ми тут зібралися не лише для того, щоб декларувати: «Хай живе ненька Україна», — наголосив радянський дисидент. — Час пафосних гасел уже минув. Прийшов час праці».

      Звісно, говорили делегати й про сумне. Невтішний висновок зробив доктор фізико-математичних наук Фелікс Ківва, який наголосив на тому, що внаслідок неефективної системи управління з України повтікають усі кваліфіковані кадри. І якщо так триватиме й далі, на нас чекає доля «бананових республік»... «Сьогодні Академія наук — це академія пенсіонерів, які можуть стояти тільки тому, що підпиратимуть одне одного», — констатував пан Фелікс і закликав політиків не забувати про науку. Але для того, щоб і технічний, і «мозковий» потенціал держави розвивався, все ж таки варто щось міняти у владі. Точніше, міняти саму владу, за якої, як уже очевидно, нічого доброго на Україну не чекає. «Україна вже давно вистраждала нормального Президента, розумного, патріотичного, професійного, такого, яким є Віктор Ющенко, на підтримку якого ми сьогодні зібралися, — наголосив з цього приводу доцент Академії держуправління при Президентові України Віктор Говоруха. — 10 років правління Кучми нащадки згадуватимуть як темну смугу в історії України. У нас немає ніяких сумнівів щодо «моральності» цієї влади. Ми всі бачили, як у ніч після останніх виборів до ранку горіло світло в усіх будинках районних та обласних адміністрацій. Чиновний народ бігав, телефонував по всіх сусідах: «Скільки у вас відсотків?» І фальсифікували результати за старим радянським принципом: «Ваша цифра хороша — наша цифра выше. Ваша взята с потолка, наша взята с крыши».

      Виступ Віктора Говорухи справив на присутніх таке враження, що, коли почалися вибори керівництва харківського осередку, хтось із залу висунув його кандидатуру на посаду голови. Але актив організації, який вів усю підготовчу роботу, запропонував обрати головою Віталія Маляренка, лідера та ідеолога громадського об'єднання «Разом», яке він сам заснував практично з нуля. Саме завдяки панові Маляренку  чисельність організації постійно зростає,  майже в усіх районах області працюють місцеві осередки, діє мережа агітаторів «Нашої України» та розповсюджувачів опозиційної преси. З іншого боку, Говорусі як генерал-майору у відставці набагато легше потрапити до будь-якого чиновницького кабінету й добитися, аби його принаймні вислухали. Тож, урахувавши цей факт, делегати врешті-решт запропонували Віталію Маляренку посаду заступника голови осередку й голови правління.

      Приємно, що рівень проведення й результати установчих зборів Харківського «ЗУЗЮ» сподобався й столичним гостям, зокрема й «центральному» керівництву об'єднання. Але іншого від харків'ян і не очікували, адже саме місцева «Разом» стала першою потужною організацією, що виникла на теренах України. А прокоментувати два наболілих питання, на яких найчастіше наголошували у своїх виступах делегати — чому в штабі «Нашої України» і досі не вироблено чіткої програми блоку та де «зузівцям» узяти необхідне фінансове забезпечення — я попросив народних депутатів України, які взяли участь у зборах. «Програма, безумовно, є, — запевнив Сергій Олексіюк. — Зараз її доопрацьовують, шліфують, над нею працюють справжні професіонали у сфері державотворення та економіки. Але я не думаю, що наші люди, прочитавши будь-чию програму, відразу ж побіжать голосувати. Візьміть програму діючого Президента. Там прекрасні слова, прекрасні гасла, але ж їх не виконують. Прийти до влади, привести із собою професійну, самовіддану команду, яка буде шанувати закони, виконувати прийняті рішення, а не ігнорувати їх, не перекручувати на власну користь — ось завдання майбутнього Президента». А Володимир Філенко натомість вважає, що «вимога до Віктора Ющенка швидше оприлюднити програму під умовною назвою «Україна після Кучми» цілком справедлива». «Вона вже не просто назріла, а можна сказати, перезріла. На жаль, останні події у Верховній Раді, маю на увазі псевдореформу, дещо відволікли нас від системної роботи над програмою. Але думаю, що з травня місяця ця робота вже набуде планового, організованого характеру», — сподівається пан Володимир.

      «Сказати про програму найлегше — в її основі урядова програма 2000 року «Реформи заради добробуту», — пояснив Петро Ющенко. — Вона вже довела свою ефективність, витягнувши країну з прірви, куди її завели попередні уряди. Якби її було доведено до кінця, то ми зараз жили б у зовсім іншій Україні й чимало проблем, про які зараз говоримо, були б зняті з порядку денного, принаймні не були б такими гострими. Природно, її коригують відповідно до умов, що змінилися, але її напрям, продекларований у назві, залишається незмінним. Все, що робиться в Україні, має робитися не для жменьки багатіїв, а заради добробуту всього народу, кожного громадянина України, якою б мовою він не говорив, до якої б церкви не ходив. Щодо фінансування, то це, зізнаюся, питання питань. Але Господь допомагає, і ми поки що жодного разу не заходили в глухий кут у цьому плані».

Вiкторiя ШЕЛЕСТ.