Микола Оніщук: Новий парламент має з’явитися настільки швидко, наскільки це можливо

Міністр юстиції Микола Оніщук зараз дуже заклопотаний. У його приймальні збирається велика черга відвідувачів. Переговори, зустрічі, інтерв’ю... На органах влади, які задіяні в юридичних справах, зараз зосереджена підвищена увага, адже дострокові вибори треба не тільки призначити, а й відстояти. Цього року, як і навесні 2007–го, в політичний конфлікт втяглися судові та правоохоронні органи. А для того, щоб вибори відбулися, треба не тільки відповідні законодавчі підстави, а й, виявляється, згода всіх ключових учасників. «Це через те, що в нас політика, на жаль, стоїть над правом», — каже Микола Оніщук.

Микола Васильович є членом партії «Наша Україна» і був призначений в уряд за квотою «НУНС». У нинішньому конфлікті він, природно, захищає позицію Президента. Тому, коли мова заходить про рішення глави держави, коментує їх обережно.

«Якщо вибори відбудуться 14 грудня, то до Нового року ми матимемо Верховну Раду»

— Миколо Васильовичу, зараз очевидно, що держава не вкладається в термін, щоб провести вибори 7 грудня. Президент заявив, що може перенести вибори на 14 грудня. Яка дата, на вашу думку, є оптимальною для виборів?

— Поки що іншої дати, крім 7 грудня, в указах Президента не зафіксовано. Глава держави припустив можливість перенесення дати виборів, але жодного формалізованого рішення з цього приводу ще не прийнято. Це обумовлено тим, що зараз складно спрогнозувати, в якому темпі прийматимуться закони у Верховній Раді: чи для цього треба день, два чи більше?

Що стосується дати, то оптимальним є той варіант, який забезпечить проведення виборів і дотримання всіх необхідних процедур. Треба зважати на критичні терміни для виборчого календаря. Коли йшлося про 7 грудня, то критичною датою для початку організації виборів було 18 жовтня. Якщо ми говоримо про те, що вибори мають відбутися 14 грудня, то, очевидно, крайнім терміном для початку кампанії є 25 жовтня.

— А чому саме 14 грудня? Чому не 21–е, не 28–е?

— Ключовою є та обставина, що тривалість виборчої кампанії під час дострокових виборів є меншою, ніж для звичайних — 60 днів замість 120. Цей термін є скороченим насамперед тому, що наслідком указу про розпуск Верховної Ради є припинення права парламенту творити право: він не може приймати закони. Це означає, що країна протягом двох місяців не матиме законодавчого органу. Тому парламент має з’явитися настільки швидко, наскільки можливо. Думаю, саме з цим пов’язана прискіпливість Президента щодо дати виборів.

— Можливо, глава держави при виборі дня для голосування намагався уникнути того, щоб волевиявлення проводилося в передноворічні дні?»

— Питання не в тому, коли організовувати вибори. Можливо, «під олів’є» й краще: настрій ліпший, є привід для того, щоб мати апетит під олів’є. А якщо серйозно, то проблема в іншому: законом передбачено 15 днів для встановлення результатів виборів. Цим займаються на дільницях, в округах, і невдовзі в ЦВК. У складі комісій працює багато людей. Якщо робота комісій припадатиме на вихідні дні, то треба зважити, що це накладеться на багато родинних планів, відпочинок тощо.

Але для мене як для міністра юстиції основне інше: країна має залишатися без парламенту якомога коротший термін. Якщо говоримо про 14 грудня, то якраз до Нового року ми могли б мати нову Верховну Раду.

«В Україні вже були прецеденти, коли вибори проводили за рахунок позики Нацбанку»

— Які закони Верховна Рада має ухвалити протягом періоду, коли указ Президента призупинено?

— Конче необхідно прийняти закон про фінансування виборів. І друге — закони, які стосуються мінімізації наслідків банківської та фінансової кризи.

— Стривайте. А чому ви не згадали про пакет змін щодо виборчого законодавства?

— Я не згадав їх невипадково. Вони дійсно розв’язують деякі проблеми, пов’язані з виборами, і можуть відшліфувати виборчий процес. Але недоліки законодавства не є такими, які можуть унеможливити вибори або поставити під сумнів їхню легітимність.

