Рибні війни

Десять років тому Волинь дала зелене світло загалом добрій справі — водойми області почали здавати в оренду. Та, як показало життя, навіть добра справа в наших українських реаліях може стати гальмом і навіть детонатором суспільно небезпечних процесів. Десятиріччя водної оренди висвітлило чимало граней цієї проблеми, яку намагаються так–сяк розв’язувати на місцевому рівні. Але через те, що немає чіткої правової бази, яка регулювала б стосунки орендаря та громади, перетягування ковдри різними міністерствами і відомствами на свій бік зробили заручниками невизначеності як тих, хто відважився взяти в оренду водойму, так і місцеві громади, інтереси яких деякі новоявлені господарі стали відверто зневажати. Війна за рибу час від часу відгукується гучними скандалами, де в протистоянні сходяться ті ж самі конфліктуючі сторони. І в кожної з них — своя правда...

За мою ж рибу мене бито?

Уже не перший рік орендарі ставків воюють за право бути реальними господарями. І йдеться в першу чергу про невтручання працівників рибоохорони в господарську діяльність орендарів, які вирощують рибу у ставках. На цьому тлі виникає чимало конфліктних ситуацій, які завершуються у судах, але, як правило, не на користь орендарів. Їхні аргументи звучать переконливо: чому жодні інспекції не вказують фермерові, який узяв в оренду землю, що там сіяти, коли збирати і яким комбайном? Чому та ж рибоохорона має вказувати тому, хто взяв в оренду ставок із метою вирощувати рибу, як і коли її ловити, в яких об’ємах і чим ? Якщо риба є його приватною власністю, то він сам може нею і розпоряджатися. Невже господарювати на землі простіше, ніж рибу вирощувати без тиску і контролю різних контролюючих організацій? Тим більше що на розвиток рибництва держава не дала жодної копійки. Нещодавно на зустрічі з великою групою орендарів мені довелося почути низку логічних аргументів. Зокрема таких. Раз і назавжди треба визначитися із тим, є риба їхньою приватною власністю чи ні? Якщо так, то чому їм заважають займатися фактично підприємницькою діяльністю?

Феміда, коли справа доходить до судових баталій, не заперечує, що риба є приватною власністю. Але ж вода, в якій вона вирощена, державна. Або належить громаді. А тому мають право різні державні структури диктувати орендареві свої правила гри, посилаючись на розмиті формулювання у законах та підзаконних актах. Ось такий правовий парадокс. А скільки ще існує різних відомчих інструкцій від усіх міністерств! От і спробуй тут погосподарювати. Випустити з–під свого контролю такий апетитний шматочок, як ставки, кому захочеться? Тому й виходить: в оренду ніби віддали, але господарювати не дають. Аби хоч якось відстояти свої права, орендарі вдалися до колективних звернень, і до природоохоронної прокуратури, і до органів державної влади, щоб ті розсудили: чи має право рибоохорона диктувати їм свої неправомірні вимоги, втручаючись у рибогосподарську діяльність, аби посилити вплив на орендарів? Скаржилися на те, що їх за відповідну плату і всупереч чинному законодавству змушують виготовляти так звані режими ведення рибного господарства за зразком СТРГ (спеціальне товарне рибне господарство), що застосовуються лише на замкнутих природних водоймах (озера, відшнуровані заплави), а не на штучно створених ставках, призначених саме для вирощування товарної риби, які не можна віднести до ресурсів загальнодержавного значення, а має статус майнової власності. Те ж саме із перевірками, як наслідок їх — складання протоколів про порушення правил рибальства орендарями ставків за ст. 85 КУаАП. Хоча дія цієї статті, згідно з Водним кодексом України, мала б розповсюджуватися лише на природні рибогосподарські водні об’єкти, що мають статус загальнодержавного значення (моря, річки, озера, водосховища). Якщо говорити мовою не юридичною, а народною, звучить це приблизно так: чому ви, хлопці, не ловите браконьєрів на озерах і річках, де браконьєрство процвітає буйним цвітом, де рибу вибивають струмом, де річки запруднені сітками так, що ніщо повз них прошмигнути не може, а приїжджаєте на ставки до господаря і шукаєте сітки, складаєте протоколи й направляєте в суди? Може, тому, що з орендарем легше воювати, ніж упіймати організовані групи «диких» браконьєрів, для яких ніякі закони не писані?

На моє запитання щодо нав’язування цих режимів експлуатації ставків начальник Волиньдержрибохорони Тарас Куньчик пояснив: чимало орендарів не мають відповідної освіти і не знають, як правильно вирощувати рибу. Зарибнювати водойми мають спеціалісти, а через непрофесійність деяких орендарів завезено було й хвору рибу, неконтрольовано розмножується ротан, який не дає розвиватися місцевим видам риби. Зрештою, водний об’єкт надавали в оренду не порожній, а з рибою, отож держава має право і контролювати, як ведеться там рибництво. А в тих режимах наукові установи розробляють практичні рекомендації, вивчають кормову базу водойми і вираховують, скільки тонн риби і якої можна на ній виростити і відповідно виловити. Щодо порушень правил любительського рибальства, що постійно інкримінується ставковим орендарям, то це начебто регламентується відповідною Постановою Кабміну «Про ведення рибальства...» Але ж орендарі — не любителі з вудочкою чи браконьєри із сіткою. Тим паче не логічно, щоб орендар сам у себе рибу крав і знищував так безжально, як знищують її браконьєри на державних водоймах. Свою рибу від браконьєрів він захищає сам як може і вміє, без допомоги рибінспекторів, бо це його власність. А де ви бачили власника, який робив би собі щось на шкоду?

