Лісові «перегони»

Дивне це захоплення — спортивне орієнтування. Гармонійне поєднання розумової і фізичної вправності під час бігу в лісовій чи парковій місцевості з картою і компасом роблять його не схожим ні на яке інше. Наші бувалі спортсмени і туристи, які колись оббігали чимало лісів і урочищ СРСР, окрім численних стартів у себе вдома, уподобали ще й поїздки за кордон на міжнародні змагання... Тепер, позмагавшись, скажімо, у скандинавських лісах, українські орієнтувальники збирають там гриби і ягоди, до яких місцевим жителям чомусь немає ніякого діла. При цьому ще й медалі завойовують...

Здорові орієнтири скандинавів

У чергову туристсько–спортивну мандрівку автобусом через Польщу ми прямували до Свиноустя, звідки, подолавши Балтійське море на поромі, наступного ранку опинилися у шведському порту Істад. Неподалік — третє у країні за величиною місто Мальме, яке стало центром Перших європейських ігор майстрів (ветеранів), зокрема — зі спортивного орієнтування.

Спортивне орієнтування у Скан­динавії не просто спорт. Це — спосіб жит­тя, якого притримуються десятки тисяч спортсменів і просто любителів лісових прогулянок. У Швеції ніхто нікого не агітує за здоровий спосіб життя — складається враження, що він передається спадково. Не хотілося б зайве дратувати співвітчизників, але не утримаюсь від однієї аналогії: кількість шведів, які в не захаращених сміттям лісах і парках займаються оздоровчим бігом і гімнастикою, приблизно дорівнює кількості наших співвітчизників, які з пивом і сигаретами годинами просиджують у засмічених скверах, на дитячих і спортивних майданчиках.

До клубної спортивно–оздоровчої системи у Швеції залучена більшість населення. У місті Крістіанстад, поблизу якого проводилися змагання, вже 70 років функціонує один із найуспішніших у Швеції клубів спортивного орієнтування — PAN–KRISTIANSTAD. Він об’єднує не лише шведських спортсменів, а й орієнтувальників із більш як десяти країн, зокрема і чемпіонів світу зі спортивного орієнтування. Тут для них організовують тренувальні табори, мандрівки, забезпечують високоякісними і високоточними картами для бігу. Один із таких клубів FK ASEN на час змагань надав нам у користування багатофункціональний будиночок із усім «начинням» у казковому лісі й місця для наметів. Тут ми жили табірним життям — тренувалися, збирали гриби, милувалися неполоханими косулями і лякливими зайцями. Звідси наші спортсмени виїздили на арени змагань, що проводилися неподалік від узбережжя Балтійського моря.

«Гра в шахи на бігу» в будь–якому віці...

Справжньою зіркою українського ветеранського орієнтування цього року стала 76–річна Лілія Пох із Запоріжжя. Інженер–геофізик за фахом, майстер спорту колишнього СРСР, вона більшу частину свого життя віддала спортивному орієнтуванню і досі вчить дітей премудростей лісових «перегонів», працюючи в обласному центрі туризму. Не поспішає прощатися з активним спортом. Цього літа в Португалії на чемпіонаті світу серед ветеранів показала другий результат на середній дистанції з–поміж 104 учасників своєї вікової групи. У Швеції на Європейських іграх також стала другою на середній і третьою — на довгій дистанціях. Але біг бігом, а їздити на змагання, в основному, за свої кошти як по Україні, так і за кордон на автобусі — для цього треба мати неабиякий ентузіазм і витримку.

— Щоб поїхати, скажімо, в Португалію, я відкладала майже всю свою зар­плату цілий рік, — каже Лілія Пох. — Адже поїздка тривала майже місяць. Окрім, власне, змагань, відвідали десяток країн Європи, і не просто «галопом», а із зупинками в 19 містах.

— А як вам місцеві природні ландшафти, чи важко бігати в шведських лісах?

— Звісно, вони незвичні для нас, до них треба адаптуватися. Тому шведи, в основному, виграють — вони у себе вдома. Швидкістю ми не поступаємось, але в орієнтуванні важлива техніка і тактика бігу по конкретній пересіченій лісовій місцевості. Треба вибрати раціональний варіант у пошуках контрольних пунктів. У скандинавів це виходить краще.

Одразу після фіналу на середній дистанції підходжу до ще одного нашого старійшини — 67–річного киянина, дитячого тренера, багаторазового чемпіона України і призера міжнародних змагань серед ветеранів Андрія Дудіна.

— Я не вперше у Скандинавії, сьогоднішня дистанція мені сподобалась. Карта добре «завантажена» різноманітними орієнтирами — підйоми, спуски, підвищення, рови, перепади висот. Шведи, які тренуються в цих місцях, звісно, мають переваги — знають кожну стежку й кожен кущ. Ми ж подекуди натикаємось на перешкоди, пробуємо бігти в різні боки і втрачаємо час. Але якщо правильно береш азимут — чітко знаходиш контрольні пункти.

Зрештою, хоч у більшості вікових груп на Європейських іграх домінували шведи, але й наші спортсмени змогли «вирвати» у скандинавів тринадцять медалей — чи не найбільше серед зарубіжних орієнтувальників. Золото на середній дистанції здобули Тетяна Божко з Черкас і Василь Ткаченко з Києва. Серед призерів шведських забігів були також Олена Дрозд та Ірина Качура із Сум, Микола Божко (Черкаси), Тетяна Криворучко (Дніпропетровськ), Оксана Овчаренко (Запоріжжя).

