І сказав Сашко: «Я мо-ло-дець!». Не заїкаючись

26.02.2004
І сказав Сашко: «Я мо-ло-дець!». Не заїкаючись

Анатолiй Артемчук зi своїми пацiєнтами. (Фото Миколи ЛАЗАРЕНКА.)

      Зазвичай лікування починається з консультації лікаря. Потім він, відповідно до хвороби, призначає заходи для боротьби з нею. Анатолій Пилипович Артемчук спілкування з пацієнтами розпочинає з, так би мовити, зовнішнього огляду. Згодом, у визначений день, збирає їх (це здебільшого діти молодшого й старшого шкільного віку).

      Кожний сеанс — це цікава вистава, де актори — діти. А він — Анатолій Пилипович Артемчук — людина, котра знає, як з підопічного виплекати талановиту особистість. Він схожий на Дідуся Мороза, що приніс у своїй торбинці найцінніший з усіх подарунків — здоров'я.

      Діти читають вірші, співають, розповідають про кумедні випадки. Декламував Анатолій Пилипович і власні доробки. Потім розмовляв з кожним окремо, і зазвучали в приміщенні чіткі й голосні фрази: «Я — молодець!», «Я впевнений у собі!», «Я спокійний!».

      Чітко вимовляв фрази 16-річний Олександр, який протягом свого життя не міг виразно сказати жодного слова. Навіть у школі на уроках відповідав учителям письмово. І ось Сашко заговорив так, як і його ровесники.

      Анатолій Пилипович поклав долоні на голову шестирічного Володі й попрохав: «Дивись мені прямісінько в очі й повторюй за мною: «Ми можемо, ми все можемо!».

      З дитинства хлопчик майже не розмовляв, у перший день на прийомі не міг розбірливо назвати власного імені: мова його супроводжувалася судомами, довгими паузами. Причин такого стану чимало: органічне ураження мозку, всілякі інфекції, переляк, потрясіння...

      Лікар Артемчук, досконало володіючи таємницями гіпнозу, допоміг Володі. Якби ви могли бачити, як плакала від щастя Володина мама, як навіть батько сплакнув, хоч це йому взагалі не притаманно...

      У залі залунали дружні оплески. Ситуація успіху дуже потрібна кожному пацієнту. Вона дає можливість повірити в свої сили і побороти лихо.

      — Ми здійснюємо курсове комплексне лікування заїкання, нічного нетримання сечі, інших неврозів. Із кожним пацієнтом та його батьками працюють психолог, невропатолог, психотерапевт. На початку проводимо лекцію-співбесіду про причини виникнення й укорінення логоневрозів, енурезів, страхів, нав'язливого стану в дітей та дорослих. Далі збираємо відомості про стан здоров'я пацієнта та його батьків, у тому числі про захворювання матері у період вагітності й пологів. І лікуємо розлади мовно-рухової та сечостатевої функцій, — розповідає Анатолій Пилипович. — Позбавляємо також від алкогольної, тютюнової залежності, зайвої ваги.

      І все це — за три дні лікування! І таке, без перебільшення, диво вершить провідний науковий співробітник Українського науково-дослідного інституту клінічної та експериментальної неврології і психіатрії, член Нью-Йоркської академії наук Анатолiй Артемчук.

      «Сеанси надії» Анатолій Пилипович проводить у Києві щомісяця. На них приїздить чимало людей з обласних та районних центрів. А ще більше надходить листів від батьків із проханням вилікувати їхніх дітей. У кожному — надія на одужання. З численної пошти вибрали декілька навмання. Ось вони.

      «Шановний Анатолію Пилиповичу! Нашому синові Володі 10 років, він заїкається, хворіє на нетримання сечі. Для нас це справжня трагедія. Повідомте, чи є надія бачити його здоровим, скільки триває курс лікування... З повагою сім'я П-х, Херсонська обл.».

      «Моєму синові Юрчику одинадцять. Змалку він заїкається. Лікарі поставили діагноз — логоневроз. Де тільки не лікувалися — жодних результатів... Допоможіть! Марина В., Полтавська обл.».

      Подібна проблема і у Зої П. зі Львівської області: «Дорогий лікарю! У нас є донечка, якій уже шістнадцять років. У неї — міцний сон, спить до самісінького ранку. А вранці... самі розумієте... Медики кажуть — енурез. Що робити — не знаю. Та й чоловік «прикладається» до чарки, сигарету з рота не виймає... Лихо та й годі!».

      Як потрапити на лікування до кандидата медичних наук Анатолія Пилиповича Артемчука? Адреса медичного центру «Цілитель»: м. Київ, вул. Щербакова, 70, поліклініка №2. Тут чекають, готові надати допомогу.

Геннадій УСАЧОВ.

  • Пігулка не допоможе…

    Протистояння навколо можливої ліквідації Вінницького обласного протитуберкульозного диспансеру №2 відбувається у кількамісячному вимірі. Працівники диспансеру просять передати з обласної комунальної власності у міську цілісний майновий комплекс, щоб і майно, і приміщення залишились на місці, а колектив працював там і надалі. Вони згодні на реорганізацію чи оптимізацію, аби лише тубдиспансер не ліквідували. >>

  • Не лікують, а вбивають

    До 30% антибіотиків орального застосування продаються у США за неправильно виписаними рецептами. Помилкова діагностика на невідповідний рецепт на антибіотики є головною причиною виникнення резистентної стійкості мікроорганізмів на антибіотики, випливає з дослідження, результати якого подані в «Журналі Американської медичної асоціації» (Journal of the American Medical Association). >>

  • Чіпкий, як кліщ

    Кліщі вже прокинулися, активізувалися і готові атакувати. Під прицілом їхніх укусів — не лише любителі влаштовувати пікніки в лісі, а й ті, хто звик просто прогулюватися в міському парку чи сквері. Лікарі звертаються увагу, що з кожним роком кількість людей, яких покусали кліщі в місті, зростає. >>

  • Смертельний бізнес

    «Хворіти сьогодні особливо дорого, навіть не враховуючи вартості ліків, на звичайний похід у поліклініку зараз потрібно викласти мінімум 300 гривень», — такими враженнями діляться між собою українці в бесідах те-а-тет, такими повідомленнями нині завантажена чи не вся інтернет-мережа. >>

  • Провал операції, або Як вижити в котлі медреформи?

    Улюблений вітчизняний спосіб заговорити тему: спростовувати неіснуюче або почати планувати давно існуюче. Триває п’ятий рік експерименту з реформи охорони здоров’я у пілотних регіонах країни: на Вінниччині, Дніпропетровщині, Донецькій області (там зараз не на часі) та Києві. І що ж маємо реально? >>