Щасливий паркан директора школи

Узагалі–то нічого дивного у цьому парадоксі немає. В нашій багатостраждальній Україні майже всі невеличкі населені пункти роками виживають наче самі по собі. На тлі загальних катаклізмів їхні проблеми фактично непомітні, і вже тим паче фантастика, щоб вирішенням їх раптом почали займатися на найвищому,так би мовити, рівні. Однак НП державного масштабу різко змінює шкалу прерогатив та оцінок. І ось уже бідами одного окремо взятого села всерйоз переймається сам Президент, а місцеві мешканці відверто й безпосередньо зізнаються : «Якби не та біда, то зараз і радіти було б нічому». Так сталося і з селом Устечко Заліщицького району Тернопільщини.

Колись Устечко було навіть містечком

Назву селу дало його розташування біля місця, де невелика річка Джурин впадає у Дністер — тобто біля гирла, або по–іншому устя. Краєвиди тут —дух захоплює, недарма село входить у зону славнозвісного Дністровського каньйону, визнаного недавно одним із природних чудес України. Неподалік —найвищий у країні серед рівнинних 16–метровий Джуринський водоспад та старовинний Червоногородський замок з надзвичайно цікавою історією. Перші ж історичні згадки про саме Устечко датовані одинадцятим століттям, а пізніше воно навіть мало статус міста із відповідно наданим Магдебурзьким правом та традиційною ратушею в центрі. Діялося це правда «ще за Австрії» ( коли регіон входив до складу Австро–Угорської імперії). Уже в радянські часи село не було навіть «центром колгоспу», бо правління розташовувалось у сусідньому Ниркові.

З утвердженням української незалежності в Устечку з’явилося одноіменне сільськогосподарське підприємство, однак діяльність його закінчилася безславно. Тепер навколишні поля орендує далека приватна фірма, виплачуючи власникам паїв по 3,7 центнера зерна. До «тепличної зони» Устечко не входить — ранні помідори, які дають дуже хороші прибутки жителям сіл на схід по Дністру, тут дозрівають аж на два тижні пізніше, тож вигідним бізнесом бути не можуть. Якихось підприємств у селі з населенням близько тисячі немає, тож більшості місцевих чоловіків та частині жіноцтва не залишилося нічого іншого,як роз’їхатись по усіх світах на заробітки. Зрозуміло, що з такими розкладами залишає село і молодь. Правда, зараз з’явилася надія на появу роботи у сфері туризму, розвивати яку в такій мальовничій місцевості, як кажуть, сам Бог велів. Розраховують селяни і на нові робочі місця у зв’язку з реконструкцією соціальних об’єктів, старт якій дала ліквідація наслідків липневої повені.

«Бог дав нам воду і дав Ющенка»

Уперше я почула в Устечку цю фразу від заступника директора місцевої школи Марії Петрівни Онуляк, відтак, у різних інтерпретаціях, від ще кількох людей. Суть сказаного зводилась до одного — якби не сталося стихійне лихо, а потім не прилетів для контролю за ліквідацією його наслідків сам Президент України, то не було б зараз причин для радості і надії на краще майбутнє.

Устечко постраждало від повені не так сильно, як, приміром, Устя–Зелене чи Коропець сусіднього Монастириського району. І все ж городи залило масово, підтопило сорок житлових будинків та шкільну котельню. Через підмив фундаменту ґрунтовими водами потріскали стіни приміщення, де навчались наймолодші школярі. Водночас саме школі, яка є своєрідним центром сільського життя і символом майбутнього села, ліквідація наслідків повені дала можливість повного оновлення. І цілком справедливо, адже одинадцятирічка розташовується у старезному, ще австрійському, приміщенні, лише пристосованому під навчальний заклад. Була, правда, впродовж 13 років в Устечку і типова стаціонарна школа, але вже років двадцять минуло,як її закрили у зв’язку з аварійністю приміщення,збудованого з якимись там порушеннями.

