Храм на Божій горі

Високі бані Красно­гірського жіночого монастиря видно здалеку. Якщо їхати з Черкас до Києва, вони виринають серед осіннього лісу за три кілометри від міста Золотоноші. Надзвичайної краси монастир в стилі українського бароко черкащани вказали в числі «Семи чудес Черкащини».

За переказами, у Крас­ногірському монастирі бували Тарас Шевченко, Іван Котляревський та Григорій Сковорода. Сьогодні по їхніх слідах полюбляють ходити й сучасні мешканці України. «Ми трохи не кожні вихідні сюди приїжджаємо. Тут відчуваєш якесь особливе умиротворення. А скільки людей на свята збирається!» — розповідає черкащанка Надія Білик, котру «УМ» зустріла на подвір’ї храму. Жінка приїжджає сюди з донькою та зятем, щоб обов’язково спуститися до тутешньої цілющої криниці. «Давайте, я вам покажу її», — пропонує вона.

Ми йдемо повз господарські споруди монастиря, повертаємо ліворуч і спускаємося на широку леваду під лісом. Монастирська криниця — приблизно за п’ятдесят метрів від храму. Її обнесли парканом, а навколо посадили квіти. Біля криниці люди п’ють джерельну воду. «Я завжди привожу з дому двоє відер, набираю в них води і йду он у ту кабінку, де обливаюся нею», — пояснює нам ще одна часта відвідувачка святого місця пані Ольга. Жінка переконана, що саме після того, як вона почала приїздити до Красногірського монастиря й обливатися цілющою водою з тамтешньої криниці, позбулася давніх болей у спині. До речі, такої думки не вона одна. Недарма ж до цього храму їдуть паломники звідусіль.

Красногірському монастирю вже 237 років. За переказами, в далекому XVII столітті із самого Константинополя прийшов сюди чернець, якому приснилася Матір Божа. Вона й вказала йому місце майбутнього монастиря на Красній горі біля Золотоноші. Чернець викопав там печеру, а коли про це дізнався власник землі козак Іван Щебет–Слюжка, то вирішив, що Красна гора має стати Божою, і бути на ній храму. Отож люди, котрі прийшли туди служити Богові, спочатку побудували там храм із верболозу. Пізніше його звели з дерева, потім — із каменю. Так тут з’явився Свято–Преображенський храм. Архітектором проекту був Григорович–Барський. Сам храм небесного кольору, а його бані — зелені.

Спочатку Красногір­ський монастир був чоловічим, але після 1791 року став жіночим. Щоправда, більшовики зачиняли його, а перед Великою Вітчизняною війною атеїсти все звідти повиносили, навіть вікна та двері — залишилися лише стіни. Після війни черниці почали храм відроджувати. Та суттєвою стала реставрація монастиря лише з 1988 року. Через три роки храм було освячено, і відтоді тут проходять богослужіння.

Нині в Красногірсь­кому монастирі мешкає більше 100 черниць. Монастирю повернули землю, яка була у його власності до 1922 року. Тож черниці та послушниці тримають корів, вирощують овочі, власноруч забезпечуючи себе усім необхідним, а приїжджих пригощають медом із власної пасіки.