Спортивна ера... в’язниці

Навчання у вечірній школі №38 не передбачає уроків фізкультури. Тут немає спортивних майданчиків і потрібного інвентарю. Та й посади тренера немає у штатному розкладі закладу. Але спорт таки цікавить учнів цієї школи — ув’язнених Кіровоградської колонії №6.

Саме аналізуючи запитання своїх учнів про Євро–2012, вихователі школи вирішили організувати зустрічі ув’язнених зі спортсменами, оскільки на всі запитання самі відповісти не могли. Так виникла ідея унікального проекту з пропаганди олімпійських ідеалів, фізичної культури і спорту серед ув’язнених.

І вже перший візит срібного призера Олімпіади в Сіднеї, трикратного чемпіона світу з велоспорту Олександра Симоненка переконав керівництво колонії — зустрічі повинні стати систематичними. Ув’язнені розпитували чемпіона про життя, труднощі, успіхи. Як зазначив директор школи №38 Сергій Міщенко, його учні були явно вражені, що молодий чоловік, їхній земляк досяг таких успіхів. Адже на велосипедах у дитинстві каталися всі...

Після цього візиту в школі запанувала тепліша атмосфера — учні обговорювали попередню зустріч, чекали на наступну, готували запитання. Тренери і спортсмени, які приходили у в’язницю, були вражені спортивною активністю засуджених.

Оскільки ж зацікавленість і деякі знання вже були, то наступним етапом проекту в стінах виправного закладу стала спортивна вікторина. Знання ув’язнених з історії футболу, волейболу, баскетболу, легкої атлетики та олімпійських ігор оцінювали їхні добрі знайомі — учасники спортивних зустрічей. «Ентузіазм, який випромінювали учні під час вікторини, важко передати словами», — розповідає голова журі, один з ініціаторів проекту, кращий спортивний журналіст 2007 року за версією Національного олімпійського комітету Юрій Ілючек. І знання учасників конкурсу були непересічними — переконаний журналіст.

Психологи колонії стверджують, що з тією категорією засуджених, які систематично відвідували зустрічі і зацікавилися спортивним життям, їм стало легше працювати. «Для них немов відкрилося вікно у світ, створився місточок до нормального життя, з’явилася надія, — стверджує директор школи Сергій Міщенко. — Ще б додати трохи спортивної практики».

Основна проблема з практикою — відсутність потрібних для занять спортом територій. Поки що вдається час від часу пограти в міні–футбол і волейбол.

Нині у в’язниці очікують на українських паралімпійців, які так вдало виступили на недавніх всесвітніх спортивних іграх у Пекіні . На них тут покладають особливі надії — життєві незгоди цим людям доводиться долати щодня.