Устигнути за 72 години

Чому за три роки в Україні може подвоїтися кількість сліпих дітей? Яке обладнання може врятувати наших малят від утрати зору? Про що сьогодні, у Всесвітній день зору, мріють дитячі окулісти? Відповідь на ці та інші питання «УМ» давав головний дитячий офтальмолог МОЗ України, завідувач офтальмологічного відділення Національної дитячої спеціалізованої лікарні ОХМАТДИТ, керівник Центру діагностики й лікування ретинопатії недоношених, кандидат медичних наук Юрій Барінов.

«Дорослі» окулісти бояться дітей

— Юрію Вікторовичу, які проблеми у вітчизняній дитячій офтальмології ви вважаєте найбільшими? З яких причин у нас щороку збільшується кількість дітей–інвалідів по зору?

— По–перше, в Україні склалася жахлива ситуація з кадрами. Сьогодні в нас працюють 662 дитячі офтальмологи. А треба, щоб їх було як мінімум 740. Отже, державі не вистачає близько 100 фахівців. Розумієте, до чого це призводить? В обласних центрах, середніх містах лікарів стільки, скільки треба, але чимало районів узагалі не мають дитячого офтальмолога. Селяни не можуть виїхати на далеку відстань, щоб отримати допомогу спеціаліста. Лікарі не можуть своєчасно оглянути дітей. У школярів не виявляють міопію (короткозорість), міопічні астигматизми, проблеми, пов’язані з вродженою патологією ока, на ранніх стадіях. У пацієнтів знижується гострота зору через те, що око не було кореговане окулярами або ж не було опероване з приводу косоокості. Деякі захворювання, якщо їх не виявити й не лікувати своєчасно, призводять до інвалідизації дітей.

— Хіба не можна привести дитину до звичайного, «дорослого» офтальмолога, щоб вчасно діагностувати хворобу й тим самим уникнути проблем?

— Річ у тім, що дитячий офтальмолог — універсальний. Він лікує пацієнтів будь–якого віку. А «дорослі» офтальмологи, на жаль, просто бояться дітей, не хочуть до них підходити. Це я висловлюю думку майже всіх фахівців, яких знаю. І коли медикові, який звик працювати з дорослими, приносять малу дитину, перше, що виникає в очах спеціаліста, — жах. Потім умикається мозок. Лікар намагається оглянути дитину, зазирає в очне дно, роздивляється рогівку, але деякі нюанси може пропустити — або маленький кут косоокості, або проблему, пов’язану зі сльозовими шляхами. Тому дорослий офтальмолог намагається відразу відправити таких пацієнтів до дитячого лікаря.

— Але ж у містах, де вистачає дитячих офтальмологів, теж не все ідеально.

— Там виходить на арену друга проблема галузі — брак обладнання. Офтальмологія — наука, щільно пов’язана з новітніми технологіями. Терапевту для роботи необхідні фонендоскоп, знання, руки. Офтальмологу треба знання, руки і дуже велика кількість обладнання. Це особливо актуально для первинної ланки, де відбувається скринінг пацієнтів.

— Якої саме апаратури не вистачає українським офтальмологам на місцях? Чесно кажучи, у рідній районній лікарні я не бачила іншого устаткування, окрім офтальмоскопу, таблиці для перевірки гостроти зору й низки скелець для підбору окулярів...

— Кожна районна дитяча лікарня (не кажучи вже про обласні) повинна мати скануючий апарат. Його прикладають до ока дитинки, і лікар може швидко подивитися, що там зі скловидним тілом, чи в нормі середовище, чи є вроджене відшарування, чи наявна патологія сітківки, чи не розвивається пухлина. На жаль, в обласних дитячих лікарнях таких апаратів немає. Також лікарям необхідні сучасні налобні офтальмоскопи — бінокулярні прилади, які одягаються на голову лікаря, наче шолом. Дивлячись через спеціальні призми, спеціаліст може побачити в об’ємі, що відбувається на очному дні. А зробити це в існуючих умовах ой як нелегко. Малесенька дитина — на долоні поміщається — лежить у кювезі, вся в трубках і датчиках. Її не можна звідти дістати, щоб оглянути око. Треба трошечки витягти, повернути, так пристосуватися, щоб через спеціальну лупу побачити те, що треба. Окрім того, кожен неонатальний центр (де виходжують недоношених діток) треба забезпечити ретинальною камерою. Це прилад, який дозволяє оглянути пацієнта, виключаючи суб’єктивну інтерпретацію стану очного дна. Завдяки такому апарату лікар обстежує дитину в умовах кювезу, не виносячи маля звідти, за лічені секунди бачить 170 градусів очного дна (всю сітківку!), у режимі он–лайн обмінюється знімками очного дна з провідними медичними центрами. Устаткування дозволяє не тільки побачити перші ознаки хвороби на самій периферії сітківки, куди око лікаря не загляне, а й зробити операцію, яка збереже дитині зір. У Росії ретинальних камер більше 20, у Білорусі — 8. В Україні, на жаль, немає жодної. А треба, дуже треба...

«Це буде ціла армія дітей–інвалідів по зору»

— Останнім часом пильна увага лікарів–офтальмологів прикута до дітей, які народилися передчасно. Чому?

