На набережній Барселони. (Фото Юлії КОСИНСЬКОЇ.)
«Кожен Божий день у календарі — день якогось святого, а це означає, що фієста не припиняється, а лише з одного іспанського містечка перетікає до другого», — вражено писав про іспанців англійський письменник Дрю Лоней. Коли ми зупинилися неподалік Барселони, нам теж здалося, що потрапили на свято, яке «завжди буде з нами». Однак досить швидко переконалися, що Каталонія — не просто географічна назва, а батьківщина народу, який прагне свого визнання у світі. І обожнювання каталонцями фієсти, мабуть, — одна з небагатьох рис, яка пов’язує їх з іспанцями. А столиця автономії Барселона — єдине місто в світі, яке має сім пам’ятників, занесених у списки ЮНЕСКО за класом «зеро».
Хтось із розважливих статистів підрахував: у Барселоні 200 тисяч голубів. «Звірити дані» часу не мали, але помітили — найбільш привільно це птаство почувається на центральній площі Каталонії, яку називають серцем Барселони. Ось тільки фонтани «в серці» не працюють. Кажуть, після кожного матчу фанати «Барси» — місцевого футбольного клубу — мали звичку в них купатися, а після водних процедур із азартом молотити по вікнах найближчих будинків. Тому фонтани за рішенням міської влади й «висохли». А русло річки, по якому нині пролягає бульвар Лас Рамблас, пересохло значно раніше — кілька сотень років тому, і тепер це найпопулярніше серед туристів місце для променаду.
Якщо площа Каталонії — серце Барселони, то Лас Рамблас — її головна артерія. Від площі Каталонії Рамблас пролягає аж до моря, до знаменитого пам’ятника Христофору Колумбу. По Лас Рамблас туристи намотують кілометраж, розглядаючи сувенірні крамнички, пташиний ринок, один одного і живі скульптури, яких тут ціла армія. Вампір, індіанець, принцеса, трубадур — усі вони оживають, варто лише підживити їх кількома монетами. Проте підживитися на Лас Рамбласі не проти й кишенькові злодюжки, тут у них головний «офіс», про що туристів завбачливо попереджають місцеві гіди й самі барселонці.
У вересні пік туристичного сезону вже позаду, однак хмари мандрівників (за статистикою, троє з чотирьох перехожих — іноземці) не полишають Лас Рамблас. Кожен заклопотано тупцює бруківкою, «розписуючись» на символічній карті визначних місць світу. Адже вважається: цей бульвар для Барселони — що Єлисейські Поля для Парижа чи Унтер–ден–Лінден для Берліна.
Давнє каталонське прислів’я говорить: «Рости, як дерева на Рамблас», що означає жити вільно. Права людини в Барселоні сповідують чітко, а до людських слабкостей ставляться терпимо. Перебігти вулицю на червоне світло чи покричати вволю — річ тут цілком звична. Як і одностатеві пари на вулицях міста. Саме в Барселоні, між іншим, відкрили перший у світі «готель для хлопців».
Барселону туристи люблять нестримно. Минулого року місто відвідали 2,5 мільйона мандрівників — це майже стільки ж, як самих барселонців. За даними аюнтаменто (мерії), торік на вулицях столиці Каталонії звучало 220 мов. Звісно, у кожного туриста свій маршрут, однак усі вони без винятку перетинаються біля дивовижних архітектурних творінь Антоніо Гауді.
«Перед нами, панове, або геній, або божевільний», — не втримався директор Вищої технічної школи архітектури, вручаючи 1878 року дивакуватому студенту диплом. На що майбутній автор «шедеврів у камені» зреагував спокійно: «Схоже, віднині я архітектор». Гауді жив у своєму світі, практично відмовився від мирських утіх, майже на півстоліття присвятивши себе улюбленій справі. Саме завдяки йому Барселона — одне з найкрасивіших міст світу і потрапила до золотого фонду історії світового мистецтва.
Його творіння не вписуються у звичні рамки: вони — доброзичливі, повітряні, здається, наслідують природу, а прямих ліній майстер не визнавав. Тому і Каса Міла, і Каса Батла («каса» з іспанської — будинок) нагадують як не бархан у пустелі, так танок метеликів — легкі, сонячні будівлі–візерунки. Сучасники майстра вважали їх абсолютно не придатними для життя, зате нинішні гості Барселони ладні вистоювати довжелезні черги, аби потрапити в середину незвичних споруд. До речі, вхід, скажімо, до Каса Батла коштує 16,5 євро — удвічі дорожче, ніж до паризького Лувру.
Нині творіння Гауді для Барселони — як піраміди для Єгипту: і слава, і гарне джерело доходів. Сам архітектор за життя мав великі гроші — завдяки, в тому числі, й меценатам, які підтримували його творчі поривання. Однак настільки недбало ставився до свого іміджу, що коли необачно потрапив під перший трамвай, який пустили в Барселоні, таксист відмовився відвезти бідолашного в лікарню, запідозривши в ньому волоцюгу. Останній спочинок Гауді (він загинув 1926 року 74–річним) знайшов у найвеличнішому своєму творінні — Храмі Святого Сімейства (Саграда Фамілія), який не завершений до цього часу. Його потроху будують на кошти доброчинців.
