Менсаундівський вояж по джазу

Уже втретє осінній Ки­їв на короткий час став «Зоною Вокалу», де пахне сонцем, дощем, котами, лісами, пташками... Словом, пахне джазом. 15 жовтня український гурт «Менсаунд» у Жовтневому палаці організував фестиваль вокальної а капельної музики «Зона Вокалу» імені Володимира Міхновецького. До Києва вперше приїхали колективи зі Словенії Perpetuum Jazzile і BR6 із Бразилії.

«Я не любитель хору, тим паче джазового. Але коли почув, як 34 вокалісти зі Словенії співають традиційний джаз, бразильську босса–нову, свінг і поп–музику, то відразу зрозумів: ви маєте відчути те ж саме. Вони прекрасно поєднуються на одній сцені з бразильцями. Ми хотіли, щоб кияни нікого не пропустили і почули три повноцінні концерти за один день», — каже продюсер гурту «Менсаунд» і організатор фестивалю «Зона Вокалу» Дмитро Виговський.

Господарі фестивалю — колектив «Менсаунд» — роль хедлайнерів віддали найповнішим у своєму складі гостям Perpetuum Jazzile. Перед київським секстетом постало складніше завдання — задати ритм фесту і не повторюватися. «Нам завжди, на відміну від гостей, треба чимось здивувати українську публіку. Вся наша програма буде демонстрацією треків з нового альбому «Вояж», який скоро надійде у продаж. Записували його під впливом вражень з гастролей по світу», — каже Рубен Толмачев перед тим, як почати свою подорож у джаз. Секстет своїми голосами відтворював фортепіанні прелюдії Сергія Рахманінова, співав іспанською, французькою, англійською, грузинською. Володимир Трач ніжним голосом під супровід колег виконав низку переплетених між собою уривків з українських пісень. «А знаєте, чого у Володі найтонший серед нас голос, — жартують «менсаундівці», — бо він єдиний, хто ще в нашій компанії не одружений». Першу частину концерту українці закінчили всіма нев’янучою «Червоною рутою» у власному аранжуванні. «Щоб записати хіт у новий альбом, ми домовлялися про авторські права з родичами Володимира Івасюка. Отож усе законно й оплачено», — пояснював на прес–конференції продюсер колективу Виговський.

Багато сонця, самби, босса–нова, поп–музики і національних бразильських мелодій привіз із собою секстет BR6 із Ріо–Де–Жанейро. Назва колективу розшифровується як шестеро з Бразилії. Молодий, чорнявий, жагучий Нейлон де Альмед Сімос Джунір, який виконує роль перкусії, каже, що до своїх колег приєднався останнім. «У нашому складі п’ятеро чоловіків і чарівна Крісмарі Каспер Гакенберґ. У Бразилії дуже багато є а капельних колективів та, ми єдині, хто не працює з інструментами. Інші доповнюють свою музику струнами або клавішами. Тому про нас всі знають і дуже люблять». Хлопці між піснями замість рекламної паузи імпровізували футбол із Рональдо, відчуття драйву, який називали джанго, а на завершення кожен з учасників виконав соло під акомпанування колег.

Мав рацію щодо божевільної енергетики джаз–хору Perpetuum Jazzile із Словенії Дмитро Виговський. Про джаз у Словенії до їхнього приїзду серед журналістів ніхто нічого не знав. Один чоловік, який не пропускає жодного джаз–фесту запитав на прес–конференції в керівника хору Томаша Козлєвчара, чи залишилися у Словенії ще вокалісти, якщо в Україну він привіз їх аж 34. На що Томаш усміхнувся і дав зрозуміти, що відповідь почуємо ввечері. У декілька рядів група молодих людей, одягнутих у кольоровий одяг, наповнювала залу Жовтневого палацу то літнім дощем, то співом пташок, то громом, то весняним нявчанням пухнастих голодних котиків.

Фестиваль закінчився близько опівночі спільною піснею про Бразилію. А за лаштунками ще довго було чути імпровізовані мелодії бразильців і словенів...

«Ми знаємо, що гурти, які вже брали участь у «Зоні Вокалу», дуже сподобалися публіці, і вона із задоволенням хотіла б ще раз наживо їх почути. Та ми не можемо їй потурати. Бо в світі ще стільки не відомої для нас, та від того не менш чудової, джаз–музики. Зізнаюся, що на майбутнє маю ідею запрошувати нові колективи і тих, хто вже брав участь у «Зоні Вокалу». Отож незабаром, на наступній «Зоні», ми всі побачимося», — підбадьорив Дмитро Виговський.