Коли у 1958 році Марсель Едріх, на той час головний редактор журналу «Мері–Клер», познайомився з Коко Шанель, їй було 75 років. Йому здавалося, що він наносить візит Ейфелевій вежі. «Вона говорила швидко, треба було звикнути до її низького, глухуватого голосу. Як на мене, у неї був підкреслено викличний, майже агресивний макіяж: занадто червоні губи, заширокі й зачорні брови, волосся пофарбоване в занадто чорний колір. Тоді я бачив у ній насамперед стару розмальовану даму, яка все говорила, говорила, говорила…», — напише він потім у книзі «Загадкова Коко Шанель» («Альпіна нон–фікшн», «Глагол», Москва, 2008). Мадемуазель починала літературну співпрацю над своєю біографією з відомими письменниками та журналістами — Луїз де Вільморен, Гастоном Бонером, Жоржем Кесселем, Мішелем Деоном, але жоден текст її не задовольняв і вона нещадно висміювала своїх візаві. Біографія Едріха, який до самої смерті легендарної Мадемуазель у 1971 році був її співрозмовником і другом, писалася як викриття тих міфів, якими Шанель частувала своїх біографів. А вийшла книга–виправдання, книга–захоплення.