Шевченко без кітчу

У книгарні «Є» відбулася презентація аудіодиску поезії Тараса Шевченка «Пророк», який начитав відомий український актор, народний артист України, лауреат Шевченківської премії Михайло Мельник... Це привід поговорити про безсмертне мистецтво, великого поета і унікального актора.

Михайло Мельник народився в глухому селі на Сумщині. Батько Михайла, який до війни виготовляв скрипки, прийшов з війни інвалідом. По війні став художником, тримав пензель обрубком покаліченої руки. Отже, всепереможне мистецтво, як і сила духу, присутні в родині Мельників не перше покоління. Михайло закінчив Інститут театрального мистецтва імені Карпенка–Карого, за призначенням поїхав до Дніпропетровська, до Театру імені Шевченка.

— Я думав, що зможу змінити цей театр, довести його до рівня театру Товстоногова. Але не зміг подолати того кітчевого українського мистецтва, яке процвітало там, — Михайло Мельник дотепно імітує фальшиві інтонації провінційного українського театру, які всі ми, на жаль, так добре знаємо.

Натомість Мельник створив свій театр одного актора «Крик». Там він є і актором, і режисером, і гримером, і майстром з виготовлення декорацій. Театр став культовим у Дніпропетровську, жителі міста ходять на його спектаклі по кілька разів, це одне з голов­них місць, яке неодмінно мають відвідати гості цього міста на Дніпрі. Цілком природним є запитання, як почуває себе український актор у місті тієї частини України, яку прийнято вважати проросійською. Відповіддю є сам той факт, що всі спектаклі «Крику» йдуть з аншлагом. Цього міста тепер уже не можна уявити без театру Мельника. І Мельник уже не може уявити себе без того міста. Він уже не переїде до столиці, бо не може залишити своїх глядачів. І на кожному його спектаклі є люди з усієї України, навіть із Донецька.

А от на гастролях театр «Крик» буває дуже рідко, в Києві не був уже кілька років, хоча в столиці його приймали так само гаряче, як і в Дніпропетровську. Мельник не любить їздити на гастролі. Адже везти весь його реквізит в інше місто надзвичайно важко. А унікальні декорації для Мельника мають таке саме смислове навантаження, як і його гра, це невід’ємна частина спектаклю. Для «Гайдамаків», своєї першої постановки, коли йому треба було зіграти ріки крові, він чавив калину і мав по лікті червоні руки. І божевільні пахощі роздушеної калини були ще одним елементом театрального дійства.

— Якщо ви хочете побачити спектаклі театру «Крик», краще приїздіть до нас, ви не пошкодуєте. Наші квитки традиційно розпродано заздалегідь, але завжди є резервні квитки для приїжджих.

А в Києві Михайло Мельник знову презентував Шевченка. Ще батько сказав йому:

— Як ти, синку, став актором, не забувай про Шевченка. Не обмини «Гайдамаків».

І тому його першим спектаклем були вже «Гайдамаки». Потім — «Лоліта» Набокова, «Парфумер» Зюскінда, спектаклі за Коцюбинським, за Достоєвським. І ось аудіодиск «Пророк», де Мельник читає Шевченка. Того вічного супутника України, якого не любить жодна українська влада.

— Ви бачили, з якими обличчями всі вони кладуть квіти до його монумента? Поклав, сховав очі й швидше втік, — ділиться своїми сумними спостереженнями Михайло Мельник.

Водночас актор певний: немає стовідсотково безсовісних людей. На дні кожної, навіть нібито зовсім пропащої душі, є совість. І саме Шевченко допомагає скаламутити те дно, підняти з глибин совість, про яку забув її власник. Така була велика мета Михайла Мельника, коли він начитував цей диск. Він намагався читати так, як читав би свої поезії сам Тарас Григорович.

Мельник завжди відмовлявся від пропозицій привести на його спектаклі школярів, і його завжди не розуміли учительки: адже Шевченка проходять! А Шевченка треба не проходити, а відчувати. Сам актор почав відчувати Шевченка, коли вже закінчував школу. Тих учительок, які можуть навчити своїх учнів відчувати Шевченка в юному віці, на жаль, одиниці. Більше таких, які провокують нудьгу. Найстрашніше, коли учні кажуть, що на уроках, коли вивчають Шевченка, їм нудно. Але Мельник зі своїм «Криком» може докричатися і до таких.

— Як не сіяти, то й не ростиме, — повторює Михайло Мельник.

До речі, всі примірники «Пророка», привезені на презентацію, були вмить розкуплені.