У день мого приїзду до села шкільні будівельні роботи кипіли на повну силу. Навіть навчальний процес на пару днів був перерваний, аби будівельники встигли ,поки погода, перекрити дах. А поряд уже починали зводити нове приміщення для молодших класів. «Проводиться реконструкція з добудовою, — радісно розповідає директор школи Надія Михайлівна Андрощук. — Усього нам виділено понад шість з половиною мільйонів гривень, і переважна частина коштів уже є на рахунку. Працює кваліфікована бригада, є вся необхідна техніка. Усе закрутилось відразу після прильоту Віктора Андрійовича, і навіть повірити було важко, що все буде так оперативно організовано і потім буде такий суворий постійний контроль з боку секретаріату Президента. Я просто щаслива, що незабаром діти матимуть найкращі умови для навчання. І новий просторий спортзал, і належно обладнані кабінети хімії та фізики , і музичні інструменти... Нам просто пощастило, бо інакше школа й далі б занепадала!». Про власний великий вклад у відродження школи Надія Михайлівна скромно промовчала. Це вже її колеги розповідали, як під час візиту Ющенка директорка, не маючи змоги пробитись до Президента крізь натовп, залізла на паркан і закричала звідти, що із школою біда. Ющенко почув, і в супроводі Надії Михайлівни особисто оглянув приміщення, хоч це і не входило в програму візиту. А на прощання навіть поцілував жінці руку — на знак щирої шани до яскравої представниці педагогів–ентузіастів, на яких і тримається сільська освіта. В ці дні Надія Михайлівна на шкільній будові — наче другий виконроб, що паралельно виконує функції гостинної господині. Коли в селі, наприклад, працювали на ліквідації наслідків повені солдати, вона, глянувши на їхні сухі пайки, враз організувала для хлопців ліпку вареників — по 500 штук на раз, і сама не відмовлялася їх ліпити. Так само зараз переймається, аби завжди були добре нагодовані робітники будівельної бригади. Словом, душу вона вкладає буквально у все, що має відношення до школи, якій директорка віддала вже 28 років .

Активно відновлюється зараз також устечківський дитсадок, який вісім років узагалі не працював через незадовільний стан приміщення. Проводиться капітальний ремонт і в місцевій лікарні. Селяни кажуть, що вирішуються всі проблеми, з якими звертались вони на початку серпня до Ющенка.

Спортивний феномен

До речі, тоді, в серпні, людей із супроводу Президента по доброму здивував один факт — наскільки переймалися та сама директор школи Надія Андрощук і голова сільської ради Лілія Бабин проблемами розвитку спорту. Здавалося б, набагато важливіших невирішених питань у селі стільки, що їм має бути вже аж ніяк не до цього. Однак в Устечку, виявляється, присутній такий собі спортивний, а зокрема футбольний, феномен. Одним із його втілень є уродженка села, колишня вчителька фізкультури місцевої школи та член жіночої збірної України з футболу Іванна Лугова. Односельці із задоволенням згадують, як Іванка ще маленькою з–поміж усіх своїх іграшок надавала перевагу м’ячику, відтак дитяче захоплення переросло у серйозне доросле. Сьогодні односельці з гордістю говорять вже не тільки про свою футбольну зірку Іванну, а й про її талановитих юних вихованців Ігоря Мединського (грає зараз за команду педагогічного університету ФК «Тернопіль») та Андрія Базюка (продовжує навчання у спортивній школі Івано–Франківська). Доля ж самої Іванки склалася так, що зараз вона тимчасово в Німеччині — доглядає (і, кажуть, теж успішно привчає до спорту) дитину в одній сім’ї. В рідному ж селі на маму з нетерпінням чекає маленька донечка. А також — уся сільська дітвора, закохана у спорт. «Ось побачите — як тільки збудують новий спортзал,наша Іванка відразу повернеться!» — казали мені в Устечку. Наразі спортзалу там немає взагалі, але шкільний спортмайданчик і сільський стадіон не порожні ніколи, і устечківська школа входить за спортивними показниками до трійки найкращих у районі. Так що можна сміливо сподіватися, що з появою сучасного і обладнаного всім необхідним спортзалу Устечко забезпечить і олімпійських чемпіонів.