Лагідна хірургія

Неспроста, мабуть, мудрий Корній Чуковський вигадав лікаря–добрягу Айболитя. Улюблений поет радянських дітлахів дуже хотів, аби малюки менше жахалися людей у білих халатах. «Для дитячої психіки сама зустріч із лікарем, особливо отоларингологом, — уже стрес, — підтверджує івано–франківський професор медицини Василь Попович, — а видалення аденоїдів за старою методикою — то вже щось дуже схоже на тортури середньовічної інквізиції. Юного пацієнта традиційно прив’язували до стільця за руки та ноги і, тримаючи голову залізною хваткою, оперували. Хлопчаки, бувало, так викручувалися, що в них ставалися вивихи шийних хребців. Інша річ тепер: завдяки новим хірургічним технологіям лікування стало комфортним».

Тепер — це з нинішнього жовтня, коли при Івано–Франківській обласній дитячій лікарні почав діяти перший в Україні Центр малоінвазивної (себто малотравматичної) хірургії, створений спеціально для лікування маленьких пацієнтів.

Попереду всієї України...

Новий метод був запроваджений в Івано–Франківську ще в 2001 році — у «дорослій» клініці. А два роки тому завдяки сучасним технологіям лікарям вдалося врятувати двомісячну дитину, яку доставили реанімобілем. Після видалення доброякісної пухлини з носової порожнини дитина цілком одужала через два тижні. За інших обставин у неї не залишалося жодних шансів зачепитися за життя. І до офіційного відкриття Центру малоінвазивної хірургії відбулося вже зо три десятки таких невідкладних операцій, проте кожна з них нагадувала пересування вояків по мінному полю: «дорослий» зонд, що проникає у будь–які закутки носової порожнини, має діаметр 4 міліметри, а дитячий — за стандартами — має бути в 2,5 раза тоншим. Тепер саме такою апаратурою німецької фірми «Карл Шторц» оснащено Центр.

Багато кому, мабуть, видасться дивним: як це провінційний Івано–Франківськ, хоч і з медичним університетом (їх має мало не кожен обласний центр України), але без потужних галузевих НДІ, спромігся крокувати попереду всієї країни в дитячій малоінвазивній хірургії? Організатори медичної справи відповідають так: передусім посприяла наявність добротної клінічної бази й успішна співпраця двох завзятих ентузіастів: головного лікаря дитячої лікарні Радислава Котурбаша й професора Василя Поповича — завідувача кафедри отоларингології, хірургії голови і шиї місцевого медуніверситету. Щодо слуг давньогрецького бога Асклепія, покровителя медицини, то фахівців із івано–франківським вишколом високо цінують навіть на столичному Олімпі. Останніми роками елітною «Феофанією» керують винятково вихідці з Прикарпаття!

Івано–Франківська обласна дитяча лікарня теж звикла до лідерства — їй першій в Україні ЮНІСЕФ надав статус лікарні доброзичливого ставлення до дітей. «У нас успішно практикується хірургія новонароджених із діагностикою та анестезіологічним супроводом високого рівня, — ствер­джує заступник головного лікаря з хірургічної роботи Тарас Мельник. — Із 78 прооперованих цьогоріч новонароджених урятувати не вдалося лише одне немовля, яке народилося недієздатним».

... і де в чому — Європи

Завдяки унікальним програмам реабілітації після ендоскопічних операційних втручань (розробленим колективом на чолі з професором Василем Поповичем) топонім Івано–Франківськ нарешті стали розпізнавати і в багатій Європі. Західні колеги Василя Івановича по «вухо–горло–носу» лише його єдиного з колишнього радянського простору обрали членом Комітету зі стандартів лікування Євросоюзу і регулярно запрошують до себе, аби поділився досвідом. «На перших порах, звісно, до наших напрацювань на Заході ставилися дуже обережно, — каже пан професор. — Ефективність нашої системи за програмою « Prosinus» досліджували провідні клініки Європи й, отримавши винятково позитивні результати, вже ввели у стандарти лікування в Іспанії, Великобританії, Німеччині та Франції».

