Битва риб у каламутній воді

30.10.2008

Останнім часом тільки дуже лінивий не радить банкам, як вони мають виходити з кризи: надто вже незрозуміла й заплутана тема. Тому хоч би що ти не прокоментував із розумним виглядом, воно може мати сенс. Нині тема №1 для обговорення — скасує Нацбанк свою постанову й дозволить достроково розривати депозити до кінця року чи, такий–сякий, не дозволить. Хоча, якщо подумати, питання має звучати дещо по–іншому: стабілізується банкова система до новорічних свят чи її лихоманитиме й надалі? Бо насправді постанова Національного банку, яка не дозволяє в односторонньому порядку розривати угоду між банком Ікс та громадянином Ігрек, — це наслідок, але не причина. І переконатися у цьому дуже легко: у вас, скажімо, виринала думка достроково забрати гроші з банку рік–півроку тому, коли українські банки тільки міцнішали? Часто бувало, що тільки–но ви відкрили депозит, а тут, мов сніг на голову, весілля, день народження, хрестини у племінниці — тобто надзвичайні причини? А у ваших знайомих подібне траплялося?

Настроїв таких не виникало з однієї причини: заробити 15 відсотків річних було значно приємніше, ніж два відсотки. Якщо ж нині ми готові стояти в черзі, придумувати причини, старатися розжалобити операціоністів, погрожувати позовом до суду — і все для того, аби втратити свої гроші, то це свідчення, що український народ, можливо, тимчасово, але перестав вірити банкірам.

Людей зрозуміти можна: що собі думають фінансисти, навіть ворожка не знає. Днями керівник групи радників Нацбанку Валерій Литвицький заявив, що депозитні обмеження скасують, щойно знайдуть стратегічного інвестора для «Промінвестбанку». Заява цікава з двох причин: адже скруту переживає не тільки «ПіБ», а ще п’ять–шість системних банків, і 20 мільярдів гривень люди зняли не тільки з рахунків «Промінвесту». По–друге, що коїться в цьому банку — таємниця за сімома замками навіть для посвячених. «Рейдерська атака зловмисників», — з незворушною міною на обличчі кажуть патріотично налаштовані чиновники. «Ніколи в це не повірю, — відповідає далеко не останній у столиці банкір, переконавшись, що диктофон вимкнено. — Якби і справді було так, «ПіБ» уже через тиждень (після запровадження тимчасового керуючого від Нацбанку та виділення рефінансування. — Авт.) відкрили б. А якщо стільки часу вивчають проблему!..»

У самому Національному банку є дві діаметрально протилежні думки про вихід із кризи. Голова ради НБУ Петро Порошенко днями зробив сенсаційну заяву: Нацбанк діє... неправильно. Тобто мораторій на дострокове розірвання депозитів треба скасувати якнайшвидше, бо такі обмеження, мовляв, лякають людей. А замість обмежень, вважає Порошенко, треба встановити державний контроль над «Промінвестом», підвищити гарантії внесків, залучити кредит від Міжнародного валютного фонду.

Фінансові експерти не розуміють, у чому ж проявляється підрив довіри? Вклади, термін яких закінчився, повертають. До того ж на «ПіБі» державний контроль вже існує, кредит МВФ, хоч би як до нього ставилися експерти, майже в нашій кишені. Але ж якщо ситуація з гривнею залишається нестабільною, світова криза ще не вщухла, то навіщо розхитувати човен і скасовувати обмеження? Тим паче що користь від жорсткої ініціативи голови НБУ Стельмаха визнали навіть найліберальніші експерти. Іншими словами, заяви Порошенка — це піар чи..?

На погані думки наштовхує одна заява. Кількома днями перед тим, як Петро Олексійович рішуче виступив проти нацбанківської постанови–стабілізатора, керівник групи радників Нацбанку Литвицький висловився, як на нього, дуже прямим текстом: «Така Рада Нацбанку (її очолює Порошенко. — Авт.) не потрібна. Це політичний орган, що займається лобіюванням інтересів великих експортерів», — сказав Валерій Литвицький. Додамо, що в червні про необхідність ліквідувати раду НБУ заявляв екс–голова ради Нацбанку, керівник наукових програм Інституту стратегічних оцінок Анатолій Гальчинський. Мовляв, цей орган є малоефективним, не несе жодної відповідальності за свої рішення, а в більшості країн світу центральні банки позбавлені подібних структур.

...Межа, де закінчуються державні інтереси й починається лобіювання приватних, — дуже розмита. Але якщо її раз у раз перетинають елегантні туфлі зі страусиної шкіри, що їх носить наш економічно–політичний бомонд, пересічні українці, виявляючи інстинкт поколінь, рятують свої гроші. Це, звичайно, непатріотично, але надійно.