«Ми, людські істоти, маємо всередині себе цілий світ, повний дива та глибини, який ми покликані відкривати, — сказав відомий православний богослов, єпископ Діоклійський Калліст в одному з інтерв'ю під час свого перебування в Україні. — Ми створені на образ і подобу Божу. Таким чином, увіходячи в себе, у цей великий світ, який аскети-подвижники називали серцем, ми зустрічаємося там лицем до лиця з Богом...». Книги цього православного священика з Лондона «Внутрішнє царство» і «Православний шлях» нещодавно вийшли друком українською мовою у видавництві НаУКМА «Дух і Літера» і відкрили шеститомне зібрання його праць. І для академії, і для видавництва є близькою тема порозуміння між різними конфесіями і релігіями. Тому в рамках «Днів науки» у Києво-Могилянській академії відбувся семінар «Україна у всесвіті владики Калліста (Уера)», учасники якого обговорювали український контекст сприйняття творів єпископа Калліста та долю релігійної етики у вихованні сучасної людини.
Єпископ Калліст народився 1934 року, сьогодні він є вікарієм Константинопольського Патріархату у Великій Британії, викладає в Оксфордському університеті та очолює там православну парафію Константинопольського патріархату. Постійно співпрацює з Всесвітнім молодіжним православним братством СИНДЕСМОС. Про це братство, що утворилося в Швейцарії в осередку православних емігрантів, розповів співробітник видавництва «Дух і Літера» Тарас Андрусевич, який уперше дізнався про нього під час навчання у Львові. «Але коли ми, члени братства, якось зібралися в Ужгороді, виявилося, що ми настільки різні у сприйнятті спадщини, що не можемо дійти згоди, — згадує пан Тарас. — Побутові конфлікти вказали, де є Спадщина, і де є спадщина. Те, що нас єднає — незмірно більше. Спадщина духовна є вищою за душевну».
У книзі «Внутрішнє Царство» вміщено статті, в яких викладені основи православного вчення про Бога і людину. Іншу книгу — «Православний шлях» (що багато разів перевидавалася різними мовами в різних країнах Європи) автор називає «Катехізисом для дорослих», її також можна назвати путівником для тих, хто у своєму релігійному досвіді пізнає, що «бути християнином — означає бути мандрівником», суть богословських понять розкривається тільки тому, хто намагається жити ними. Учасники семінару відзначали, що книги Калліста написані сучасною мовою для сучасних людей. Це важливо, тому що в очах пересічного громадянина, який уже не є атеїстом, але ще не має церковного досвіду, тобто у щось вірує, але не цілком знає у що — християнство пов'язане з чимось застиглим і не дуже доречним у сучасному світі. І поява таких близьких читачеві книжок допомагає людям зрозуміти вічність і сучасність. Причому зрозумілі вони людині будь-якої конфесії чи віросповідання, чия віра є глибокою. За словами доктора філософії Віктора Малахова, «атеїзм — це нетерпимість до всього іншого, а толерантність є виявом душевного тепла». Коли не вимагаєш від людини, щоб вона йшла до тебе, щоб вона прийняла твоє бачення, але сам ступаєш їй назустріч. І ще: «жодні вавилонські вежі, будовані людьми, не можуть досягти до неба». Воно, небо, над усіма людьми — однакове, спільне.
Калліст не тільки пише сучасною мовою, він наголошує на тому, що християни повинні бути сучасними, що має відбуватися постійний діалог між релігією і наукою, релігією і психологією. Ознайомившись iз релігійною ситуацією в Україні, яка була надовго відмежована від загальноєвропейського культурного і духовного життя кордонами СРСР, владика радив починати напрацьовувати досвід висвітлення культурних і політичних питань iз християнської точки зору, залучати значний досвід Заходу в церковній освіті, молодіжних рухах, навчанні дітей основам християнства в позацерковному суспільстві, роботі в лікарнях та в’язницях. Водночас, зазначає єпископ Калліст, Заходу також є чому повчитися у східного християнства, зокрема, особливого православного досвіду молитви.
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