Наприклад, формування окружних комісій. За діючим законом про вибори народних депутатів, комісії наполовину мають складатися з представників коаліції, і наполовину — з представників опозиції. Справді, зараз ми не маємо ні коаліції, ні опозиції. Але це політичні оцінки. Бо очевидно, що в парламенті VI скликання була утворена лише одна коаліція і, відповідно, була лише одна опозиція — тобто всі фракції, які не увійшли у більшість. На мою думку, це не та проблема, яка унеможливлює виборчий рух.

— Якщо Верховна Рада не зможе внести зміни до бюджету, а Кабінет Міністрів і далі відмовлятиметься виділити кошти з резервного фонду, що робити тоді? Чи відсутність цих рішень не зірве вибори?

— Вибори — це один із голов­них проявів демократії. Право вибирати — одне з ключових прав громадянина. Цілком зрозуміло, що органи публічної влади, зокрема Президент, мають забезпечити це право. Вони мають знайти вирішення цієї проблеми. Я впевнений, що рішення в той чи інший легальний спосіб буде знайдене.

— Наприклад?

— Є прецеденти. Під час виборів кінця 90–х років використовували позики, які надавалися Центральній виборчій комісії Національним банком.

Про те, що існує можливість проведення виборів за рахунок позик, свідчить і одна з постанов Верховної Ради від 2 квітня 2007 року. Ви пам’ятаєте той весняний вечір, коли Президент оголосив про дострокове припинення Верховної Ради V скликання? Тоді народні депутати зібралися у ВР на засідання і серед іншого прийняли постанову, яка забороняла Національному банкові виділяти гроші Центральній виборчій комісії. Це не було випадково, це була реакція на досвід, який уже застосовували раніше.

Безумовно, класичним рішенням проблеми є передбачення коштів у державному бюджеті. Хоча, як правник, я хочу вказати на одне протиріччя, яке виявилося непоміченим. Президент, видаючи указ про дострокове припинення повноважень, позбавляє парламент можливості творити право. З іншого ж боку, парламент має прийняти рішення про виділення коштів із бюджету на вибори, бо коли формується бюджет, то, зрозуміло, ніхто не може знати, чи будуть дострокові вибори, чи ні. Виникає колізія. Це означає, що в законодавстві має бути положення про те, що кошти на проведення дострокових виборів виділяються Кабінетом Міністрів саме із резервного фонду бюджету.

— Як на мене, при встановленні дати виборів може виникнути певна колізія. Указ Президента про дострокове припинення повноважень Верховної Ради вийшов 9 жовтня. Якщо ми говоримо про 14 грудня, то тут уже порушено законодавчі терміни, адже в Конституції йдеться про те, що вибори проводяться протягом 60 днів після розпуску. Чи не буде це приводом для оскарження результатів виборів?

— Підставою для оскарження результатів виборів — зокрема, за окремими виборчими дільницями — можуть бути лише факти, які викликають сумніви щодо реального волевиявлення громадян. Дефект форми — у даному випадку йдеться про організацію виборів, — як правило, завжди присутній. Але важливо, щоб не було дефекту волі — тобто таких порушень, які дають підстави вважати, що вибір громадян був деформований. Постає питання: якщо вибори відбудуться на 65 день, чи від цього волевиявлення громадян змінить свою природу? Ні. Чи перестане воно бути волевиявленням народу? Ні. Це якраз той випадок, коли дискусія можлива, але вона жодним чином не ставить під сумнів сам вибір громадян.

«У когось може скластися враження про помсту. Але ж не Президент втягнув суди в політичний процес»

— З чим пов’язана реформа в адміністративних судах, яку провів Президент? Чи розумієте ви, що ліквідація Окружного адміністративного суду Києва якраз після того, як суддя ОАСК призупинив указ Президента про розпуск Верховної Ради, виглядає як помста неугодному судові і бажання вберегтися від його наступних рішень?

— Події навколо адміністративних судів засвідчили, що судова система не має достатньо імунітету, щоб уникнути втягування в політичну конкуренцію. Загальні суди не мають юрисдикції розглядати справи, які стосуються реалізації Президентом повноважень, визначених вик­лючно Конституцією.

Те враження, про яке ви говорите, у когось може скластися. Але не Президент втягнув суди загальної юрисдикції в політичний процес. Він одразу сказав: якщо хочете оскаржити указ — ідіть до Конституційного Суду. Це не справа судді, який тишком у п’ятницю ввечері приймає рішення призупинити указ, справу закриває у сейфі, а потім зникає, щоб унеможливити перегляд ухвали судом вищої інстанції.

