Народ не візьмеш на макуху!

Як не зарікався Дмитро Чобіт — автор «Свистуна», «Нарциса», «Монолітного болота» та інших політичних гострословів, але після травневих відвідин Верховної Ради не стримався і знову взявся за перо, чи то пак, клавіатуру комп’ютера. І вже наприкінці вересня презентував у рідних Бродах чергову книгу про особливості українського політикуму. До останнього моменту про написану Чоботом книгу «Макуха, або Штрихи до політичного портрета «Блоку Юлії Тимошенко» обсягом аж у 350 сторінок , як запевнив його син Андрій, знало лише п’ять осіб — працівники місцевого видавництва «Просвіта» та Бродівської друкарні.

Шестикнижжя від Чобота

Як зізнався сам Дмитро Васильович, до написання чергової книги його підштовхнуло блокування представниками БЮТ трибуни Верховної Ради 13 травня 2008 року, з якої Президент України Віктор Ющенко мав виступити із щорічним посланням до ВР. Плодовитого політичного публіциста так вразило це видовище, що він «розговівся» на статтю, обсяг якої перевершував можливості будь–якої газети. Тож, відпочивши від судової тяганини з Віктором Медведчуком, пан Чобіт усе літо — з ранку до вечора, аж «доки в очах не зеленіло», заходився писати книгу про приємний на запах та малокорисний політичний продукт — «макуху». І так захопився цією справою, що вже за чотири місяці видав під однією обкладинкою не одну, а цілих шість книг. Усі вони стосуються діяльності БЮТ, ВО «Батьківщина» та їх керманичів, досить добре відомої Дмитру Чоботу, який із 2000–го по 2006 рік теж належав до цієї політичної сили. І якщо в першій книзі «Макухи», яка отримала назву «Фарисеї за роботою», йдеться про перипетії політичної боротьби в українському парламенті, про призабутий нині «пакет антиінфляційних законопроектів» від БЮТ та дострокові вибори у Києві, то книга друга — «Юлія Тимошенко» — викличе неабиякий інтерес навіть у не надто заангажованого політикою читача.

«Латишка» у десятому коліні

Так от, книга друга, вочевидь з поваги до теми, починається в акурат на 100–ій сторінці щойно виданої «Макухи». А перший розділ названо без особливих фантазій — «Родовід Ю. Тимошенко». І що прикметно — майже всі присутні на презентації книги пана Чобота журналісти гортали саме оці — соті сторінки. Та вчитувалися в копії документів, що стосувалися Абрама Кельмановича Капітальмана, Йосипа Йосиповича Грігяна, Володимира Абрамовича Грігяна та інших прямих предків Юлії Володимирівни. Дмитро Чобіт водночас нагадує, що на закиди Євгена Червоненка про її родовід у 2005 році Юлія Тимошенко відповіла так: «У мене по лінії батька всі латиші, а по лінії матері — всі українці». Тоді ж Червоненко, не приховуючи свого єврейського походження, публічно заявив, що мати Юлії Тимошенко — єврейка, а батько — вірменин. Вочевидь, Дмитро Чобіт дізнався про родовід Юлії Тимошенко дещо більше, ніж колишній міністр транспорту, бо стверджує, що дідом по батьківській лінії є саме Абрам Капітальман. І навіть запевняє, що Абрам Кельманович — то аж ніяк не латиське чи українське ім’я. Старший лейтенант запасу А. Капітальман загинув під час війни у 1944 році і де його могила — досі не відомо. А от прізвище Грігян, яке прийшло з бабусиної гілки і яке взяв собі батько Юлі — як не крути, а було притаманне вірменським євреям, впевнений Дмитро Чобіт.

«Слова Юлії Тимошенко про свій родовід, як і всі її справи та слова, не відповідають дійсності, — стверджує автор «Макухи».— Я б нічого про це не писав, я нічого не маю проти євреїв, але навіщо Юлі обманювати людей? Я поважаю Віктора Пінчука, Олександр Фельдман розгулює по Верховні Раді в ярмулці — але ж вони про своє походження не брешуть!»

Як справжній дослідник родоводу (докопався аж до 19 століття), пан Чобіт розповідає також про матір Юлії Володимирівни — Людмилу Миколаївну Телєгіну (Грігян, Нелепову), її тітку, чоловіка, дочку і навіть наводить скептичні відгуки зятя — Шона Карра — про можливості власного вокалу...

Фігові листки, воїни світла та особлива гвардія

«Дивовижно, але є люди, які боготворять Юлію Во­лодимирівну; для них виборчі списки БЮТ — це передусім Юлія Тимошенко, — дивується навіть своєму минулому захопленню леді Ю. пан Чобіт. — Проте коли скрупульозно розглянути суть і вміст «Блоку Юлії Тимошенко» та особи його вождів, то перед нами постає звичайнісінька політична макуха — малокорисна приманка для легковірного виборця». У книзі третій — «Воїни світла» — Дмитро Чобіт розкладає по поличках прибічників Юлії Тимошенко. Ось вам бізнесово–олігархічне оточення — Богдан Губський, Костянтин Живаго, Таріел Васадзе, брати Буряки, Олександр Фельдман та інші. Не забуті також приховані фінансисти та негласні благодійники блоку. «У БЮТ є багато чесних і порядних людей, — водночас нагадує Дмитро Чобіт. — Але чимало з них служать лише фіговим прикриттям для БЮТ, і це, насамперед, квотники з ПРП — Михайло Косів, Віктор Пинзеник, Сергій Соболев, Володимир Філенко...Таку саму функцію виконують колишній «соборівець» та борець із мафією Григорій Омельченко, талановитий журналіст Андрій Шевченко, письменник Павло Мовчан, колишній міністр Сергій Терьохін...»

А щодо «особливої гвардії», то їй Дмитро Чобіт присвятив окрему книгу, яка так і називається. У ній дісталося на горіхи «камертону чесності», «родичу ледь не президента», «салдафону», «журналіЗту», «деревляному політику» та навіть «адвокатам диявола». А щонайбільше, звісно, «безстрашному кар’єристу» — Олександрові Турчинову: «Посади, які обіймав у своєму житті Олександр Володимирович, ним же розглядалися не як спосіб служіння державі та народу, а виключно як фактор утвердження власних «сил і значимості», — до такого висновку приходить автор «Макухи».

Хай живе війна компроматів?

У тих журналістів, які в­стигли на презентації перегорнути всі 350 сторінок «Макухи», виникло професійне запитання до пана Чобота: «А от про «НУНС», ПР чи Блок Литвина щось схоже, як доведеться, втяти зможете?». На що Дмитро Васильович скромно відповів: «Про що знаю — про те й пишу!». Зрештою, на презентації книги автор «Макухи» все ж не втримався й від критикування дій Президента: «Надмірна гра Ющенка в толерантність та надмірне захоплення демократією приносить Україні шкоду!» Водночас він констатує, що люди не розуміють, що діється в Україні — суспільство охопили байдужість і зневіра, а авторитет вищих інститутів влади наближається до нуля. «Тож реакції з боку БЮТ на свою книгу я не чекаю, я чекаю реакції виборця, — переконує Дмитро Чобіт, додавши, що використав у книзі лише незначну, стовідсотково перевірену частину матеріалу. — Я прагну допомогти людям зробити правильний висновок. І хай буде війна компроматів — від цього суспільство буде лише чистіше: правда не може бути компроматом!»