Крістіан Вадім: Я не дивлюся фільмів з Катрін Деньов. Тому що вона — моя мама

«Бонжур! Добрий день! Мене звати Крістіан Вадім. Я — комік! Якщо ви не стави­тимете мені запитань, я піду геть», — так почав свій майстер–клас на кінофестивалі «Молодість» у кінотеатрі «Київ» 45–річний актор із Франції, син кінозірки Катрін Деньов і режисера Роже Вадіма. Крістіан приїхав в Україну презентувати стрічку свого батька «Небезпечні сутінки» (1959), яка йшла у програмі «Ретроспектива фільмів Жанни Моро».

У 18 років він ще не знав, ким буде. І якби не його батько, Крістіан не став би актором. «Я вивчав право в університеті. Якраз тоді повернувся батько з Америки, щоб знімати повнометражний фільм «Вечірка». Запросив мене бути асистентом по кастингу. Я возився з акторами, аж тут тато каже, що в мене гарна вимова, що за зовнішністю підходжу на роль одного з персонажів і чи не хотів би зіграти у його фільмі. Я мав приблизне уявлення про цю професію: одне, коли ти спостерігаєш, як це роблять батьки, інше — грати самому. Акторської майстерності навчився згодом на різних курсах. Мама була категорично проти цього», — згадує початок своєї кар’єри Крістіан Вадім.

Серед улюблених режисерів батька, Роже Вадіма, не називає: «Обожнюю Квентіна Тарантіно та Еміра Кустуріцу. Двадцять років тому гуляв по Єлисейських полях і випадково зайшов у кінотеатр. Там показували «Час циган». Це найкращий фільм за останні 20 років».

Про театр, кіно і телебачення

У мене багато амплуа. Я працюю на телебаченні, в кіно (знімався у 37 фільмах), театрі і роблю дубляж. Кожна з цих робіт вимагає особливого таланту і перевтілень, але кожна навчає чогось корисного. На телебаченні я вчуся працювати дуже швидко й ефективно. За день ми виробляємо 15 хвилин екранного часу. В кіно це може бути кілька секунд. Кіно привчає до концентрації. Ти вісім годин сидиш у фургончику на стільці й чекаєш, коли відзнімуть твою сцену з машинами, дітьми, тваринами. І важливо весь цей час не втрачати образу, а коли нарешті покличуть на знімальний майданчик, за кілька секунд увійти в потрібний стан. Коли я роблю дубляж, це мене навчає працювати лише голосом, дублювати гру актора, якого я бачу на екрані. Театр — це суміш усього цього, його я люблю найбільше. Моя прабабуся, якої вже немає, і бабуся працювали у театрі. На сцені театру я можу грати кого захочу. В кіно вибирати не виходить — дають ті ролі, на кого ти більше схожий. Найбільше поганих ролей у серіалах. Тому якби не театр, я б покінчив із професією актора. Сьогодні я працюю в мандрівному театрі на колесах. Ми їздимо по всіх містах з декораціями. Це квінтесенція театру. З друзями написали комедію і зараз граємо її.

Як стати добрим актором

Найважливіше — навчитися подавати себе. Уявіть себе піаніно, на якому ви могли б грати власні почуття. Є клавіші, які відповідають радості, горю, голоду, страху, веселощам, ампутації. І ви знаєте, як їх викликати на піаніно саме в той момент, коли треба, а не коли хочеться. Важливо адаптуватися до образу, який представляєте, адаптуватися до партнера, бо актор ніколи не буває сам.

До кожного актора у режисера має бути індивідуальний підхід. Я знаю сот­ні акторів, які люблять працювати у болі і стражданнях. Зі мною так не можна. На мене не можна кричати, не можна сварити.

Режисери бувають різними — садисти, нехай не фізичні, а психологічні, бувають зарозумілі, бувають зануди, бувають флегматики, а бувають відверті ідіоти, з якими не варто мати справу. Є такі режисери, які дають тисячі книг і фільмів, які треба знати. Я люблю працювати з режисерами, де всього потрошку. У молодості берешся за програшні сценарії і думаєш: «Ну, раз помилився. Буває». З віком ми дедалі менше собі прощаємо й обережніше ставимося до ролей.

Добре, коли ти довго знімаєшся в одного режисера. Це дає впевненість, що тотожне 95 відсоткам успіху. Я грав у восьми фільмах Еріка Ромера. Познайомився з ним 15 років тому. Він змінив мою кар’єру, показав інше кіно. Єдину рекомендацію, яку мені дав, — щоб я обов’язково прочитав «Стороннього» Камю.

Щоб не втрачати форму, я займаюся спортом для задоволення. Люблю лижі і плавання. Коли потрібно для ролі, качаю м’язи. Упродовж року їжджу на велосипеді. Щоб бути задоволеним актором, має бути багато кохання, їжі і сміху.

Про Роже Вадіма, серцеїда

У батька я знімався тільки в одному фільмі. Ми бачилися рідко, бо він багато працював, тому я намагався на зйомках «Вечірки» бути з ним якнайдовше. Він мене трохи захищав, поводився наполовину як режисер з актором, наполовину — як батько з сином. Це був симпатичний, приємний чоловік, із ним усе було в радість.

У післявоєнні роки батько вчився професії коміка. Тоді познайомився з цікавою людиною — Марком Аллєгре. У мого батька був не лише талант, а й воля і здатність втілювати свої ідеї. Він, ніби науковий фантаст, міг випереджати час, передбачати речі, які мали статися далеко наперед. Крім того, ви, напевно, знаєте, що він зустрічався з найвродливішими жінками світу: Бріджит Бардо, Катрін Деньов, Джейн Фондою, тому, напевне, чимось його Бог нагородив. Батько виставляв приватне життя на публіку. А я не люблю говорити про особисте. Хоча теж багато з ким переспав.

Мій дід і бабця по батькові народилися тут. Для мене це дуже зворушливо. Я вже був у Росії і не знаю, чи вам це сподобається, але тут дуже схоже. Забагато машин. Треба, щоб на велосипеди пересідали.

«Вона була нормальною мамою»

Ви так багато говорите мені про Катрін Деньов. Я взагалі не знаю цієї дами. І хто вам сказав, що вона моя мама? Вам хтось збрехав. Ха! Жартую!

До сина відомих батьків часто більше вимог і прискіпливості. Та мені пощастило, бо завдяки їм я зустрічався з такими людьми, яких у звичайному житті знати не міг.

Моя мати намагалася поєднати професію актриси і роль матері. Її часто не було вдома — два місяці в Таїланді, півроку в Африці. За нею полювали папараці. Я до цього швидко звик. Загалом скажу, що вона була нормальною мамою.

Я не можу дивитися на свою маму в кіно — бачив дуже мало фільмів із нею. Тому що вона — моя мама. Моя мама любила франки і казала: нехай будуть прокляті ті євро. А я глибоко європеєць, людина світу.