Прислухайтесь, як «Молодість» іде

«Уперше «Молодість» відкриває українська картина. І вперше фільм Романа Балаяна має українську версію, — сказав у суботу на церемонії відкриття в Палаці «Україна» президент кінофестивалю Андрій Халпахчі. — Коли мені закидають, що в «Райських птахах» уже не той Балаян, я їм відповідаю: «Дай Бог, щоб ви зробили такий фільм, як Роман Гургенович. І були такими немодними, як він».

За «Птахів» «Оленя» дали

Щороку на церемонії відкриття вручають почесний приз «За внесок у розвиток світового кіномистецтва». Напередодні ніхто не знав, хто цього разу вполює «Скіфського оленя». А цим вправним мисливцем виявився режисер Роман Балаян. Почесний президент «Молодості» Віктор Ющенко у привітальному слові згадував про Олександра Довженка, якого світові кінокритики визнали режисером «усіх часів і народів», а коли вручав статуетку українському режисеру з вірменським корінням 67–річному Роману Балаяну, творцю «Каштанки», «Бережи мене, мій талісману», «Поцілунку», «Польотів у сні і наяву», то принагідно йому теж присвоїв звання славного попередника.

«Я ніколи не думав, що щось вніс у світове кіномистецтво, але я думаю, що вніс свою лепту у роботу славної Кіностудії імені Довженка, моєї улюбленої», — подякував за приз Балаян.

Несподіванкою для любителів кіно була новина Андрія Халпахчі: на закритті «Скіфського оленя» нагороду переможцю в конкурсній програмі «Панорама українського кіно» вручатиме мер Києва Леонід Черновецький. Така політика не дуже сподобалася вільним у своїх польотах молодим режисерам. Так само, як Халпахчі не сподобалося ставлення керівництва Палацу «Україна» до проведення урочистих частин кінофестивалю в головному залі держави. «У найкращому залі України не можуть вирішити питань зі звуком. Замість екранів висять простирадла. А оренда тут не з дешевих: 120 тисяч гривень, плюс 600 доларів, щоб винесли на сцену рояль. Невже за ці гроші не можна обладнати зал якісною проекцією?» — запитав Халпахчі після церемонії.

На перешкоди в проведенні церемонії не скаржився постійний режисер урочистих дійств «Молодості» Влад Троїцький. Його етно–хаос–гурт «ДахаБраха» без перебільшень увів зал щебетливих кіношників, які під час виступів нескромно гугнявили між собою, у містичний транс. На сцені актори театру «Дах» медитативно перекочували з місця на місце величезні металеві інсталяції — коней, вершників, млини. У той час на екрані йшли кадри з історичних фільмів, де на полі бою військо йде на військо. Перформенс під супровід «ДахиБрахи» натякав присутнім, що мистецтво певною мірою — це донкіхотство.

«Це не ми облажалалися. Це — «Україна»…

«Повірте, ми не були авторами такого звуку. Те, що вийшло у нас, зможете побачити вже в кінотеатрах наприкінці осені. Мій фільм не розрахований на 4500 глядачів. Мені б зал на 300. Поряд зі мною сиділи мої україномовні друзі, й вони перші 20 хвилин нічого не розуміли, про що говорять герої стрічки. А я тим більше нічого не розумів. Та переклад і дублювання хороші. Україномовна версія навіть краща за російську. Ви в цьому матимете нагоду переконатися», — вибачається за зіпсований показ «Райських птахів» у Палаці «Україна» Роман Балаян.

Голос Олега Янковського, письменника, який вчив літати, в україномовній версії дуже подібний до оригіналу. «До мене підходили і казали, що голос подібний. І не даремно. Я покликав для дублювання людину, яка все життя копіювала діалоги Янковського з «Польотів у сні і наяву». Це актор Олексій Горбунов. Я за те, щоб у державі була одна офіційна мова. Ніхто не дивується, що Роберт Де Ніро говорить українською. Скоро звикнуть, що російські актори теж можуть говорити державною мовою. І я для цього зробив перший крок», — веде Балаян.

Стрічку разом із режисером на відкритті представляли виконавці головних ролей російські актори Єгор Пазенко та Андрій Кузічев, український Сергій Романюк і Марічка Миколайчук. Нагадаємо, що в «Райських птахах» йдеться про життя у Києві, коли до перебудови і гласності залишилося ще чотири роки, про бунтарство письменника, про тероризм і зневіру сильної людини. «З 1986 року в Радянському Союзі не було знято жодного шедевра. Мій новий фільм може багатьом не сподобатися, але я мусив його зробити. Це моя данина тим талановитим людям, які зламалися, бо не були такими слоноподібними, як я», — каже Роман Балаян після церемонії.

Зі смутком в очах і болем у серці він згадує своє навчання в інституті Карпенка–Карого, де на його курсі режисури навчалося 13 осіб. «Ось такі були хлопці, — режисер показує «люкс» рукою. — Найталановитіший був Володя Савченко. Таке враження, що хтось згори їх прибрав, щоб ми вийшли в перші ряди. Володю посадили в тюрму після того, як він у ресторані вигукнув: «Хайль Гітлер!», коли туди зайшли німці. Після цього я зустрічав Вову з золотими зубами, схожого на жебрака. А в студентські роки я заздрив його таланту».

Московський актор Єгор Пазенко, колишній киянин, каже, що на роль хлопця–молодця до Балаяна напросився сам, але яким його образ вийде у фільмі, не знав до кінця. «Мені режисер казав усміхатися, і я це робив. А для чого грати так чи інакше, не розумів, доки не побачив цілого фільму. Микита, якого граю, не зігнувся, а зламався. Глядач тільки додумує, чому так сталося. Я себе поставив на місце Микити, веселого каратиста, якому в КДБ кажуть: «Або ти підпишеш зізнання, або в камері за ніч тебе зроблять дівчиною». Це його трагедія. У фільмі йдеться про події 81–го року, але зараз відбуваються подібні речі. Це питання системи і людини в ній. Вона щоразу набирає інших форм. Тоді були зламані всі і ламаються досі», — пояснює Пазенко.

Молодого письменника зіграв російський актор Андрій Кузічев. «Мені потрібне було обличчя, якому всі довіряють. Більш довірливого, ніж в Андрія, я не зустрічав», — усміхається до свого актора Балаян.

Нова релігія з Голлівуду

«Молодість» стартувала. Найголовніше відбуватиметься впродовж дев’яти недоспаних кіноднів і ночей «Молодості». І як вдало зауважив голова журі, відомий голлівудський актор Арман Ассанте, який зіграв головну роль у фільмі Андрія Кончаловського «Одіссея»: «Роль кінофестивалю полягає в тому, щоб зробити фільми новою релігією душі. І зараз нам треба прислухатися. Не дивитися на образи і картини, які завдяки техніці стають дуже дешевими. А прислухатися до того, що хочуть нам сказати молоді митці. Бо вони це роблять від душі».