Днями Йосип Кобзон презентував у Києві десятисерійний документально-художньо-біографічний фільм «Йосип Кобзон. Прощання з державою». Це не просто біографія легендарного артиста. Це біографія країни, в якій жив Кобзон. У піснях.
Фільм знято знаменитим режисером-біографістом Юрієм Заніним, знайомим глядачеві за п'ятисерійним кіношедевром про життя-буття Алли Пугачової. Цього разу Занін збирався знімати лише 4 серії. Але відтоді, як виникла ідея цього кіно, у 1996 році (до 60-тирічного ювілея Кобзона), накопичилося стільки матеріалу, що фільм виріс до десятисерійного серіалу на тему: «Нам того, что было, позабыть нельзя». І як сказано було на зустрічі з пресою, Занін на цьому не зупинився. Адже останнім часом у житті Кобзона відбулися зміни — чергові вибори у Держдуму РФ, приголомшуюча перемога (над чотирма бурятами й одним росіянином — 82,6%) без проведення передвиборчої кампанії, обрання Головою комітету по культурі Держдуми РФ тощо. Отож, Занін назнімав ще купу матеріалу — серії на 2—3.
Режисера можна зрозуміти. Якщо навіть Кобзон не співає, а тільки розповідає — його можна слухати безкінечно, і це не буде нудно. Так, на зустрічі-перезентації Кобзон пройшовся по всій своїй біографії і торкнувся біографії усієї країни, провів-наспівав легкий лікнеп з пісень, які висвітлювали важливі події в «єдиній та непереможній», констатував відсутність ідеології (себто і культури) — як у Росії, так і в Україні, присвятив левову частку свого виступу морально-етичним нормам життя та журналістської справи зокрема.
Що ж до фільму, то перші серії можна буде побачити на ТРК «Ера», куди Кобзон передав картину для показу, вже 13 березня. А кожної неділі ми дивитимемося по дві серії. До речі, фільм присвячено молоді, адже, на думку Кобзона, корисніше знайомитися з історією держави, в якій жили їхні батьки, не за підручниками, а за піснями. «І взагалі, — сказав Кобзон, — це фільм не про мене, а про час, епоху, в якій я жив і 40 років присвятив пісні». На питання, чому Йосип Давидович не написав книги, співак відповів, що не любить мемуарну літературу як жанр, адже в ньому легко збрехати і важко перевірити факти. Тому кіно. Тут збрехати майже неможливо.
Принагідно Кобзон повідомив дві новини. По-перше, що він — без п'яти хвилин вп'яте дідусь. По-друге, що готує своїм слухачам справжню «бомбу» — на виході нова пісенна балада «Рідна мова»...
Наступного дня після київського десанту Кобзону вручали в Санкт-Петербурзі, в Шуваловському палаці, медаль «За созидание»...
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