Хочеш господарювати — наймай адвоката

Виявляється, щоби здійснювати вилов риби в орендованому ставку, орендар має отримати, окрім режиму експлуатації, ще й дозвіл і талон від територіального органу держрибоохорони. І тільки тоді, отримавши всі документи на спеціальне використання риби та інших водних живих ресурсів у режимі спеціального товарного рибного господарства, може виловлювати рибу з допомогою промислових знарядь лову, які повинні бути зареєстровані в органах рибоохорони та помічені бирками встановленого зразка, а ще здійснювати реалізацію риби на ринках. Так гласить інструкція «Про порядок спеціального використання риби та інших водних живих ресурсів», затверджена наказом Міністерства аграрної політики України та Міністерства охорони навколишнього середовища, на яку посилаються органи риб­оохорони. Та ніхто не поцікавився, хто їх на ті ринки пустить, чи створені там умови для продажу риби тощо. Словом, «нагрузити» у нас уміють.

Орендар Микола Антонюк із Ковельського району одним із перших в області спробував цього хліба — взяв озеро в оренду. І невдовзі сам від нього відмовився.

— Від озера відмовився, бо не давали жити. Взяв болото, торфові ями, окультурив, запустив рибу — і знову не дають жити. Замість того, щоб ще мені доплачувати, що добру справу роблю, мене ж і давлять!

Олександр Дирко орендує 27 гектарів водного плеса у селі Усичі Луцького району уже дев’ять років. На цих проблемах він зуби з’їв. Аби захиститися від незаконних наїздів, мусив найняти адвоката, який захищає його права у суді. А судів Олександр Іванович пережив уже три, та ще жодного не програв.

— Був випадок, коли приїхали на дамбу рибалити високопоставлені хлопці з міліції. Я їм кажу: «У мене навіть рідному братові на дамбі заборонено ловити». Бо дамба розбивається, розмивається, спробуй тоді 500 машин землі привезти. А їм ще ніхто не відмовляв і нічого не забороняв. Вони мені за те потім попсували нерви, але нічого. Тепер я вже нічого не боюся. Тільки Бога. Коли на річечці між моїм ставком й іншим б’ють струмом рибу, а я дзвоню й прошу: «Приїдьте!», то ніхто не їде і нікого не ловить. А ось хазяїна можна душити! Я колись працював водієм–далекобійником, по світу поїздив і бачив, як у світі ця справа робиться. У тій же Польщі, скажімо. Три рази на місяць санітарні служби беруть проби води зі ставка. І все. Більше ніякого державного втручання. Якщо хоче власник, укладає угоду на охорону, якщо ні — сам охороняє. Я свої ставки охороняю сам. Мені не треба допомагати, але й не заважайте. Малька я купив аж на Вінниччині, бо в нас, на Волині, немає якісного рибматеріалу. На 12 тисяч гривень риби закупив. У мене щука в ставках по 25 — 30 кілограмів, а коропи — до 30 — 40 кілограмів вагою. Коли їх виловлювати і як — сам знаю. Далі: голова сільради каже, що ловити рибу на орендованих ставках можна всім. Тобто я зарибнив, виростив, згодував не одну тонну корму, бо ще землі гектарів скільки обробляю, щоб виростити те зерно. І вже вирощену рибу я мушу дозволяти ловити усім підряд безкоштовно? Є водойми не зарибнені й не орендовані — будь ласка. Платити треба за рибу, це ж товар, як зерно, молоко, м’ясо. Ніхто ж на базарі не віддає це безплатно. А нас хочуть змусити це робити. Ставки ми брали в оренду не заради задоволення, а щоб рибу вирощувати, волинян годувати і заробляти собі на життя.

«Крутим» можна все, а звичайним?

Дехто з орендарів занадто перейнявся власними інтересами, забороняючи неправомірно любительське рибальство, наставивши табличок «Купатися заборонено» тощо. І там не уникнути конфліктів із місцевими громадами. Про рибні війни місцевого масштабу доносяться звістки з усіх куточків області. Та здебільшого це стосується озер. Саме там нові власники почуваються подекуди пупами землі й води. Нещодавно у Турійському районі з ініціативи депутатів райради було створено тимчасову комісію з перевірки оренди озер та земельних ресурсів. У районі близько 20 озер віддано в оренду, і практично в жодного з підприємців не виписано, як належить, умов оренди. «Круті» хлопці з Ковеля та Луцька просто поробили на озерах свої вотчини, понабудовували на берегах сауни й будиночки, а місцевим мешканцям навіть доступ до води обмежили. На засіданні комісії називали факти, коли новоявлені власники не дозволяють людям на березі відпочивати, плавати на човні, ламають дітям вудки, щоб риби не ловили. Ось із такою «орендою» мають боротися, в першу чергу, державні структури. А не приїздити ввечері на орендований ставок і без присутності орендаря складати протокол про виявлення сітки. І суд за цим протоколом потім штрафує орендаря, бо «мусить» ухвалити якесь рішення. Подібне сталося в Ковелі з орендарем В. Чалайдюком, якого оштрафовано на 340 гривень за таким протоколом. Аби притягнути браконьєра до відповідальності, рибінспектор повинен упіймати порушника на гарячому, вилучивши знаряддя лову та рибу на місці правопорушення, бо без цих доказів у суді немає чого робити. А щоб оштрафувати орендаря, виявляється, достатньо написати якийсь протокол і направити в суд.

Тому й тривають рибні війни. Без переможців, але з переможеними. Прикро, що у статусі переможених найчастіше опиняються люди, на яких покладали таку велику надію. На орендованих водоймах мали виростити риби стільки, щоб її вдосталь було на столах волинян. Хотіли, як краще, а вийшло, як завжди...