І хліб, і до хліба
Станом на 23 травня, за інформацією прес-служби Мінагрополітики, ярі зернові та зернобобові культури з кукурудзою при прогнозі 7,3 млн. га посіяли на площі 7 млн. га, суттєво перевершивши минулорічні показники. >>
Сільські старожили: «Жити можна, але з тим БТІ хоч не помирай...» .
Село Калинник не вирізняється з–поміж українських сіл особливо родючими ґрунтами. Власне, Свердловський район, де розташоване село, навіть на Луганщині вважається щодо цього одним із найбільш обділених. Не зуміла прославити село й велика, на кілька тисяч голів, свиноферма. Тепер уже й не прославить ніколи. Спіткала її сумна доля тисяч подібних тваринницьких комплексів по всій Україні. Не може похвалитися Калинник і своєю древністю. Одначе таки він став відомим на всю Україну завдяки тому, що села... не існує.
У наш час суцільної комп’ютеризації виникло таке поняття, як віртуальна реальність. Тобто в комп’ютері (ширше — у всесвітній мережі) той чи інший об’єкт існує, ба, навіть живе своїм повнокровним життям, проте наяву, скажімо, помацати його неможливо. Із селом Калинник Провальської сільської ради все відбувається з точністю до навпаки. Фізично — ось воно: стоїть на краю балки з поетичною назвою Калинова (звідси й назва, хоча калина в ній неозброєним оком сьогодні не спостерігається); будинки не те щоб розкішні, але й не хати шевченківської доби. До того ж, по двох його вулицях тягнуться новенькі труби на високих сталевих опорах. Усе — як у людей, тільки села з такою назвою не існує — немає його й на карті Луганської області, хоча масштаб дозволяє вмістити й набагато менші об’єкти.
Для журналістів цей феномен відкрила народний депутат України Наталія Королівська. Сама ж вона довідалась про «свердловську аномалію», коли до неї як до народного обранця звернулися мешканці Калинника, що зіткнулися з дивним юридичним феноменом. Коли хтось із калинниківців намагався продати свої будинки, кожного разу він наражався на не зовсім адекватну поведінку чиновників Свердловського бюро технічної інвентаризації. Ті, як Борис Годунов у однойменній опері М. П. Мусоргського, починали вигукувати «Чур! Чур меня!» і осіняти себе хресним знаменням. Ну, загалом приблизно така була реакція. Подальші спостереження дозволили встановити, що села з назвою Калинник геть немає в довідниках Бюро, а отже — з точки зору всякого добропорядного стряпчого — не існує в природі. Привид. Примара. То ж як можна реєструвати майно в неіснуючому населеному пункті? Ніяк.
Що даний населений пункт наяву таки існує, ми переконалися на власні очі. Село як село; залізобетонну його реальність доводила перш за все назва вулиці, на яку ми «десантувалися»: ім. Леніна (ви можете собі уявити привида, бодай і адміністративного, із таким найменуванням?). На лаві біля будинку №4 сиділи два аборигени в літах звичайної пенсійно–провінційної зовнішності. Очевидно, вони вже почали звикати до своєї мас–медійної популярності — підводити їх до теми й випитувати подробиці не знадобилося:
— Життя? Нормальне. Пенсію приносять, пошту. «Швидка» приїжджає місцева — знають, хто, де... А от будинок продати — не можна. Моя баба померла; мені ж треба будинок на себе перереєструвати. Пішов до БТІ, а там кажуть: «Нема такого села!» А у мене ж домова книга: Калинник, вулиця Леніна, 4. Гончаров Микола Григорович. Дехто на Маяк реєструє...
Маяк — це інше село Провальської сільради. Воно, як і ще чотири села, до реєстру вписане. Калинник — забутий. Товариш Миколи Григоровича, Олександр Кублов, підкинув ще один «парадокс»:
— Я не тут живу, а о–он, на хуторі Верхньому. Один там живу, більше нікого не залишилося. Так от, Верхній у комп’ютері є, а Калинника — немає.
Горизонт у тій стороні, куди показав старий, закритий горою; під горою виднілися якісь дахи і залізобетонні руїни «загиблого» свинокомплексу. На вулиці імені вождя світового пролетаріату стоїть зачинений назавжди магазин. Віконні рами, двері, напис над дверима пофарбовані у бузковий колір явно недавно. Ще один місцевий мешканець, Олексій Кузьмич, який зустрівся по дорозі, пояснив: колись крамниця належала райспоживспілці; потім прийшли комерсанти, однак спілка заломила таку орендну плату, що приватники втекли. Тепер тричі на тиждень продукти привозять на машині: хліб, ковбасу.
— А шоколад купуєте?
— Шоколад, цукерки треба замовляти окремо. Та нащо воно мені — у мене такий свій мед!..
— А це, слід гадати, свиноферма?
— Так. А ото нижче — хутір Верхній. Ще за Катерини заснований. Там раніше казарми солдатські стояли, ще з тих часів, військові стайні. Все розтягли...
