Знаки і люди

Аналітичних статей про цей роман написано вдосталь. Але спробуймо прочитати його так, ніби ніколи не чули про цю вже хрестоматійну книжку.

Головний герой на початку надій не подає: у нього скрута з житлом, грошима, він щойно вибрався з напів­кримінальної халепи і тепер зависає у барі. Але зовнішня непривабливість картини різко контрастує з думками героя — Андрія з промовистим прізвищем Крайній. Він освічена та мисляча людина, працює у політичній газеті (проте не втрачає здорового погляду на політику). Схоже, це віддзеркалення автора, його двійник — від загального бачення світу аж до схильності шукати в усьому містичні знаки. Саме крайнім він виявляється, коли таємничо зникає чоловік, який одного суботнього зимового вечора дав Андрієві ключ від своєї квартири.

З цього моменту роман перетворюється на містично–еротично–філософський детектив. Це масове чтиво долучає читача до вишуканого дійства — пошуків людини у світі. Звичайне шукання зниклого перехожого обертається розгадуванням і осмислюванням образу–особистості «суботнього» чоловіка. Символи та знаки від незнайомця поволі стають абстракцією, що починає впливати на конкретику власного життя головного героя, відкриваючи йому зовсім інший шлях.

Роздуми про незнайомця непомітно переплітаються з образом іншого зниклого в романі — художника Олекси Остапчука, гаслом якого була нехитра, а проте плідна теза: «Ми мазюкаємо лише свої сни!». Розгадуючи і цю долю, Андрій Крайній поступово й сам стає чи не митцем — аж так, що навіть темні і хтиві думки несподівано проростають соковитими порівняннями та метафорами. В результаті маємо історію митця у світі. Філософський шлях від цинічного репортера до закоханого поета автор не став псувати ідилією — адже кожному митцеві належить бути по–своєму нещасним. Мабуть, це перевтілення людини сьогодення на людину вічності і є головним месиджем роману.

А пошуки загадкового «суботнього» чоловіка завершилися результативно, та про це говорити не випадає — все–таки «Ключ» є детективом.

Катерина ГІРИЧ