Днями Йосип Кобзон презентував у Києві десятисерійний документально-художньо-біографічний фільм «Йосип Кобзон. Прощання з державою». Це не просто біографія легендарного артиста. Це біографія країни, в якій жив Кобзон. У піснях.
Фільм знято знаменитим режисером-біографістом Юрієм Заніним, знайомим глядачеві за п'ятисерійним кіношедевром про життя-буття Алли Пугачової. Цього разу Занін збирався знімати лише 4 серії. Але відтоді, як виникла ідея цього кіно, у 1996 році (до 60-тирічного ювілея Кобзона), накопичилося стільки матеріалу, що фільм виріс до десятисерійного серіалу на тему: «Нам того, что было, позабыть нельзя». І як сказано було на зустрічі з пресою, Занін на цьому не зупинився. Адже останнім часом у житті Кобзона відбулися зміни — чергові вибори у Держдуму РФ, приголомшуюча перемога (над чотирма бурятами й одним росіянином — 82,6%) без проведення передвиборчої кампанії, обрання Головою комітету по культурі Держдуми РФ тощо. Отож, Занін назнімав ще купу матеріалу — серії на 2—3.

З давніх, ще княжих, часів українські мистецькі здобутки полишили помітний слід у європейському культурному середовищі. Сторінки європейської історії закарбували імена Аліпія Печерського, Андрія Русина, придворного маляра польського короля Ягайла (XV століття), художників XVIII століття Дмитра Левицького, Володимира Боровиковського, наших майже сучасників киян Казимира Малевича та Олександри Екстер, харків'янина Володимира Татліна, херсонця Давида Бурлюка...
Але жоден з українських митців не зробив вагомішого внеску у світову художню культуру, ніж Олександр Архипенко (1887—1964).