...Голова Провальської сільради Сергій Дем’яненко більшу частину свого життя прожив у Проваллі і лише вісім років тому переїхав до Калинника. Керував фермою. На відміну від односельців Сергій Олександрович достатньо чітко формулює ситуацію:
— Тепер усі прописуються без проблем. І виписуються також. Проблеми — у приватного сектору, тому що з моменту формування БТІ, яке займається питаннями приватної власності, немає села Калинник в Єдиному реєстрі. Або, як я довідався у статистів, він називається «Класифікатор міст, селищ і сіл України». У повсякденному житті із цим ще можна миритися. Можна й хату продати, зареєструвавши її як таку, що знаходиться в Маяку або в Проваллі. Але уявіть, як, скажімо, автомобілістові адресу поміняти. Це означає, що до наступного техогляду його змусять поміняти техпаспорт. Та це ще не великі фінансові втрати. Наступний варіант — житло переоформити. Знову ж — через БТІ. А найсуттєвіше — люди є власниками земельних сертифікатів на володіння 10,8 гектара. За середньою вартістю 75 тисяч гривень. А в нас же сьогодні всі прагнуть гроші заробити, і вартість оформлення береться як відсоток від вартості майна, яке реєструється...
— То ж які заходи ви вживали?
— У лютому буде два роки, як ми почали ці ходіння... Спочатку на засіданні Провальської сільради ми ухвалили рішення: «Внести до єдиного реєстру село Калинник як пропущене...» Потім я звернувся до міської ради (у Свердловському районі всі села й міста підпорядковуються одній — міській — раді; районної ради немає. — Авт.). Мені відразу запропонували знайти докази існування села. Я мало не прописався в обласному архіві, але знайти документи про заснування села не пощастило. Як, до речі, і по тому ж Маяку, Черемшину, Зимівникам, що входять до провальської сільської громади. Але вони в Класифікаторі є, а Калинника немає.
Потрапив на очі цікавий документ від 23 березня: «По желанию жителей решением Краснодонского райисполкома (ми тоді входили до Краснодонського району) переименовать село Ворошилово в село Провалье». Теж парадокс. Я народився в 1957–му; здавалося б, у моєму свідоцтві про народження мало б стояти «село Ворошилове». А стоїть — «село Провалля». Є ще такий правовстановлюючий документ: «Приєднати село Нижнє до села Первомайське (це тепер Черемшино)» — і все. Далі я спробував довести існування села наданням документів про перепис населення. Є в мене дані перепису і населення, і худоби, і птиці, і неписьменних — раніше ж влада все це відстежувала. Безрезультатно... Написали листа до Держкомстату. І лише місяць тому надійшла відповідь: «Ми уважно розглянули вашого листа і повідомляємо, що класифікатор створено на основі Класифікатора СРСР». І от тоді мені все стало ясно...
Село Калинник, за даними господарських книг, засноване в 1955 році. Класифікатор СРСР на той час уже існував, і тому Калинник до нього не потрапив. А ці... лише обкладинку поміняли. Ніхто села не пропускав — його ніхто не реєстрував. А я розумію так: якщо незалежна держава Україна створює власний класифікатор — ну, скиньте розпорядження на області, область — на райони, райони — на сільради. І ми відповімо: «Село Калинник; на 1 січня 2008 р. 46 дворів, 86 мешканців. Наймолодший — Саша Козаков, 4 рочки...» Ні, є ще новонароджений, отут живе. Зареєстровано місце народження — село Калинник.
— Що іще можна зробити?
— Держкомстат запропонував нам інший шлях: зареєструвати село як новоутворене. Цей лист зберігається у юриста міськвиконкому. Мені віддали наші матеріали, ми їх відкоригуємо (ми ж пропонували внести село як пропущене), внесемо на сесію міськради, потім обласна, потім Верховна Рада.
— Так вона ж тепер розпущена...
— Ви знаєте, на відміну від Калинника, Верховної Ради якраз і не існує. За моїми спостереженнями, уже років три...
Станом на 23 травня, за інформацією прес-служби Мінагрополітики, ярі зернові та зернобобові культури з кукурудзою при прогнозі 7,3 млн. га посіяли на площі 7 млн. га, суттєво перевершивши минулорічні показники. >>
Як свідчить моніторинг ринку останніх років, найбільшою популярністю в українських аграріїв сьогодні користується техніка виробництва США. І рiч не тільки в тому, що засновника всесвітньо відомої компанії «Джон Дір» наші фермери сприймають як свого рідного інженера-емігранта Івана Козу. Американська техніка справді добре зарекомендувала себе в полях України. >>
Міністерство аграрної політики і продовольства України сформулювало ключові напрями, за якими найближчим часом відбуватиметься реформування галузі. Комплексний стратегічний план, в основу якого їх і покладено, отримав назву «3+5». >>
Апеляційний суд Одеси минулого тижня виніс остаточне рішення про конфіскацію на користь нашої держави турецької рибопромислової шхуни ZOR та близько п’ятнадцяти кілометрів сіток — знаряддя лову. Шхуна назавжди залишається в Україні. >>
Росспоживнагляд дозволив українському державному підприємству «Артемсіль» відновити постачання солі до Росії. Очікується, що підприємство постачатиме до Росії 170 тисяч тонн солі щороку. Росспоживнагляд повідомив Федеральну митну службу про допуск продукції з 10 травня. >>