— Технічний прогрес призвів до того, що неонатологи навчилися виходжувати глибоко недоношених дітей — вагою від 500 грамів. Завдяки сучасній апаратурі діти, які раніше просто помирали, сьогодні, слава Богу, стали виживати. Але в цих малят виникає ціла низка проблем, пов’язаних із недорозвиненістю серцево–судинної, бронхо–легеневої систем, нирок, центральної нервової системи тощо. У цей час дитина має перебувати в лоні матері, у повній темряві, при певній вологості, тиску й температурі. Тоді відбувається нормальний розвиток усіх структур. А через перепади тиску, високі концентрації кисню, освітлення (якого на цьому етапі розвитку плоду взагалі не має бути) порушується правильний розвиток судин. Замість того щоб вистилатися на очному дні, поступово заповнюючи сітківку, судини потовщуються, закручуються, з них починає виходити рідина. Ця рідина перетворюється на тяжі, і сітківка відшаровується. У цього захворювання, яке називається ретинопатією недоношених, є декілька стадій. На ранніх етапах можна швиденько втрутитися, зробити лазерну операцію й тим самим зберегти сітківку. А є такі форми, коли зупинити процес уже неможливо, і людина стає сліпою.

— Чи багато часу минає від перших проявів хвороби до незворотної форми?

— Коли як. Тому офтальмолог має оглядати дитину з ретинопатією першої стадії раз на місяць. При другій стадії спостереження відбувається щотижня. Третя стадія — це межа, за якою в дуже багатьох випадках розвивається відшарування сітківки, сигнал до «готовності номер один». І тут лікар не має права зволікати з лікуванням. У нас є 72 години. За цей час треба встигнути зробити операцію. Як не встигаємо, настає четверта, п’ята стадія, а тоді — сліпота, і з цим нічого не можна зробити. Якщо ж встигаємо зробити операцію, то в 70–75 відсотках випадків ретинопатія зупиняється, і дитина залишається зрячою.

— І як, лікарі встигають?

— На жаль, не завжди. Причина — збільшення кількості глибоко недоношених і нестача апаратури для вчасної діагностики. Сьогодні в Україні народжуються близько 20 тисяч недоношених дітей на рік. Із них близько п’яти тисяч хворіють на ретинопатію різного ступеня. Ці діти будуть у групі ризику — за ними треба спостерігати як мінімум протягом року. Із цих п’яти тисяч 250—300 дітей будуть сліпими на обидва ока. Стільки ж будуть сліпі на одне око. І ще півтори тисячі — з різними ускладненнями, які супроводжують ретинопатію недоношених: косоокістю, короткозорістю високого ступеня, дегенеративними змінами сітківки тощо. Загалом більше двох тисяч — це буде ціла армія дітей–інвалідів по зору. Щороку! Сьогодні до українських шкіл–інтернатів ходять близько тисячі сліпих дітей. Кожного року до них будуть додаватися 250—300 інвалідів, і зрештою проблема набуде рівня епідемії. А що значить для суспільства навчити, нагодувати, дати путівку в життя такій кількості незрячих!

— Не надто оптимістичний прогроз у вас вимальовується...

— Ситуацію можна змінити. На першому етапі треба зосередити увагу керівництва неонатальних центрів, неонатологів, офтальмологів, які безпосередньо оглядають недоношених дітей, на гостроті проблеми. Ми над цим уже працюємо. Минулого місяця до нашого центру приїжджали на курси лікарі, які безпосередньо оглядають дітей у неонатальних центрах. Спеціалісти з регіонів слухали лекції, тренувалися працювати з новими офтальмоскопами на макеті, оглядали дітей тощо. На другому етапі в кожному неонатальному центрі має з’явитися лазерна установка для проведення операцій. Якщо вчасно зробити лазерне корегування, у 75 відсотків дітей хвороба буде регресувати, і пацієнти бачитимуть. Тоді замість 250 сліпих на рік буде 50.

ДО РЕЧІ

У дітей, які народжуються з масою тіла два кілограми, ризик виникнення ретинопатії становить 30 відсотків. Із десяти малят із вагою півтора кілограма на ретинопатію хворіють п’ятеро, серед кілограмових пацієнтів — 70 відсотків, а серед 500–грамових дітей ця хвороба розвивається у 95 відсотках випадків.

КАЛЬКУЛЯТОР

Сьогодні Україні потрібна бодай одна ретинальна камера (вартість — близько 200 тисяч доларів). Кожен із тридцяти неонатальних центрів треба обладнати бінокулярними офтальмоскопами (по 30 тисяч гривень) і лазерними установками (50 тисяч доларів кожна). Якщо цього не зробити, уже через три роки в Україні подвоїться кількість дітей, сліпих на обидва ока.

ТІЛЬКИ ЦИФРИ

В Англії діагностика початкових форм ретинопатії недоношених на дуже високому рівні. Інвалідами по зору там стають 13 відсотків дітей, яким установили діагноз. Для порівняння: у Росії — 70 відсотків. А у нас статистики немає, бо досі не діагностувалося такого захворювання.