Суперутопія Ігоря Козловського

      Минулорічний лауреат конкурсу «Коронація слова» Ігор Козловський написав дуже парадоксальний роман. Протиріч у цій книзі більше, ніж може собі уявити читач, налаштований на криваве чтиво пiд назвою «Теорія тероризму». Втім лапки в назві можна подвоїти, бо ніякого тероризму протягом сюжетних колізій не відбулося. Не було скоєно жодного вбивства, насильства чи сексуального домагання. Не було скоєно навіть самого сексу. В цьому антижанровому ракурсі роман набув збоченського шарму.

      Головний герой твору Степан Любий, наш земляк, що мігрував до Німеччини, захопив у заручники п'ятьох VIPів, які приїхали до Гамбурга на конференцію. Степана дістав світовий антигуманізм, і він вирішив перевиховати представників, на його думку, найбільш окупаційних націй: американця, англійця, француза, німця і росіянина. «Терорист» позаклеював їм роти, позв'язував кінцівки і взявся за просвітницький аутотренінг. Протягом кількох днів він провадив перед заручниками лекції з вигаданої ним «Декларації прав народу». Час від часу пив пиво і згущівку. По закінченні курсу відпустив нещасних додому, запхавши їм до кишень грошову компенсацію. Кінець.

      Важко уявити собі віртуозніше знущання над читачем. Мало того, що його сподівання так безпардонно обламують, а його увагою так по-варварськи зловживають, під кінець роману йому, тобто читачеві, пропонують відчути себе повним ідіотом, визнати це і змиритися. Ти — ідіот, шановний, бо не можеш сприймати нормальних людських стосунків, а хочеш, щоб усі всім перегризли горлянки, бажаєш смерті хоч комусь із тих уявних бізнесменів або, на крайній випадок, шизанутому терористові замість того, аби побажати їм многая літа. Ти здатен на вбивство (нехай і уявне) лише тому, що не отримав своєї читацької сатисфакції. Значить ти — ідіот.

      Від такого з собою поводження читач продукує не менш парадоксальні емоції. Наприклад, починає сумніватися у своєму адекватному сприйнятті твору і тупо береться перечитувати роман. Полишивши це безнадійне заняття, він, можливо, довго і нудно розмірковує. Врешті його охоплює відчуття безглуздя і він на все плює. Але сам факт думання чи плювання, навіть одноразового, засвідчує певну нетиповість книги.

      Автор роману твердить, що він вирішив провести чітку межу між тероризмом і святою справою — боротьбою за незалежність народу. Втім, акт кровопролиття, без якого не обходиться жодна боротьба, він обходить десятими дорогами. Вгадується навіть якась особиста табуйованість на темах насильства, від чого головний герой в очах нашої негуманної сучасності набуває вигляду раннього шизофреніка, а його ідеї з самого початку стають утопіями. «Звихненим персонажам притаманна віра в утопії, — переконаний Ігор Козловський, — тому цілком нормально, що місце мого Степана хіба що у психушці. Проте більшість гомо-совєтікусів здатна повірити в його ідеали, як досі вірила маразмам Томаса Мора у викладі «вождя пролетаріату». Спантеличують у романі також часті цитати з Біблії. Здається, саме тут закладена розв'язка проблеми авторської роздвоєності. Автор, здається, настільки чітко усвідомлює для себе абсолют біблійного тексту як життєвого креда, що не здатен на зло навіть на письмі. «Біблія для мене не просто книга, — зізнається Ігор. — Це Слово Боже, дане людині, яка наївно гадає, що всю мудрість світу охопила, аби вона спам'яталася й прийняла спасіння. Тільки останній ідіот нині здатен сказати, що він не вірить у Бога. А я вам скажу, що і демони вірять, але трясуться».

      І останній парадокс. Тема свободи, вірніше її відсутності, описана з харизматичною завзятістю. Автор переймається проблемою етнічних чи мовних дискримінацій вже поза текстом. Це вгадується на рівні читацької інтуїції. Напевно, всі описані проблеми стосуються і нашої країни. Точніше, передусім, нашої. Проте Ігор Козловський думає інакше: «Проблема порушення свобод інших націй не є гарячою темою для нашого суспільства. На жаль, в українців повністю відсутнє імперське мислення. «На фіга нам Тузла?»— кажуть на Хрещатику, тоді як вся Кубань наша». Десь поміж рядками вгадується невисловлений заклик до дії. Але, до дії без крові і зла. Супергуманно. Гіперутопічно.

Олена КВАСНІЙ.