«Я буду бити під дих!»

У Черкаському обласному музично–драматичному театрі для журналістів відбувся прем’єрний показ спектаклю «Войцек». Як уже повідомляла «УМ», цю виставу, в основі якої — соціальна драма німецького автора Георга Бюхнера, ставить відомий український режисер Андрій Жолдак, який мешкає в Німеччині.

«Мені дуже важливо зіграти цю виставу вперше в житті, грубо, з помилками, при вас. Тому що, по–перше, це дасть змогу акторам відчути щось, мені — щось, і вам — щось. Оскільки практично ми всі з вами створюємо з двох боків те, що називається театром. Це міжкомунікативне співвідношення душ глядачів і тих, хто це робить», — говорив перед початком вистави Андрій Жолдак, звертаючись до представників ЗМІ. І повів їх на сцену через «чорну» кімнату, вибудувану праворуч на сцені. У «чорній» кімнаті він показав на стіні під склом ніж і віник. «Це ніж, яким Войцек уб’є Марію, а це віник, котрим він потім буде замітати осколки та мізки, котрі вивалилися. Сьогодні, на жаль, крові не буде — мені її з кіностудії Довженка ще не привезли», — пояснив.

Режисер каже, що так само через «чорну» кімнату заходитиме на сцену й публіка. До речі, в Черкасах «Войцека» гратимуть один раз і всього для 100 глядачів, у Києві їх буде трохи більше — 300. І всі вони сидітимуть на тій самій сцені, на якій відбуватиметься вистава.

«Я вважаю, що кожен чесний художник, хоч дуже важко художнику бути чесним, має бути дистанційованим від влади. Вчора Президентом України був Кучма, я був дистанційованим до нього, сьогодні є Ющенко, і я дистанційований до Ющенка, завтра приходить Тимошенко, і я буду в опозиції до неї. Тільки так сучасний художник може бути більш–менш незалежним. У цьому спектаклі є жорстокі сцени», — зізнається Андрій Жолдак. І тут же уточнює, що в своїх спектаклях усе робить для того, щоб «ми колись були кращі». А для цього, на його думку, треба ставити правдиві й шокуючі сцени. При цьому режисер показує три величезні екрани, змонтовані над скляними кабінками, в яких і відбуваються дії вистави. За його словами, ті екрани — то три паралельні дії, на них йтиме «багато кіно». На тих картинках — Ленін, Сталін, війна, ліс, російський прапор, свастика, серп і молот, вівці, риба, що б’ється об лід. Водночас іде неймовірної сили звуковий супровід — шум води, дитячий сміх, постріли. Як і в попередніх виставах Жолдака, на сцені рідко звучать діалоги, але через режисерські знахідки — містичні символи — глядачеві точно передається зміст дійства.

«Це авторський театр, і «Войцека» тут ви теж не впізнаєте», — пояснює Андрій Жолдак. І вистава справді тісно пов’язана з українською дійсністю. На сцені — суцільні кліпи, смислові картинки з нашого життя. Вони вражають аж до морозу по шкірі. Тільки один приклад. Сцена допиту в міліції підозрюваного вводить глядача в абсолютний шок. У «Войцеку» своєю творчістю режисер вкотре показує, що людина — дуже далека від ідеалу. Він знову підносить глядачеві на тарілочці людські вади і, «фейсом по тейблу», змушує задуматися, що з цим треба обов’язково і негайно щось робити, аби світ ставав кращим. Не можна довго сидіти в «чорній» кімнаті, відгородившись від світу. «Немає у людей моралі, Войцеку, тому ми й живемо, як у багнюці», «Мамо, що таке добра людина?» — звучить зі сцени. Через шок Жолдак веде глядача до світла, підсвідомо витягуючи з його душі весь негатив. Він ніби вибиває з–під нього стілець і змушує підводитися, вставати й рухатися далі.

Із того «Войцека», який на прем’єрному показі тривав більше двох годин, режисер не виключає, що, може залишитись тільки половина. І додає, що водночас повним ходом репетирує на черкаській сцені й іншу виставу — «Ленін LOVE, Сталін LOVE» — за романом Василя Барки «Жовтий князь».

«Це буде моя, Андрія Жолдака, відповідь і моє ставлення до Голодомору — геноциду українського народу. Я хочу зробити глибоку шокуючу виставу. У ній будуть використані звірі, багато землі. Я буду бити під дих комуністів, буду бити під дих Леніна, Сталіна, Радянський Союз, сьогоднішню Україну», — обіцяє режисер.

У ніч після прем’єрного показу «Войцека» Андрій Жолдак полетів до Бухареста на репетицію іншої своєї вистави — «Принцеса Турандот».