Поки радник не проїде, пшениця не зійде

...У сім’ї фермерів Музик із Старої Костельниці — цілковита демократія. Якщо середнє покоління в особі сорокап’ятирічного пана Вацлава, який, власне кажучи, й господарює на фамільних гектарах — двома руками за Євросоюз та інтеграцію на Захід, то його батько Єжи, що більшу частину свідомого життя провів за соціалізму, наполегливо шукає недоліки процесу глобалізації. «Наш цукровий завод закрили. І не тільки наш, а й багато інших, люди без роботи, — загинає він мізинця, не ніяковіючи від присутності закордонних журналістів, яких привезли до них у гості за ЄСівською програмою. — А в Німеччині заводи працюють». Син розвиває тему: проблема не тільки з цукром, а й іншою продукцією країн Старої Європи — через високий курс місцевої валюти злотого, який тримається в Польщі.

Утім обидва — і батько, й син — сходяться в одному: пільгові кредити під два відсотки річних, які виділяють євросоюзівські програми — річ у господарстві дуже корисна. А ще: обидва дуже тішаться, коли в гості заходить пані Гражина.

Ми підемо своїм шляхом

Гражина Малярчик — працівниця місцевої дорадчої служби. Саме вона курирує, поряд з іншими господарствами, ферму Музик. Більшість її клієнтів за отримані кредити збудувала сучасні зерносушарки, дехто, як, наприклад, пан Вацлав — прикупив ще й кілька десятків гектарів землі. І нині не натішиться: за чотири роки її вартість зросла втричі. Роль пані Гражини в цьому процесі не помітна, але незамінна. За своїми посадовими обов’язками вона консультує фермерів: що вигідніше тут вирощувати, коли сіяти, а коли збирати врожай, чим обробляти — причому, робить це цілком безкоштовно. Але якщо більшість потомственних землеробів до таких порад ставиться дещо скептично, то інший напрям її діяльності — консультації, як правильно оформляти заявку на кредит, складати бізнесплан, вести бухгалтерський облік відповідно до норм ЄС — користується неабияким попитом у селян. Навіть при тому, що складання бізнеспланів — послуга платна. «Щоправда, ми беремо в кілька разів дешевше, ніж приватні консультанти», — каже дорадник.

...У той час, коли радянська Україна, як елемент однієї шостої частини суші будувала колгоспи та радгоспи і намагалася керувати ними за допомогою профільних відділів в обкомах та райкомах, Захід розвивав фермерство та дорадчі служби. Нині ситуація на селі суттєво змінилася: колгоспи наказали нам довго жити, крупнотоварного виробника через мораторій на землю створити поки що не вдається — найпоширенішою формою господарювання у сільській місцевості є особисті селянські та фермерські господарства: п’ять мільйонів «особистісників» і ще 44 тисячі фермерів. «Це переважно дрібні та середні фермерські господарства, які ведуть сімейний бізнес. А їхні власники, як правило, не мають інших джерел доходу», — пояснив ситуацію заступник міністра аграрної політики Роман Шмідт. Але органом, який мав би курирувати їхню роботу, залишаються управління сільського господарства при райдержадміністраціях. Чим саме вони допомагають фермерам — кредитами, порадами, пільгами, можна запитати у цих трудівників! Відповідь у людей зазвичай виходить над­звичайно імпульсивнонецензурна і зводиться до того, що державні органи в цьому вигляді сприяють дрібному агровиробникові вкрай неефективно. І навіть не тому, що не хочуть, — просто структура таких державних органів розрахована на дещо інші завдання. І якщо фермери, виробляючи високий відсоток агропродукції, працюють при цьому з низькою ефективністю, то в цьому є частка вини системи управління.

Нині система дорадництва — необхідний атрибут сільського господарства будьякої європейської країни. При цьому за принципом роботи всі вони ідентичні: мають однакові завдання, методи, джерела фінансування. Змінюється лише підпорядкування. Наприклад, у Польщі служба державна (хоч і позиціонує себе як незалежна) і працює при воєводствах (понашому, облдержадміністраціях. — Авт). У Англії, Франції та інших «старих» європейських країнах вони колись теж були державними, проте з часом стали незалежними. У США дорадчі служби — у структурі університетів, а в Канаді — в аграрному міністерстві. «В Україні ж діє своя модель дорадчих служб — вони одразу створені як незалежні», — розказує заступник міністра.

Однак самі дорадники не в захваті від такого вибору й пропонують альтернативу. «Ми створили сільськогосподарську дорадчу службу «Агроаргумент» у вигляді виробничого кооперативу — аби розвиватися. Адже громадські організації, якими по суті і є зараз дорадчі служби, — це дорога в тупик», — переконаний керівник Хмельницької обласної дорадчої аграрної служби Анатолій Цвігун. На думку експерта, дорадчі служби мають бути державними. Наприклад, на базі закладів післядипломної освіти з дорадництва. «Вони вже державні. Тож треба лише виділити в юридичну особу і надати їм статус дорадчої служби. З такими обов’язками вони чудово впораються, адже мають і матеріальну базу, і досвід», — пояснює він.

Потенційно ми мільйонери...

