Містика Місаковського

Поляк Джозеф Конрад прославився творами, писаними англійською, чех Мілан Кундера — французькою. А Україна несподівано може збагатитися письменником, який писав польською. Нещодавно у видавництві «Факт», у поетичній серії «Зона Овідія», вийшла книжка Станіслава Місаковського «Вторгнення землі». Вірші польського поета напрочуд цікаві і філософські. Зрештою, в Україні так ніхто не пише. Але найдивніше ховається за постаттю автора, бо він виявився... українцем із Херсонщини Володимиром Дем’янком.

Людина змінює паспорт

Його історія схожа на крутий детектив. Ось би де сценаристам серіалів покопатися! У 1927 році міцного господаря з села Ново–Вознесенське Херсонської області Феофана Дем’янка «розкуркулили», а родину виселили на Північний Кавказ. Син Володя залишився у тітки, яка мешкала під Маріуполем. Але зубожіння села, колективізація, голод кинули хлопчину в середовище без­притульних. З підлітковими зграями він домандрував аж до Далекого Сходу. Голоднеча та облави зрештою змусили його повернутися до родини. Після школи вступив у Ставропольський сільгоспінститут. Після його закінчення молодого зоотехніка забрали до Калуги, де готували офіцерів–артилеристів. Почалася війна і курсантів поспіхом відправили на передову. У першому ж бою потрапив в оточення, а звіди — у полон. Далі табір військовополонених у Польщі, пекельна робота в Німеччині: на цукрозаводі, в селітряній шахті, на ремонті колій.

Із табору під Ганновером Дем’янок утік. Вибрався з американської зони окупації і прибився до радянської військової частини. Йому видали форму, вручили зброю. А через кілька тижнів ним зацікавилися «есбісти». Почали допити: «Чому здався в полон живим?». На ніч зачинили в підвалі, поки він ще з двома заарештованими не розібрали під час бурі голими руками цегляну стіну і не втекли.

Утікав доти, поки не опинився у Польщі, де попросився на зиму до селянина–хуторянина. А звідти подався у нові польські землі, які щойно заселялися поляками з усіх усюд. Назад дороги Володимир Дем’янок уже не мав. Тому й перестав існувати. Зате з’явився Станіслав Місаковський, буцімто польський вигнанець із Волині, на сім років старший.

Йому таки вдалося заховатися серед тутешньої мішанини народу і почати нове життя. Він навіть стає керівником управління культури в містечку Свідвин на Помор’ї і відбудовує замок. А в 1956 році починають з’являтися його вірші. Складні, філософські, направлені всередину себе. Назви збірок вельми промовисті: «Те, чого нема», «Я не сказав», «Коли йдеш з дому, не згадуй про себе».

Усе життя Станіслав Місаковський приховує своє минуле. Замість однієї людини паралельно живуть дві. З матір’ю він зустрічається в поїздах на Москву, не наважуючись приїхати до України. А поміж тим про його творчість пишуть такі авторитети, як Ярослав Івашкевич, Юліан Пшибось, Єжи Анджеєвський, Збігнев Бєньковський. Станіслава Місаковського першим із польських поетів прийняли до Міжнародної академії поетів у Кембриджі, з 1988 року він — член всесвітнього ПЕН–клубу.

В якій літературі осяде поет?

Перекладач і упорядник першої книжки поета українською мовою Анатолій Глущак розповідає про свою зустріч із Місаковським в Одесі. Був серпень 1994 року. У кабінет заввідділом газети «Вечірня Одеса» зайшов типовий інтелігент з якого–небудь райцентру. Запитав, кого тут знають із польських поетів. Анатолій Глущак назвав із десяток імен, адже вже перекладав із польської. «А ім’я Станіслав Місаковський вам щось говорить?» — запитав гість. «Ні», — чесно зізнався газетяр. Тоді незнайомець подарував йому дві свої збірочки.

Наступна зустріч відбулася рівно через рік. Тепер Місаковський, який знову приїхав провідати свою родину на Херсонщині, взяв із собою онука. І залишив на кілька днів Анатолієві Глущаку свій рукописний життєпис під назвою «W.F.D.» (абревіатура від Володимир Феофанович Дем’янок. — Авт.). На жаль, через особисті обставини перекладач не встиг його прочитати, про що шкодує дотепер. А через рік — на 80–му році життя — Місаковський–Дем’янок закінчив свій земний шлях у містечку Жирардув під Варшавою...

Залишилися його поезії, які перекладалися німецькою, чеською. Велику цікавість до Місаковського проявляє російський полоніст Андрій Базилевський, який видав його збірку в Москві і наполегливо позиціонує уродженця Херсонщини як «польського поета родом із Росії». От, мовляв, написав Місаковський до війни кілька віршованих освідчень до коханої російською, все — належати йому до «великої російської культури». А як же йому було писати на Кавказі?

А те, що він народився в Україні, походить з українського роду і писав батькові листи українською, які показував Анатолієві Глущаку — це вже до уваги не береться.

Зрештою, вихід збірки вибраних поезій «Вторгнення землі» — не тільки збагачення нас особливим стилем Місаковського. Це ще й повернення в лоно української культури її сина, який волею обставин став польським поетом. До речі, наполегливі претензії на Місаковського з боку його російських інтерпретаторів мають зворотний ефект у Польщі — його ім’я зникає з літературних енциклопедій. Анатолій Глущак пов’язує це з живучим у Польщі стереотипом таємної «руки Москви».

Саме час повернути Україні унікального поета і людину нелегкої долі. Перша презентація «Вторгнення землі» відбулася в Херсоні і викликала велику цікавість до щойно відкритого земляка. Його ім’я вже заплановано внести в літературну антологію Херсонщини.