Дослідницький робот «Софокл» — це скриня довжиною в метр і шириною та висотою в півметра, трохи схожа на дитячі санки. Але те, що він здатен робити, дозволяє заявляти про справжній прорив в українській археології. Це перший батискаф, розроблений і виготовлений в Україні. Днями завершилися його попередні випробовування, що тривали з серпня.
Тестували «Софокла» в Чорному морі, поблизу Балаклави, на затонулому в 1855 році британському кораблі «Агнес Блейкі», що лежить на глибині 86 метрів. «Випробування можна назвати успішними. Я з радістю підписую державне замовлення на виробництво цих апаратів», — каже директор департаменту підводної спадщини Інституту археології НАН України Володимир Воронов.
Апарат «Софокл» спускається під воду на глибину до 200 метрів і може бути там 24 години. При цьому живиться і керується він за допомогою кабелю, з’єднаного з судном. У цей час на моніторі, встановленому на борту судна, можна спостерігати реальну картинку з камери, якою оперує робот. Рухається «Софокл» за допомогою трьох гвинтів, два з яких забезпечують горизонтальний рух і ще один — вертикальний. На «Агнес Блейкі» «Софокл» ретельно оглянув весь корабель та зафіксував розташування найбільш цікавих артефактів. Згодом за його «наводкою» водолази витягли на поверхню мушкет, ядро і частину керма затонулого судна.
Основна і поки єдина функція «Софокла» — це візуальний огляд. Однак це не все, на що буде здатний робот. «Апарат ще в доопрацюванні, — пояснює Володимир Олександрович. — На самому початку він передавав тільки чорно-біле зображення. Тепер воно кольорове. Також на «Софоклі» встановили додаткове освітлення та систему захисту». У результаті робот матиме маніпулятори, причому одна рука працюватиме насосом, пензликом, «присмоктувачем» для підняття вантажів, а друга — обслуговуватиме «робочу руку», мінятиме насадки. Крім того, планують встановити додаткову камеру на кабелі «Софокла», яка передаватиме картинку самого апарата, а також кілька лабораторних датчиків, що фіксуватимуть течію, температуру та хімічний склад води.
Українській глибоководній археології виповнилося лише три роки. Вона бере свій відлік від 2005-го, коли було підписано договір зі славетним Робертом Маллардом — дослідником підводного всесвіту, котрий 20 років тому знайшов «Титанік». Результатом цього договору стала експедиція, під час якої заплановано було виявити і оглянути 112 об’єктів, кораблів і літаків, затонулих тут від часу російсько-турецьких війн до Другої світової. «Як не дивно, з цих 112 ми віднайшли лише п’ять, проте тим часом побачили 469 об’єктів, про існування яких навіть не знали. Це вказує на недостовірність архівної інформації», — розповідає «УМ» Володимир Воронов.
Чорним морем завжди жваво ходили різні — військові, торговельні — кораблі. Часто вони тут і тонули. На переконання пана Воронова, є дуже велика вірогідність, що на великій глибині вони збереглися неушкодженими. Крім того, сірководень, яким насичене дно Чорного моря, перетворює його на справжній підводний мавзолей.
Такі багатства приваблюють не тільки справжніх, а й «чорних» археологів. Корабель «Агнес Блейкі» перевозив багаж особистих речей лондонської знаті. Після обстежень «Софокла» стало зрозуміло: «чорні археологи» побували і тут, витягли кілька мушкетів, дві безцінні вази і навіть кілька унітазів.
«Браконьєрська» археологія на глибині, до речі, дуже небезпечна. Водолаз спускається на десять хвилин, похапцем хапає що-небудь, що потрапить під руку, і чимдуж прямує на поверхню. Не рідкість тут і смертельні випадки. На «Агнес Блейкі» вже загинуло кілька шукачів скарбів, через що корабель набув поганої слави. «Кажуть, що він не любить «чорних» археологів. Зате любить роботів», — зловтішається Володимир Олександрович.
Експедиція 2006 року проходила з використанням потужного американського робота «Геркулес». Він міг занурюватися на глибину до чотирьох кілометрів, що було ідеальним для Чорного моря, найглибша точка якого сягає 2,2 кілометра. Однак Володимир Воронцов прагнув до повної незалежності від закордонних колег. Потрібен був власний корабель, котрий нехай і поступатиметься американському, зате буде повністю своїм, ним можна буде користуватися в будь-який час.
На пропозицію сконструювати такий пристрій відгукнулися в НДІ підводної техніки Університету кораблебудування імені адмірала Макарова, що у Миколаєві. Тут група молодих учених під керівництвом Володимира Блінцова розробила модель «Софокла» за шість місяців. Причому, як розповідає пан Блінцов, створювали батискаф власним коштом.
Крім усього іншого, використання українського робота є і більш вигідним. Виготовити його коштуватиме 50 тисяч гривень, тоді як вартість «Геркулеса» — 1,5 мільйона доларів.
Загалом Департаменту підводної спадщини потрібно сім таких пристроїв, аби працювати в Чорному й Азовському морях, а також на Дніпрі та Дунаї. Але грошей вистачає тільки на два, що все ж не дуже засмучує пана Воронова: «Нічого, будемо шукати спонсорів». n
Знання, які людина повинна засвоїти, множаться у геометричній прогресії. Чи здатен наш мозок витримати такі навантаження? А може, він уже досяг піку свого розвитку і радіє, що новітні технології забирають на себе частину його функцій? >>
У радянські часи Всесвітній день авіації та космонавтики відзначали справно. Власне, у той час усі досягнення, пов’язані чи то з польотом у космос, чи то з появою нового літака, прирівнювались мало не до державних свят. Сьогодні цю дату також відзначають, проте масштаб суттєво зменшився. Чи розвивається авіація та космонавтика сьогодні? >>
Фахівці навчально-наукового центру «Небесна долина», що діє у Вінницькому національному технічному університеті, передали військовослужбовцям розвідувального підрозділу, який виконує завдання в зоні бойових дій на сході України, безпілотний розвідувальний комплекс власної розробки. >>
Ярослав Шпотюк — фізик-матеріалознавець, закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (ЛНУ) та займався науковими дослідженнями у Франції. Науковець здійснив майже неможливе і захистився одразу в двох навчальних закладах: у ЛНУ та університеті Ренн 1. >>