Ефективність — це критерій, без якого в будьякій галузі виробництва починаються стагнація, розвал і занепад. Задача: як, маючи пару корів і свиню, засаджуючи щовесни своє поле пшеницею, зуміти отримати прибутки, у багатьох випадках нині залишається нерозв’язаною. Для успіху селянам треба чітко орієнтуватися у підводних каменях агробізнесу, знати ринок, використовувати новітні технології. Насправді ж пересічні хлібороби не мають жодного уявлення про реалізацію державних програм, нові засоби захисту рослин та технології вирощування культур чи обробітку землі. Єдині їхні «інформатори» — радіо й телебачення, які досить рідко проводять подібні «навчальні курси».

Потенційно українські дорадники не мають поступатися своїм закордонним колегам. У них є прекрасні приміщення для навчання фермерів, відповідне дослідницьке обладнання, демонстраційні полігони і навіть... готелі для проживання учнів­фермерів. Торік МінАП прийняло цільову програму сільськогосподарської дорадницької діяльності до 2009 року. На її фінансування із цьогорічного бюджету чиновники виділили 10,5 мільйона гривень. Узагалі ж державне фінансування дало змогу вже на перше вересня цього року заснувати 46 сільськогосподарських дорадчих служб, а також «виховати» 353 дорадники та 312 експертів­дорадників.

Проте самі дорадники вважають, що міністерство поставилось до них не надто ласкаво. «Гроші ж у міністерстві нам виділяють тільки під конкретні програми. А зарплату звідки брати?» — дивується керівник ХОДАС. І ставить у приклад американських колег — федеральний уряд Сполучених Штатів спеціально виділяє кошти на утримання штату дорадчих служб. «Тож ми не чекаємо тільки державних грошей — ми працюємо і з Центром зайнятості, і з конкретними фермерами. Проте доходів від такої роботи немає», — зазначає Анатолій Цвігун.

Через невигідні умови праці штат дорадчих служб не укомплектований. «Понад 95 відсотків дорадників працюють на ентузіазмі й за сумісництвом. То ж і виходить, що, з одного боку, держава підготувала наче й багато дорадників, проте з іншого — вони не можуть нормально працювати», — підсумовує він. А при відсутності в державі єдиного підходу до формування дорадчої служби, у кожній області своя «самодіяльність». «Кожна дорадча служба працює не відповідно до потреб у регіоні, а відповідно до наявності кваліфікованих працівників», — пояснює керівник дорадчої служби.

Загалом, система дорадчих служб досить розгалужена: вони є в усіх областях України та в Автономній республіці Крим, із досить розгалуженою мережею — аж до районів. «Десь у кожному третьому є», — підрахував заступник міністра АПК. Діяльність таких служб зараз уже введена у правове поле: є і відповідний закон і цільова програма, і нормативні акти міністерства. Останні передбачають створення реєстру дорадників, які проходять відповідні навчання, отримують кваліфікаційні свідоцтва, і аж тоді провадять дорадчу діяльність.

Увага, люди, це місце для бізнесу!

Дорадники в Україні інформують селян, розповідають про нові технології, підходи в сільськогосподарському виробництві: які є способи та препарати для захисту рослин, де їх купити, за якою ціною та як застосовувати. Зазвичай селяни не знають, де і як можна залучити кошти для господарювання. «Зрозуміло, що банк селянину кредит не надає, бо останній не має відповідної застави. І тому, треба створити кредитну спілку. А може, вона і є вже у районі», — пояснює Роман Шмідт. «До нас найчастіше селяни звертаються з юридичних питань. І найбільше — про розкрадені майнові паї, коли фактично у людини документ на майно є, а самого майна уже нема», — розповідає Анатолій Цвігун. Часто запитують і про правильність оформлення договору оренди на землю. Селяни постійно скаржаться, що плата за землю мізерна. «До нас приходить багато людей і кажуть: «У сусідньому селі орендар дає три центнери пшениці на пай, а в нас дав по центнеру, та ще поганої якості». Загалом цей, я б сказав, юридичний напрям найбільш перенавантажений», — додає пан Анатолій.

Консультують селян щодо виробництва рослинницької продукції, плодоовочівництва. «Тут люди знаходять місце для бізнесу. Тому, що пшеницею, ячменем, горохом та цукровим буряком займаються великі товаровиробники», — пояснює таку популярність напряму дорадник. Загалом «дядьки у дворах» виробляють на Хмельниччині 84 відсотки молока, близько 70 відсотків м’яса, 99 відсотків яблук, ягід, помідорів, огірків та картоплі. Приблизно така ж статистика в решті областей.

Загалом же індивідуальні селянські господарства торік виробили 98 відсотків картоплі, 90 відсотків овочів, 86 — плодів та ягід, 82 — молока і більше половини м’яса. «Для великотоварних виробників працюють університети та інститути, готують для них спеціалістів, Академія аграрних наук. Тоді як для «особистісників», які виробляють значну частину продуктів, тільки дорадчі служби», — обурюється Роман Шмідт.

...Стара Костельниця, що розташована в малопридатній для сільського господарства північній Польщі, ще десять років тому була на межі зникнення та нічим не відрізнялася від пересічного депресивного села періоду ПНР. Нині тут лише 230 мешканців, але територія не поступається розвиненим центральним воєводствам. «Дружимо з дорадниками, аби вибити трохи грошенят з Євросоюзу», — позмовницьки підморгує пан Вацлав.