«Вам не здається, що він схожий на замок із піску?» — запитує турист, фіксуючи диво–храм на відео. «Ні, швидше на мрію, яка ніколи не збувається», — відповідає другий. Кожен помічає в цій дивовижі щось своє, Гауді ж мріяв утілити власне бачення Різдва Христового. На запитання одного з єпископів «Навіщо такими високими хрести робиш, хто їх побачить?», архітектор відповів: «Ангели будуть дивитися, хіба цього мало?»
Якою вулицею Барселони не підеш — завжди виходиш до моря. Сучасному іміджу міста неабияк посприяла Олімпіада, що відбулася тут 1992 року. До Олімпійських ігор Барселона була, як розповідають, «суцільним транспортним затором». Готуючись приймати учасників спортивних ігор, у Барселоні збудували масу розв’язок, «заховавши» їх під землю. Це дозволило зберегти архітектурний ансамбль міста. «Якщо до Ігор Барселона стояла «спиною» до моря, то після повернулась до нього «обличчям». Саме на узбережжі будували майже всі олімпійські об’єкти», — розповідає українець Володимир Федюк, який мешкає тут понад сім років.
Володимир показує нам знаменитий Готичний квартал із кафедральним собором, через Рамблас виходимо до пам’ятника Колумбу (ліфтом можна піднятися на верх колони й оглянути місто), прогулюємось набережною біля Олімпійського порту. Деякі пальми на набережній починають усихати — після того, як сюди необачно разом із деревами завезли єгипетського жучка–короїда.
Проблем, як заповнити дозвілля, у туриста не виникає. На нього очікує низка цікавих екскурсій — монастир Монсерат (святиня Каталонії), музей Сальвадора Далі у Фігейрасі, карликова країна Андорра... Радимо, проте, пам’ятати про один нюанс: більшість екскурсій, які пропонують туроператори, що зустрічають українських туристів, коштують дорожче, ніж ті самі послуги в місцевих екскурсійних бюро. Тож якщо ви володієте англійською, маєте можливість суттєво зекономити. Скажімо, ми відвідали Андорру за 43 євро, тоді як «наш» гід пропонував таку поїздку за 70.
«Ви думаєте, для чого я тут? Не тільки, щоб заробити на життя (хоча й це потрібно). Моя головна місія — пояснити туристам: ви приїхали до Каталонії. Ви стоїте на каталонській землі, над вами — каталонське небо».
Наш провідник до Андорри Анжел виявився правдивим патріотом. «Ось подивіться, навіть емігранти зі Східної Європи підтримують незалежність Каталонії, — чоловік емоційно гортав сторінки місцевої газети, яка оприлюднила результати свіжого соцопитування. — Якби референдум із цього приводу таки відбувся, то думка про незалежність домінувала б. Тільки хто ж нам дозволить стати вільними?»
Каталонія, звісно, відрізняється від інших регіонів Іспанії. Жителі автономії (їх сім мільйонів) мають власну мову, традиції, культуру. Відомі іспанські атрибути — вино «Сангрія», танець «Фламенко» чи кориду — тут не визнають. «Якщо заговориш із каталонцем про кориду, він слухатиме з ввічливості, але розмови не підтримає», — каже Володимир Федюк. Сьогодні в Барселоні з трьох арен для кориди залишилася одна, де бої з биками влаштовують переважно як розвагу для туристів.
Іспанці вважають каталонців замкнутими і скупими, проте якраз їхня заощадливість і працелюбність зробили Каталонію економічно найпотужнішим регіоном держави. Прагнення Каталонії до незалежності має багато прикладів перемог і поразок, однак шанс стати самостійними каталонські лідери втратили остаточно 11 вересня 1714 року — тоді іспанці (кастильці) ввійшли і придушили опір непокірних. Цей день, хоч як дивно, каталонці щороку... святкують. Як вони говорять — з перспективою на перемогу. Хоч і розуміють, що економічні зв’язки з Іспанією вже настільки зрослися, що розірвати їх безболісно навряд чи вдасться. І все ж каталонці у своєму гімні «Женці» співають: «Ми жатимемо на своєму полі». І, на відміну від басків, вони жнуть–таки на своєму полі, але мирно, не за допомогою бомб і насильства, використовуючи кожен момент, аби утвердити свої права.
Наприклад, недавно домоглися, аби знамениту гору Монжуїк у Барселоні з фортецею, яка підпорядковувалася Мадриду і була символом панування Іспанії, передали під юрисдикцію мерії Барселони. Відтепер там майорить смугастий каталонський прапор, який ви побачите в Каталонії не тільки на вході в адміністративні будівлі, а й на балконах квартир і навіть бетонних стінах, де їх невтомно залишають майстри графіті.
Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>
...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>
На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>
Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>
Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>
Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>