У вітчизняній і зарубіжній отоларингології оперування дітей віком до десяти років вважалося дуже ризикованим, бо похибка навіть у кілька міліметрів (хірургові часто доводилося працювати в носовій порожнині «наосліп») могла призвести до серйозних ускладнень із фатальними наслідками. Запровадження ендоскопічних технологій допомогло хірургові стати «повністю зрячим», і тепер його погляд переважно спрямований на монітор, а руки вправно працюють не скальпелем, а зондом. Щоправда, як застерігають фахівці, ризики залишаються, тому виконувати операції таким високотехнологічним методом необхідно саме в лікувальному закладі, укомплектованому спеціально підготовленими хірургами–віртуозами.

З таким анестезіологом можна ходити по дуже тонкому льоду

Після відкриття Центру професор Василь Попович зазвичай раз на тиждень проводить майстер–класи для ЛОР–колег у своїй операційній, бо деякі лікарі сприй­няли новації насторожено. Переконувати доводиться за принципом «роби, як я».

На одній із таких операцій декілька днів тому вдалося побувати кореспонденту «УМ». На операційний стіл поталанило потрапити Михайлику Сологубу із села Горохолино Богородчанського району. Чому поталанило? Бо за інших обставин аденоїди йому видаляли б, уприснувши місцевого наркозу, традиційно — із прив’язаними до крісла руками й ногами. Оперативне втручання «дідівським» методом хлопчик навряд чи витримав би. Його мама Людмила, молитовно склавши руки перед дверима операційної, розповіла, що Михайликові стає зле навіть від вигляду краплини крові, і напередодні, під час взяття аналізів, він знепритомнів. Тепер хлопчикові зробили повне знеболення, і він «прокинеться» в післяопераційній палаті, коли вже все буде позаду.

На вигляд Михайликові років вісім, хоча насправді йому пішов дванадцятий. Поки асистенти готували необхідний інструментарій, Василь Іванович встигає зауважити, що при утрудненому носовому диханні ефективність забезпечення киснем юного організму зазвичай знижується до 30 відсотків порівняно зі здоровими людьми. А це негативно позначається на фізичному й інтелектуальному розвитку дитини. Коли усунути перешкоди на шляху дихання, дитина, як квіточка, розквітає впродовж кількох місяців.

Операція за допомогою ендоскопа тривала лише 17 хвилин. Не відволікаючись від екрана монітора, Василь Іванович похвалив присутнього тут головного анестезіолога Володимира Вальчишина. З ним, як висловився професор, «можна ходити по дуже тонкому льоду».

«З наступного року, — говорить Тарас Мельник, — ми, сподіваюся, прооперуємо за новим методом не менше ста дітей з будь–якого регіону України. Крім лікування ЛОР–патології, уже почали проводити лапараскопічну діагностику органів черевної порожнини, бронхоскопію, упритул наблизилися до підготовки уролога для ендоскопічних операцій. Діючу апаратуру ми придбали за 250 тисяч гривень, виділених з обласного бюджету. Крім того, сподіваємося дооснастити нашу операційну урологічною технікою ще на таку ж суму, але за рахунок позабюджетних коштів».

* * *

Коли матеріал був підготовлений до друку, ми зателефонували в Центр малоінвазивної хірургії і поцікавилися самопочуттям Михайлика Сологуба. Як з’ясувалося, він перебуває у доброму настрої і з «новим» диханням готується невдовзі показати клас на футбольному майданчику, чого із «забитим» носом йому дотепер ніяк не вдавалося.

ДОВІДКА «УМ»

Малоінвазивною називають малотравматичну хірургію, тобто проведення операції через невеличкі розрізи за допомогою двох зондів, один з яких освітлює операційне поле, а другий — оперує. За допомогою сучасної апаратури хірург робить операцію без скальпеля.

ДО РЕЧІ

До останнього часу всі були впевнені, що дітей з хворобами такого «профілю» можна оперувати не раніше, ніж у 10—12 років. Сьогодні, завдяки новим технологіям, медики можуть надавати адекватну хірургічну допомогу зовсім маленьким діткам. Операції, які тривають по 10—20 хвилин, швидко усувають проблему й не травмують психіку малюка.