Більше, ніж любов

Правда деталей

«Це не біографічний фільм, такий жанр сьогодні не затребуваний. Ми хотіли розказати про любов, яка сьогодні рідко зустрічається. Громадянська війна у фільмі не об’єкт дослідження, а ситуація, в якій розгортається історія кохання адмірала і Анни Тимирьової, — розповів на київській презентації режисер стрічки Андрій Кравчук. — У фігурі Колчака сфокусувалося багато енергетичних полів. Час царської доби, війна, коли все розвалилося, православна країна, де почали руйнувати храми. Костя Хабенський блискуче зіграв адмірала».

Андрій Кравчук, який, між іншим, має й українську кров — мама з Сумщини, над фільмом працював більше п’яти років. Тільки на зйомки пішло півтора року. З командою перелопатив масу матеріалу — хроніки, спогади, любовне листування, протоколи допитів, вивчав фотографії, забуті традиції, манери. Кравчук каже, що тепер може читати лекції на історичному факультеті. Всі герої навіть в епізодах вийшли, як на старих фото тих часів — яскравими, індивідуальними і цікавими.

Бої в «Адміралі» відображали за тогочасними військовими картами. Більшість епізодів реконструювали за спогадами, костюми героїв — за стилістикою того часу, а тканина точно відповідає історичній. «Ніхто не знає, що таке історична правда. Адже абсолютно достовірними можуть бути тільки протоколи допитів, а в любовних мемуарах є авторська інтерпретація, бо ніде не може бути описано, як вони пили чай, як дивилися один на одного», — пояснює режисер.

Єлизавета Боярська, яка грала Анну Тимирьову, в захваті від своєї героїні. «Раніше я думала, що справжнє кохання, як у Ромео і Джульєтти, є тільки в романах. Досвід Анни для мене найголовніший. З ним я стала багатшою, спокійнішою і щасливішою. Впродовж двох років я любила Колчака — Костю Хабенського. Така любов дається тільки вибраним. Це Божий дар. Після 30 років таборів, переживши смерть сина, Анна помирає з усмішкою на вустах, бо вона несла в собі любов, вона була багатою цією любов’ю», — ділиться роздумами про свою роль Боярська.

Дві години фільму Тимирьова і Колчак любили один одного настільки сильно, що не могли бути разом. «Ми більше не побачимося. — Чому? — Бо я вас кохаю», — обмінюються фразами романсу Колчак і Анна під дощем на алеї, встеленій жовтим листям. Герої віддалися почуттям лише в потязі по дорозі з Омська в Іркутськ, куди білі тікали від більшовиків. У тісному купе, освітленому однією лампадкою, звертаючись один до одного на «ви», Колчак як закоханий хлопчисько пропонує ще заміжній Анні стати його дружиною. І саме тоді, коли б усе мало початися, їхнє кохання обривається. Лідера білогвардійського руху на Уралі, Далекому Сході і в Сибіру здають владі, розстрілюють і кидають у йорданську ополонку. І тут варто відзначити ретельну зачистку сценаристами життєвих історій реальних людей. Бо інакше порожнім звуком буде біблійний слоган фільму про сильну, як смерть, любов. Автори зумисне випустили деталі, які б могли заплямувати ікони героїв. Поза кадром залишений син Тимирьової від першого шлюбу, бурхливий роман у Токіо з якимось Фандоріним, сварки і примирення.

Під православним патронатом

«Моя бабуся — вперта ста­ліністка, вона досі не здала партійного квитка. Та, переглянувши «Адмірала», вперше задумалася, що, виявляється, все життя була не права».

Кадри з лісами, вкритими трупами матросів, як їх топили в морі, безглуздими розстрілами і переслідуваннями в «Адміралі» насправді допоміжні. Для режисера вони не грають великої ролі в реалізації його задуму. Значно важливішим є прихований елемент двадцять п’ятого кадру, коли виринає ідея великої й неділимої Росії і православної церкви. Матроси, йдучи по замінованому морю, моляться іконі Казанської Божої Матері, і їхній корабель уцілів. Тоді, коли німецький корабель розірвало бомбою надвоє. Імператор благословляє Колчака на керманича Чорноморським флотом і дає йому ікону Іови багатостраждального, яку ми бачимо до кінця фільму. Кожен бій починається з молитви за велику Росію. А картина, де генерал Каппель (Сергій Безруков) стикається у нерівному бою з більшовиками і чудом їх перемагає, закінчується похованням розстріляних. Священик у бездоганно вичищеному фелоні в Сибіру, по коліна у снігах ходить між трупами з кадилом, а засмальцьовані місцеві жителі копають братську могилу і говорять між собою: «Ховати червоних із колчаківцями разом?» — «А як інакше, їх Бог фарбою не мазав».

Недарма фільм палко підтримала УПЦ КП, церковники зробили презентацію картини в київському Будинку кіно, запросили знімальну групу на шостий міжнародний кінофестиваль «Покров–2008», який проходить під девізом «Православне кіно для молоді». Бюджет у 16 мільйонів доларів витрачений і для того, щоб укотре утвердити в головах росіян і всіх російськоцентричних людей віру в «царя, отєчєство і православную церковь».

120 копій зробила дистриб’юторська компанія «Геміні» для українського прокату — це абсолютний рекорд цієї компанії–лідера кіноринку. Цікаво, що в Криму прокат фільму проходить під слоганом «Колчак возвращается в Крым», а в Одесі на афішах великими буквами пишуть: «Фильм идет на русском языке». А ви кажете про художні цінності. Вони, до речі, в «Адміралі» незаперечні — рівень картини на кілька порядків вищий, ніж більшість сучасних російських стрічок. Невдовзі продюсер картини Костянтин Ернст планує показати на Першому каналі 10–серійну «серіальну» версію «Адмірала», адже обрізків фільму і знятого матеріалу вистачає із запасом.