Мене турбує інше — те, що сама судова система, зокрема, на засіданні президії Ради суддів не визнала за необхідне розібратися, чому ж таки суд діяв у такий спосіб, чому Апеляційний адміністративний суд не розглянув цю справу, чому була порушена таємниця нарадчої кімнати, чому створювалися перешкоди, у суддів забирали особисті речі, зокрема, мобільні телефони...

— Наскільки я розумію, вони відбирали «мобілки» для того, щоб подивитися, чи суддям не дзвонив хтось із вищих органів влади.

— Можна вигадати які завгодно виправдання. Можна зайти в дорадчу кімнату і сказати: «Мені повідомили, що у вас під столом сидить інша сторона, — можна, я під стіл загляну, чи нема там іншої сторони?». Знайти чи придумати привід — не проблема.

Проте є процесуальні норми. Якщо якась сторона не згодна з рішенням суду — вона подає апеляцію, касацію.

Все це дуже схоже на рейдерство, правда, політичне. До речі, міністерству значною мірою вдалося подолати це явище — рейдерства в Україні. Якщо ви помітили, протягом останнього року ці випадки стали поодинокими.

— За рахунок чого це вдалося?

— Вилучили з цих схем Державну виконавчу службу. Було змінено керівництво, вжито відповідні організаційні й нормативні заходи. Змінені десятки керівників виконавчих служб на рівні районів і навіть областей, виконавці. І люди зрозуміли, що за участь у сумнівних схемах вони втрачатимуть роботу.

«Мін’юст направив Президенту пропозиції щодо адміністративних судів. Що було далі — не є юрисдикцією міністра»

— Повернімося до реформи в адміністративних судах. Недавно ви заявили, що вона була давно спланованою. Дивимося на дати: 13 жовтня Президент ліквідовує Окружний адміністративний суд Києва, створюючи замість нього Центральний і Лівобережний. Через кілька днів глава держави скасовує цей указ і одразу ж видає новий акт — про утворення Центрального й Лівобережного адміністративних судів, тільки з деякими відмінностями, ніж було першого разу. На мою думку, це свідчить якраз про те, що реформа в адміністративних судах не проходила довгої підготовки. З чим пов’язана така мінливість указів Президента?

— Ви зачепили дуже багато пластів. Давайте я говоритиму про своє, а органи, які відповідали за підготовку та підписання указів, — про своє. Ще на початку літа до мене звернувся голова Вищого адміністративного суду Олександр Пасенюк стосовно реорганізації судів. Система адміністративних судів з’явилася в Україні недавно, вона ще не встигла утвердитися. Ці пропозиції включали, зокрема, створення на базі Окружного адміністративного суду двох судів — Центрального і Лівобережного. Я підготував та направив відповідні подання Президентові з цього приводу.

— Чому вони були враховані тільки тепер?

— У проектах указів, направлених Президентові, вказувалося, які суди доцільно створити і їхня чисельність. Те, що далі відбувається з указами, вже не є юрисдикцією міністра юстиції. Для мене важливо те, що подання, яке я направив Президенту, відтворювало позицію голови Вищого адміністративного суду. У нас із ним була погоджена позиція. Тобто було пройдено всі процедури для того, щоб Президент прийняв відповідні рішення щодо реорганізації адміністративних судів. Питання доцільності та часу видання указу — це прерогатива Президента.

КАМПАНІЯ

Міністри йдуть у депутати

— Пане Миколо, є інформація, що всі міністри, які працюють в уряді за квотою «НУНС» (точніше, делеговані туди партією «Наша Україна»), потраплять у прохідну частину списку Блоку Віктора Ющенка? Ви балотуватиметесь у Верховну Раду?— Не можу ані спростувати, ані підтвердити цю інформацію. 23 жовтня відбудеться (наприкінці дня, коли цей номер «УМ» здавався до друку. — Авт.) засідання політичної ради партії «Наша Україна», членом якої я є. Мій подальший статус визначатиметься рішенням партії та Президента — її почесного голови.

Яким би не було рішення партії, я наголошую на тому, що члени уряду — це особи, які, незалежно від того, чи включені вони до списку, чи ні, насамперед повинні діяти як члени уряду. Я не вітаю те, що міністри беруть відпустку на передвиборчу кампанію. Агітаційну кампанію має вести партія. А міністри мають займатися безпосереднім виконанням своїх обов’язків. Тому що міністр несе політичну відповідальність. Він призначається в уряд і відповідає за здійснення державної політики у певній сфері.