Один із російських орієнтувальників, років 65–ти, обидві дистанції пройшов із ціпком, картою і компасом. Накульгуючи на одну ногу, він відшукав усі контрольні пункти нарівні з іншими спортсменами. Це звична картина для подібних змагань, де б вони не відбувалися — таким чином спортсмени реалізують себе навіть при обмежених фізичних можливостях. Головне для них — цікава дистанція, нові враження і спілкування в колі споріднених душ. Щоправда, трапилася під час змагань і сумна подія: у 70–річного датчанина Нільса Петера Педерсона під час бігу на середній дистанції зупинилося серце. Ті, хто пробігав поруч, намагалися привести чоловіка до тями, та не могли нічого вдіяти. Кажуть, не один спортсмен–орієнтувальник волів би закінчити своє земне життя за улюбленим бігом у лісі, а не в очікуванні кончини у домашньому ліжку. ...Наступного дня хвилиною мовчання всі учасники змагань ушанували пам’ять спортсмена...

Утім у різнобарвному світі спортивного орієнтування превалюють оптимістичні приклади. Сьогодні найстаршим і найбільш активним спортсменом серед ветеранів вважають 94–річного фіна, переможця багатьох забігів останніх чемпіонатів світу в своїй віковій групі Ерккі Лунтамо. В одному з інтерв’ю він пригадував, що вперше на змаганнях зі спортивного орієнтування виступив ще... в 1931 році! Причому для бігу в фінських лісах тоді використовували в основному карти, виготовлені наприкінці XIX — початку XX століття... росіянами.

«Віддати швартові!»

...Повертаємось зі змагань на гігантському комфортабельному поромі компанії Stena Line іншим, тривалішим, морським маршрутом — зі шведського міста Карлскруна («корона Карла») до польського порту Гдиня (близько 300 км). Місто Карлскруна — головна військово–морська база Швеції — поєднало династію шведських правителів — від засновника міста Карла ХІ і нинішнього короля, голов­нокомандувача ВМС Швеції Карла XVI Густава. До речі, його син, принц Карл Філіп, нинішньої осені проходитиме тут службу — нарівні з усіма...

Домовившись заздалегідь про зустріч, до морського порту на традиційному для скандинавів велосипеді підкотив уже знайомий мені по чемпіонату світу 2006 року в Данії наш земляк, чернівчанин, заслужений майстер спорту України Юрій Омельченко. У 1995 році в Німеччині він переміг на довгій дистанції і став поки що єдиним українським чемпіоном світу зі спортивного орієнтування серед «еліти». Такого «зухвалого» сюрпризу скандинави — родоначальники спортивного орієнтування і переможці найпрестижніших змагань — тоді не могли «вибачити» нашому спортсменові й... запросили його з сім’єю жити і тренуватись у Швеції. Юрій довго не вагався, тим паче що після закінчення Луцького педінституту мав проблеми з працевлаштуванням. Зі шведською моделлю «розвинутого соціалізму» звикся швидко, має двох синів, викладає фізкультуру в школі, тренується в спортивному клубі. І хоча йому 37 років, перетнув «елітний», до розряду ветеранів не поспішає, а на міжнародній арені й далі виступає за нашу країну.

На прощання, поки пасажири і транспорт завантажувалися на пором, Юрій устиг дещо розповісти. Зокрема, що про Полтавську баталію 1709 року у Швеції знають не всі. Жвавіше реагують на подію, що трапилась у морі біля Карлскруни на початку 80–х років минулого століття і мала неабиякий міжнародний резонанс.

— Деякі деталі цієї історії я чув від тренера нашого спортивного клубу, колишнього морського офіцера, безпосереднього учасника тих подій, — розповів Юрій. — У жовтні 1981 року на одному з островів біля Карлскруни буквально під носом шведського рибалки виринув... підводний човен. Як виявилося згодом — то була радянська дизельна субмарина. Зателефонував рибалка в поліцію, і хоч звістку спочатку сприйняли скептично, та на всяк випадок оточили «прибульця» військовою технікою. На допиті радянський капітан доводив, що його судно просто заблукало в територіальних водах нейтральної Швеції через неправильне визначення курсу і несправність навігаційних приладів. Швидше за все, так воно й було. Але скандал навколо радянських підводних човнів піднявся неймовірний. Згодом пристрасті вляглися, а в Карлскруні досі продають сувеніри з відповідною тематикою і є досить пікантна дитяча гра під назвою «Полювання на підводний човен».

... Увечері в пасажирському салоні порому «Карлскруна — Гдиня» президент Федерації спортивного орієнтування України Тетяна Божко і головний організатор поїздки Віталій Петров подякували спортсменам за участь у змаганнях, вручили сувеніри і невеличкі, швидше символічні, премії, вперше виділені Міністерством сім’ї, молоді і спорту ветеранам–орієнтувальникам. Хоча, як пожартувала Тетяна, «ми виступили не набагато гірше нашої олімпійської збірної».

Дорогою додому в автобусі наші майстри за звичкою довго не розлучалися зі шведськими «біговими» картами, вдивлялися в контури шведського лісового ландшафту, ще і ще раз пригадували свої дії на дистанціях, аналізували промахи. Швеція залишилась за морем, попереду нові старти, нові ліси і переліски — будь то в Україні чи за її межами. Займаючись цим спортом, далеким від галасливого шоу, можна бігати досхочу і до кінця днів своїх...

Володимир КОСТЕНКО